Читати книгу - "Вітер у верболозі"

які гаряче запевняли його, що такого спритного Жаби нема в усьому світі.

Уранці він встав дуже пізно і прийшов до їдальні, коли всі звірята вже давно поснідали. Кріт десь побіг, не сказавши нікому куди. Борсук сидів у кріслі, читав газету, і здавалось, що його анітрохи не обходить те, що мало відбутися цього вечора. Зате Щур заклопотано снував по кімнаті, носячи оберемками різноманітну зброю та складаючи її на підлозі в чотири купи, і при цьому примовляв собі пошепки на бігу:

— Оце шабля для Щура, це шабля для Крота, це шабля для Жаби, це шабля для Борсука! Оце пістолет для Щура, це пістолет для Крота, це пістолет для Жаби, це пістолет для Борсука !— а тим часом чотири купи зброї поступово ставали все вищі.

— Це все дуже добре, Щуре, — озвався невдовзі Борсук, поглянувши на заклопотаного друга поверх газети. — Не гудитиму тебе. Та коли нам пощастить уникнути вартових тхорів з їхніми паскудними рушницями, то можеш бути певен, нам уже не знадобляться ні шаблі, ні пістолети. Аби добутися до їдальні, а там ми вчотирьох, з самими тільки дрючками вмить викинемо все те кодло. Я й сам упорався б, але не хочу позбавляти вас такої веселої втіхи!

— А зброя не завадить, про всяк випадок, — задумливо проказав Щур, витираючи рукавом дуло пістолета і дивлячись крізь нього на світло.

Поснідавши, Жаба взяв добрячого дрючка й почав завзято розмахувати, немов колошматив ворога.

— Вони в мене навчаться, як захоплювати мій дім! — вигукував він. — Вони навчаться, вони навчаться!

Щур скривився.

— Жабо, не кажи «вони в мене навчаться», — зауважив він. — Це неграмотно.

— Чого ти присікався до Жаби? — роздратовано кинув раптом Борсук. — Яке має значення, грамотно він говорить чи ні? Я й сам би так сказав, і якщо для мене це не було б неграмотно, то й для нього теж!

— Перепрошую, — збентежився Щур, — але я гадав, краще сказати «я провчу їх», а не «вони в мене навчаться».

— Нам зовсім не треба вчити їх, — відрізав Борсук. — Нам треба, щоб вони самі навчилися, добре навчилися! Більше того, ми скоро вирушаємо, щоб зробити все, аби вони навчилися, от!

— Гаразд, хай буде по-твоєму, — мовив Щур. Він і сам не знав до пуття, як треба сказати. Тому пішов у куток, бурмочучи сам до себе: — Навчаться в мене... провчу їх... провчу їх... навчаться в мене! — доки Борсук звелів йому вмовкнути.

Невдовзі до хати стрімголов ускочив Кріт, сам не свій од задоволення.

— От потіха була! — загорлав він ще з порога. — Як же я розлютив тих куниць!

— Сподіваюся, ти був обережний, Кроте? — стурбувався Щур.

— Я теж сподіваюся, — самовпевнено відказав Кріт. — Коли я зайшов на кухню поглянути, чи не охололо ще Жабине снідання, мені раптом сяйнула думка. На вішалці біля печі побачив те праччине шмаття, в якому він прийшов учора. Я миттю нацупив його на себе, очіпок той начепив, ще й хусткою запнувся та майнув до Терема Жаб — назвіть це зухвальством, якщо хочете.

Вартові, звісно, були на своїх місцях. І рушниці наставили, і «Стій! Хто йде?» гукали і всякі інші дурниці. А я їм так ото чемно: «Доброго ранку, панове! Чи не треба вам що-небудь випрати?» Вони на мене глянули погордливо, пихато й люто і кажуть: «Чеши звідси, прачко! На службі ми не перемо». — «То, може, в якийсь інший час?»

— питаю я. Хе-хе-хе! Ото, Жабо, сміхота, правда ж?

— Нікчемна, легковажна тварино! — зневажливо кинув Жаба, якому було аж надто заздрісно, що не він це утнув, а Кріт. Бо такі штуки полюбляв саме він, тільки от завчасу не подумав та ще й проспав.

— Тут дехто з них почервонів, — розповідав далі Кріт, — а черговий сержант сказав мені дуже коротко: «Ану, бери ноги на плечі і геть звідси, моя люба, геть! Нічого дурити голову солдатам, коли вони на варті». — «Ноги на плечі? — питаю. — Та то ж не мені, а комусь іншому доведеться взяти ноги на плечі, і дуже скоро!»

— Ой Кротику, як ти міг? — занепокоївся Щур.

Борсук відклав газету вбік.

— Бачу, вони нашорошили вуха й перезираються, — вів своєї Кріт. А сержант до них: «Не слухайте її. Вона сама не знає, що меле». — «Що? Я не знаю? — кажу. — А ось послухайте. Моя донька пере панові Борсуку, і це ще треба подивитися, чи знаю я І чи мелю. А от ви таки взнаєте, і дуже скоро! Ціла сотня кровожерливих Борсуків з рушницями напереваги нападуть на Терем Жаб сьогодні ввечері від вигону. Шість великих човнів із злющими Щурами, у кожного пістоль та шаблюка, підпливуть річкою і висадяться в саду. А тим часом ударний загін Жаб, прозваний «Незламним», бо на прапорі у них написано гасло «Перемога або смерть!», кинеться на штурм оранжереї, змітаючи все на своєму шляху, тому що вони просто палають помстою. Так що на той час, коли з вами покінчать, вам уже буде не до прання, хіба що повтікаєте раніше, поки ще є можливість!» І чкурнув од них, а трохи відбігши, сховався у чагарях, потім нишком знову підкрався канавою ближче і, ставши за кущами, почав стежити.

Вони всі були такі перелякані, заметушилися, зчинилася неймовірна паніка; кожен щось кричав, та ніхто нікого не слухав; а сержант то посилав загін стражників охороняти далекі підступи до маєтку, а то гнав когось за ними вслід, щоб вертали назад. Я чув, як вони гомоніли між собою: «Отакі вони всі, ті тхори, сидять собі у бенкетній залі, як у бога за пазухою, жеруть, п’ють, співають, розважаються собі на втіху. А ми тут повинні чатувати у холоді й темряві, щоб нас зрештою розтерзали на шматки скажені Борсуки!»

— Який же ти дурень, Кроте! — загорлав Жаба. — Взяти й отак усе зіпсувати!

— Кроте, — мовив Борсук, як завжди,