Читати книгу - "Пан Ніхто"

Кралев. — А де тебе носило сьогодні вранці?

— Запитай Ворона, адже він переслідував мене по п'ятах. Запитай своє «піу-піу» — воно про все інформує.

— А чому ти сам не хочеш розповісти? Бо втік, щоб передавати по радіо? Та рації не виявилося… Вона щезла, як дим!

Чути щось схоже на кашель. Кралев сміється з явною втіхою, але не зводить з мене очей.

— Може, поясниш, навіщо тобі була рація? Ну, та годі про це. Нам відомо, що ти підтримував зв'язки з Болгарією. Скажи тільки, коли й через кого?

— Тут якесь непорозуміння… — бурмочу я, відзначаючи в думках, що на горищі вже геть темно і при нагоді можна спробувати свій трюк із стрибком.

Кралев, напевно, відгадав мої думки, а може, це просто збіг: у лівій руці в нього спалахує широкий пучок світла, спрямований на мене.

— Тобі не заважає? — глузливо запитує він. — Нічого не вдієш, адже незручно розмовляти поночі, та й я можу помилитися — замість живота влучу тобі в голову. Я, знаєш, завжди стріляю в живіт: легше цілитись і від цього вже немає порятунку, особливо як розрядиш цілу обойму… То ти кажеш, непорозуміння?

Він замовкає, споглядаючи, як я болісно кліпаю очима.

— Кліпай, кліпай, — радить Кралев. — Не так очі різатиме… То, кажеш, непорозуміння?.. Справді, але ми вже розібралися в ньому… Виявляється, механік з гаража працював на вас, а його дружина — на нас. Твій приїзд, монтаж радіостанції — все нам відомо. До речі, ми його пристукнули — так було домовлено з його дружиною. Вона ще гарна молодиця і знайшла собі іншого. Звичайні життєві справи. А тепер черга уколошкати тебе.

— Кралев, — кажу я, намагаючись не дивитися на світло. — Ти вже пристукнув Милка. Я сам це бачив. Шкодую, що не міг тоді втрутитися. Зате я докладно повідомив про це французів. Оповістив їх і про те, що ти готуєшся ліквідувати мене…

— Цікаво… — глузує Кралев.

— Май на увазі: я не базікаю. Зараз я в твоїх руках, і ти, звичайно, можеш убити мене, але пам'ятай: якщо за першим разом тобі зійшло, то тепер ти заплатиш за все сповна. Тобі лише зітнуть голову — не більше.

— Дурнику! — цідить крізь зуби Кралев. — Знайшов, чим лякати. Я можу вбити не тільки Милка й тебе, а й десяток таких, як ви, і ніхто мене навіть пальцем не торкне! Хіба ти не розумієш, що комуністів тут не вважають за людей? Небезпечніше копнути ногою собаку, ніж здихатися комуніста. Знайшов, чим залякувати, ех ти, дурнику! — бурмоче Кралев, немов якомусь невидимому свідку. — Не ворушись! — гримає він.

Я зібрався був затулити долонею очі, аби вони перепочили від сліпучого світла.

— Слухай-но, пройдисвіте, — мовить Кралев спокійніше. — Якщо ти вирішив торгуватися зі мною, май на увазі, що по-твоєму не буде. Французами мене не залякаєш. Якщо хочеш торгуватися, давай це робити серйозно.

«Значить, це дійсно гра, — розмірковую я, намагаючись стежити крізь вії за кожним порухом Кралева. — Тим-то він такий балакучий. Гаразд. Поки що гра мені на користь, бо гарантує певну відстрочку».

— Згода, — кажу я. — Що ти пропонуєш? І не блискай мені в очі ліхтариком.

Кралев великодушно відхиляє на кілька сантиметрів убік промінь ліхтаря, і тепер одне моє око в напівтемряві.

— Де Ліда? — запитує він.

— Оце й увесь торг?

— Так. Кажи, де Ліда, і забирайся геть.

— Чекай-но, так не вийде! — перебиваю його. — Кажи, де Ліда, і одержуй обойму в спину? В живіт чи в спину — від цього не легше, Кралев.

— Даю тобі слово честі не стріляти!

— І що я робитиму з цим словом? Мені потрібні гарантії!

— Які гарантії? Може, ти хочеш, щоб я віддав тобі пістолет?

— Я не такий зажерливий, — відповідаю. — Досить і поділитися: тобі — пістолет, мені — патрони. Але за умови, що в тебе в кишенях немає інших.

— Ти надто комизишся! — огризається Кралев. — Дивись, а то примусиш мене відмовитись од торгу.

— От що, Кралев: можеш вважати себе хитруном, але не думай, що своїми хитрощами зможеш витягти щось про Ліду. Дівчина переховується в такому місці, де її не знайде сам диявол. До того ж через два-три дні її там не стане. Зникне назавжди й безповоротно. Отже, якщо ти по-справжньому кохаєш її, не втрачай останньої нагоди.

— Але ж ти можеш обдурити, як тоді з готелем на майдані Етуаль.

— А ти перевіриш. У неї є телефон. Замовиш — і через п'ять хвилин знатимеш, є Ліда чи нема.

Кралев пильно дивиться на мене, ніби зважуючи мої слова. Потім, не випускаючи пістолета, затискає ліхтаря між ногами, а лівою рукою швидко показує мені все, що в нього в кишенях.

— Задні кишені! — нагадую я.

Він неохоче повертається боком і вивертає одну кишеню, відтак підставляє мені другий бік і занурює руку в іншу. Там виявляється запасна обойма патронів.

— Хитруєш? Навіщо ж тоді цей торг?

— Хитрую! Просто забув, сволото!

— Кидай сюди!

Кралев кидає обойму. Я ловлю її.

— А тепер давай інші!

Він виймає з пістолета обойму і теж кидає мені.

— А в стволі?

Кралев дивиться на мене, ледве стримуючись, щоб не послати мене достобіса, потім нервовим жестом відкриває затвор, патрон вискакує й летить кудись у темряву.

— Ну, кажи! — підганяє мене Кралев.

Зараз він беззбройний. Я міг би кинутись на нього і помірятись силою, але здійметься гвалт, і сюди вдеруться ті двоє. Вони прошиють мене, перш ніж я встигну відрахувати до п'яти. Краще розповісти йому всю правду. Він буде змушений піти вниз подзвонити Ліді, а це дасть мені кілька хвилин відстрочки і якусь надію на порятунок.

— Ну, кажи! — повторює Кралев. — Якщо ти гадаєш, що перехитрив мене, то помиляєшся. За дверима мої люди. — І він недбало киває на двері чорного ходу.

— Знаю, — кидаю я. — Знаю і те, що, як тільки повідомлю тобі адресу, ти відразу ж накажеш їм поквитатися зі мною.

— Саме так і буде… якщо ти й далі викручуватимешся. Ключ у дверях з того боку. Давай адресу — і в ноги!

— Ліда в Марселі… — кажу я.

Перед очима постає самотня дівчина в убогій сірій кімнаті готелю; вона припала до вікна й дивиться на вулицю, залиту білим світлом флуоресціюючих ліхтарів, на посивіле від куряви листя дерев та облуплені фасади похмурих провінційних будинків. Вона чекає порятунку. Вона чекає на мене. А в цю мить я виказую її таємницю чоловікові, від якого вона втекла.

— Де саме? Марсель — велике місто! — підганяє мене Кралев.

Ще мить тому я збирався дати йому якусь вигадану адресу.