Читати книгу - "Київ — New York"

виявитися майже непомітним, але навіть біль не страшив мене, адже ми могли навіки залишитися разом, обернувшись на спогад для наших знайомих і на вічність — одне для одного. І я хотіла цього. Якщо тільки смерть могла допомогти мені назавжди лишитися поруч із Джастіном, отже, я хотіла смерті.

У школі був справжній ажіотаж із приводу нашого приїзду. Усі з нетерпінням чекали картину. Щойно ми в’їхали на вулицю, я помітила на балконі гурт художників. Вони жваво дискутували, випускаючи в повітря клуби білого напівпрозорого тютюнового диму, схожого на хмари. Джастін не без зусиль відшукав місце в підземному паркішу, а я зловила таксі, щоби поїхати в готель і привести себе до ладу.

На безіменному пальці блищало кільце.

Самотній номер зустрів мене букетом свіжих білих троянд на тумбочці у ванній кімнаті. Біля ліжка ще стояли ромашки. Від них пахло полем і весною. Їхні тонкі великі пелюстки ледь помітно погойдувалися на протязі.

Я довго перебирала свої речі, але так і не змогла вибрати нічого, що підійшло б. Довелося спуститися до готельної крамниці. Я постояла біля входу, роздивляючись чорну, занадто коротку сукню з глибоким вирізом на спині, у якій красувався лисий манекен у вітрині. Ще місяць тому я вважала б її занадто вульгарною. Зайшовши всередину, я всміхнулася до продавчині і вказала на сукню. Схваливши завченими репліками мій смак, дівчина заметушилася навколо манекена. Плаття щільно обтягувало моє тіло. Я зрозуміла це ще до того, як застебнула бокову змійку. І коли таки втиснулася в нього, то відразу відчула себе голою. Покрутившись біля дзеркала, я відійшла трохи назад і нарешті здалася. Усміхнувшись іще раз до свого відображення, я кивнула продавчині. Уже на касі попросила покласти в мій пакет червоний блиск для губ.

Але найяскравішим акцентом цього маскараду стала мереживна білизна. До зустрічі з Джастіном я віддавала перевагу трикотажу, але сьогодні, проїжджаючи повз крамницю Victoria's Secret, під владою раптового пориву я попросила водія таксі почекати мене кілька хвилин. Тепер яскраво-червоний ажур щільно облягав моє тіло, піднімаючи груди. Я крутилася перед дзеркальними дверима шафи в передпокої свого номера й не впізнавала незнайомку, що свердлила мене поглядом із холодного скла. Того дня я раз і назавжди переконалася в тому, що жінка красива, коли її кохають. І ця краса не виражається в одязі або макіяжі. Вона блищить в очах і проступає рум’янцем на щоках, змушуючи перевтілюватися та ставати іншою.

Я справді була зовсім іншою в Нью-Йорку. І найдивніше, мені це подобалося. Відтоді я завжди ділила своє життя на «до» і «після» цієї поїздки, суворо забороняючи собі думати про те, що було під час неї, і чітко розуміючи, що неможливо ступити двічі в одну річку. А в ті шалені дні я, забуваючи про здоровий глузд, до божевілля хотіла, щоби, незважаючи на такий короткий термін, відведений нам долею, Джастін устиг побачити мене різною. Заспаною й ніжною, звабливою й сексуальною, зосередженою й суворою. Мені здавалося, що я, хай там що, маю розкритися перед ним до кінця, умістивши себе в двох місяцях його життя. Я не замислювалася про те, що всі ці образи щільно засядуть у його голові, завдаючи болю кожним спогадом. Я ігнорувала реальність, забула про його ненависть і хотіла, щоби моя поява, мов ранковий бриз спекот-ного літнього дня, тільки торкнулася його долі, залишаючи ніжну легкість. Але вже тоді це була зовсім інша стихія. Сама того не бажаючи, я змушувала його палати в пеклі, згораючи разом із ним.

Якби тоді мені спало на думку замислитися, що я роблю! Але я нерозважливо й віроломно робила помилку за помилкою. І поруч із моєю любов’ю до Джастіна завжди йшов біль.

Він міцно тримав його за руку.

Я справді збиралася прожити без нього, не помічаючи, що навіть маленьке розставання на кілька жалюгідних годин зводить мене з розуму і я не можу знайти собі місця. Здавалося, мені довелося нестерпно довго чекати ліфт. Але, опинившись всередині, я зрозуміла, що моя напруга збільшується.

Лише Богу відомо, скільки зусиль я витрачала, аби стримати напади раптового гніву, коли незнайомі люди, усміхаючись і розмовляючи про щось, натискали зовсім непотрібні кнопки, змушуючи кабіну раз-у-раз зупинятися. Коли на табло висвітилася цифра «1» і двері відчинилися, я ледь не вибігла на вулицю, але і там мене чекало чергове випробування.

Я довго не могла зловити таксі. Жовті машини проносилися повз, а водії вперто не бажали мене помічати. Як божевільна, я махала рукою, але всі спроби були марними. Якоїсь миті навіть здалося, що я перебуваю на межі паніки. Це була моя власна, зрозуміла лише мені фобія. І боялася я лише одного: що можу не побачити Джастіна. На допомогу прийшов швейцар, але, навіть опинившись у салоні таксі, оббитому сірим прокуреним велюром, я нетерпляче поглядала у вікно, проклинаючи автомобілі, які болісно довго повзли в міському потоці.

Я вдивлялася в дорогу, знаючи, що мені залишилося кілька кварталів, але від цього нетерпіння тільки зростало. Спочатку мені навіть спало на думку вискочити на тротуар і піти пішки. Однак, уявивши себе в короткому вечірньому платті, яка біжить на тонких підборах у натовпі, я відмовилася від цієї ідеї.

Біля входу в школу стояла машина Пола. Я простягнула таксистові потерту купюру і, не чекаючи здачі, вийшла на вулицю, ви-носячи разом із собою запахи вечірнього парфуму. Компанія молодих людей обернулася мені вслід, і я зловила себе на думці, що було б чудово, якби Джастін бачив це з вікна своєї кімнати. Стукаючи підборами, я підійшла до вхідних дверей і смикнула ручку. Всередині було повно народу. У самому центрі холу висіло полотно Далі. Але присутні вже встигли неабияк випити і, схоже, навіть забути, з якого приводу зібралися тут. Я відразу побачила Пола в компанії молодої некрасивої дівчини. Вони стояли біля стійки адміністратора. Дівчина була по-дитячому незграбна. Жорстке темне волосся стирчало неслухняними завитками врізнобіч, обрамляючи обличчя з неправильними рисами й занадто великим носом. Я здогадалася, що