Читати книгу - "Дворіччя. Книга українця"

— фінансово-капіталістичною олігархією, а з іншої — екзальтованих і байдужих виконавців чужої волі зі шлунковим мисленням.

У цій коловерті лжецінностей життя серед усіх народів є нечисельні небайдужі, котрі дбають про духовність існування та про гідне божественного образу майбутнє не тільки для власних дітей, а й цілого світу».

«Філософсько-ідеологічні ознаки світобачення переважної частини правителів і населення не української ерзац-держави — це покручі грецьких філо- й теософій. Вони внесли первинний блуд у світогляди народів білої раси, котрі прийняли до вжитку одночасно людиноцентричну демократію й богоцентричну теологію. Це означало початок боротьби офіційної та релігійної влад та їх наступне зрощення в інтересах кабали на теренах світу. Як же по-іншому можна було владнати сумнівне правління „Богів“ і людей, не проголосивши будь-яку владу від Бога? При цьому провідники двоцентричності узурпували й світоглядно пристосували не доосмислений первеневий зміст Віри для закабалення всіх, хто піддавався.

Політико-економічні ознаки не української ерзац-держави — це покруч смислів недорозвиненого соціалізму й буржуазної ідеології масового споживання з практикою розбазарювання природних ресурсів та системою державно організованої корумпованості життя в цілому. При цьому створені всі умови для паразитування вибраних Мамоною, що і є Богом у їхньому світогляді. Та що їм до того, що така практика провадить людство до виродження? Вони живуть сьогоднішнім, бо втратили здатність засадничо мислити про майбутнє.

За соціально-правовим змістом не українська ерзац-держава — це покруч релігійних та юридичних норм моралі й поведінки з реальним невіглаством і нехтуванням із боку владців законами справедливого існування. Народ опинився перед фактом повного безправ’я у своїй, як думалося, а насправді в чужій державі.

На цій основі відбулося контрастне соціальне розшарування й триває загальна деградація народу. Вона супроводжується радикальними зсувами свідомості в бік руйнування механізмів образо-логічного мислення, що руйнує усталені світогляди Предків, в основі яких є культурні національні традиції та звичаєве право.

Відтак відбувається тотальне виродження національних ознак етносів та впровадження субкультури дегенератів, які вже підкорили європейський простір і поширюють свою владу на наш Край. Спостерігаємо зміну цінностей життя й втрату орієнтирів духовного поступу: вироджуються освіта, наука, філософії та релігії, деградує інститут сім’ї, триває закабалення шляхом просування аморальних бізнесів, що супроводжується мовними деформаціями й поголовною втратою Віри при масовому наступі церковних „бізнесів“».

«Основи світогляду українців історично склалися завдяки переживанню етапів релігійно-міфологічного й наукового становлення, а саме: богознавство трипільського трибу життя, язичництво руського періоду та юдо-християнство українського часу. Переверзії світоглядів народили також явище атеїзму — безбожжя в різноманітних проявах. Богознавство Пращурів, що мало предметну, звичаєву, рунічну і протоазбучну форми означень, залишило нам базові знання законів матеріального й духовного існування життя.

Європейське недолуге язичництво поглинуло трисутнісне богознавство праукраїнців і заклало підвалини виродження науки Пращурів про Навну — духовну — матрицю існування та спотворило Слово Бог і смисли множества богопроявів, що були відомі за означенням „Бог один у множестві“. Язичництво в різних інтерпретаціях дійшло до наших часів як ідеологія бовванізму, хоча його проукраїнською формою мало бути Азичництво — сакральна система азбучного програмування текстів.»

«Юдо-християнство було насаджене слов’янським народам мамонною мафією із єдиною метою: зруйнувати егрегор Проекту „РУ“ й відповідно його українське продовження, щоб упровадити Проект Єгови — провідниці злодійської ідеології.

За названих історичних умов український етнос опинився під тягарем чужих світоглядів і силових впливів. Виживав і виживає, позірно пристосовуючи власний духовний світ під чужинські ідеології, але фактично залишаючись непомильним у Вірі, адже для слідування нею потрібно тільки слухатися Душі й керуватися почуттями серця. В більшості народу настало закономірне роздвоєння світоглядів, що увиразнює явище суспільної шизофренії як ознаки болісного виродження.

Таким чином, на початок проголошення незалежності України склався етнос, в якому переважають покручі бовванізму та юдо-християнства, що переважно не ідентифікують себе з титульною нацією, а пристосовуються, як можуть, до умов виживання. Я назвав таких людей фрагментальними українцями — за поєднанням у свідомості фрагментів різної ментальності, що свідчить про відсутність у них ознак цілісного світогляду Пращурів і Предків. Це втрачені для української ідеї люди, конформізм і невігластво яких провадить у нікуди.»

«У загальному потоці еволюційної маси народу були, є і будуть вибрані, котрі є, власне, українцями від Трисуття, бо живуть у Вірі, що творить український егрегор Слова Бог. Для них Бог і Україна — слова-синоніми. Це вони споконвіку й на початку були і сьогодні є Учнями Слова Бог і Провідниками Проекту „України“, що і в Небі, і на Землі, і в душах вибраних із усіх народів.

Протистоянням Проектів „Єгова“ і „БОГ“, що мають змістами мамонну і духовну спонуки, а також Проектів егрегорів народів Сходу, буде, на мій погляд, означений найближчий час існування людства.

Українці — це сподвижники Проекту „Бог“ серед усіх народів з метою духовного становлення людськості. Вони є ідентифікаторами духовного стану світу, що постає на руїнах інволюційних процесів планети загалом.

Гуртування українців за визначенням задля реформування суспільних устроїв народів планети настане згідно із Законом Провадження Часу, в якому відбуваються біологічний та інші експерименти життєтворення. Зміна фрагментальності етносів і перехід на всезагальну фрактальність світогляду за Проектом „БОГ“ — це фундаментальні завдання виживання людства. Однак це ще належно не осмислене.»

«Націоналізм, на мій погляд, має зайняти ідеологічну нішу в боротьбі кожного етносу за право краєвого управління титульним етносом справами власного розвитку та надання таких самих умов для розвитку національних меншин на землі краян, запобігаючи тим самим розгулу ідеологічної кабали.

Самоуправління має набути статусу пріоритетного в становленні спільнот та союзів. При цьому, мудрість означає прийняття прямого правління Серця, а не лукавства Розуму. Так Бог стане безпосереднім правителем як Закон дії Слова Прави, а не лукавства юридичного права.

Вчимося свого, щоб воно не стало чужинською кабалою. Справа ж полягає в тому, щоб осягнути єдність божественного в серцях і умах. Для цього треба пізнати споконвічне Слово Бог за сакральними змістами Азбуки й української мови та навчитися жити у Вірі, що поєднає ідеологічно всі народи.»

«Хто шукає, тому відкривається, та шукати нас розучили. Ми розлучили самих себе з власною духовною суттю — з Богом, бо нас спровадили шляхами лжевіри в щось і