Читати книгу - "Кривавими слідами"

ні? – нарешті, Скляр кинув туза. – Ми знайшли в дівчинки документ – розписку. У ній чітко зазначено, скільки ви винні були Вітторіно, до якої дати зобов’язувалися повернути борг. І найголовніше і найцікавіше: виявляється, у разі невчасного повернення боргу, ваша фірма, пане Бойко, повністю переходить до Мáрко Вітторіно.

Бойко здивовано витріщився на слідчого. Потім перевів такий самий ошелешений погляд на Кир’яха і знову повернув голову до Скляра.

– Де ви знайшли цей документ?

– Я думаю, ви і самі прекрасно розумієте, у кого ми його знайшли, – жорстко промовив Єгор. – Де саме він був, наразі абсолютно не важливо. Головне те, що через це все ви вбили батька, а потім спробували вбити і дитину.

– Ви при своєму розумі? – майже заверещав Бойко.

– Заспокойтеся, будь ласка, пане Бойко, – спробував утихомирити чоловіка Скляр.

– Та я б ніколи не підняв руки на дитину! Ви хоч розумієте, що зараз мені закидаєте? – Бойко вже фактично кричав. Він так і стояв на відстані кількох сантиметрів від Єгора, і той відчував, як бризки слини потрапляють йому на обличчя. – І розписку ту Мáрко обіцяв викинути. Він казав, що позбувся її! – Чоловік ухопив слідчого за куртку.

– Припиніть негайно! – тепер уже Кир’ях наказував. Опер швидким кроком підійшов до Бойка та відіпхнув його від Єгора.

У коридор до них відразу вискочили криміналісти. Із дитячої, тримаючи сина на руках, визирнула Іванка. Дитина, почувши крики, знову розплакалася. Бойко важко дихав, увесь червоний від люті.

– Блядь, я точно знаю, що він викинув той сраний документ! – вигукнув Бойко.

– Пане, негайно припиніть скандалити! – строго сказав Єгор. – Інакше надалі розмову будемо проводити на Пушкіна.

Попередження Єгора трішки заспокоїло Бойка. Принаймні він перестав горланити на всю квартиру і відступив від слідчого.

– Ви не зможете повісити на мене вбивство! Я напишу на вас скаргу! Я вас засуджу! Ви мене зрозуміли? – голос його знову підвищився, але в цей момент до нього підійшла дружина і почала переконувати заспокоїтися.

– Ідіть у кімнату! – гарикнув він на Іванку із сином. Проте прохання дружини подіяло, і він знову втихомирився.

– Усе? – спитав грізно Скляр. – Заспокоїлися?

– Я його не вбивав, я вам правду кажу, – Бойко намагався не дивитися слідчому в очі. Чоловік страшенно впрів і важко дихав. Тільки зараз він почав усвідомлювати, наскільки серйозним є його становище. – І документ він викинув, я точно знаю. – У думках він навіть не сумнівався, що поліція блефує, аби вивести його із себе і повісити злочин.

– Ви самі бачили, як пан Вітторіно викидав його?

– Ні, не бачив, – якось приречено відповів Бойко, усе ще уникаючи зустрітися поглядом із поліцейськими.

Та він хоч і не бачив, проте прекрасно пам’ятав, як під час підписання розписки до них до кабінету несподівано ввірвалася Крістіна. Дівчинка все не могла дочекатися, поки батько звільниться, і вони разом поїдуть в «Sky Up»[18] на день народження її подружки, куди вже добряче запізнювалися. А Мáрко тоді ще пожартував, що, якщо «дядя Артем» не віддасть вчасно гроші, то якось на її день народження татко подарує їй цілу компанію.

Коли Мáрко пізніше сказав, що достатньо довіряє кращому другові й що нібито викинув розписку, Бойко відразу запідозрив: італієць надто любить свою доньку, аби позбавити її можливості мати цілу (хоч і дуже молоду) компанію, куди ще потрібно вкладати чимало коштів. Також він прекрасно пам’ятав, як колись дівчинка обмовилася, що її ведмедик Балу вміє гарно зберігати таємниці, бо в ньому віднедавна є потаємна кишенька. Мáрко тоді строго глянув на дитину і попрохав припинити верзти казна-що. Дівчинка знітилася, почервоніла і глянула спершу винувато на батька, а потім з острахом на Артема. Після того вхопила іграшку і втекла до себе. Артем же, у свою чергу, легко склав докупи два і два.

– Усе гаразд, хлопці. Продовжуйте.

Це сказав Кир’ях до криміналістів, переконавшись, що Бойко, принаймні поки що, заспокоївся. Краєм ока підозрюваний побачив, як ті повертаються до роботи. Наразі в його квартирі стояв справжній гармидер. І від того ще більше ставало незатишно. Він і не сумнівався, що поліція нічого не зможе знайти в його помешканні. Однак усвідомлення того, що до нього завітали так несподівано, аби звинуватити в убивстві, приголомшувало.

– Гаразд, а якщо ви зараз у мене в квартирі нічого не знайдете? – раптом спала йому на думку очевидна річ.

– Ми будемо за вас дуже раді, – запевнив його Єгор, проте в думках саме такого розвитку подій найбільше і боявся. Того, що вони не зможуть нічого йому пред’явити. І тоді справа знову затягується. А зважаючи на те, що його тепер так відкрито підозрюють, він узагалі заляже на дно. Керівництво за таке не погладить по голівці. Скоріше, звинуватить у поспіху. І, напевно, буде праве. Єгор із Кир’яхом перезирнулися.

– Ну то шукайте собі на здоров’я, – раптом вишкірився Артем Бойко. – Скільки влізе шукайте. Нічого в мене вдома нема.

У Єгора від цих слів та погляду дрижаки пробігли спиною: по-перше, він тепер не сумнівався, що вони поспішили з обшуком; по-друге – той погляд не віщував нічого доброго.

* * *

Неділя, 27 січня 2019 року. 23:33

Увесь вечір Скляр сидів похмуріший, ніж дощові хмари, що от-от готові вибухнути шаленою зливою. Після невдалого обшуку в помешканні Бойка Кир’ях показав йому новий заклад, де можна випити смачного пива. Точніше, слідчий неодноразово вже бачив його, проте ще там не бував. Пивниця працювала допізна, і Єгор не збирався звідти йти, аж поки не «попросять» працівники. До здорового глузду безуспішно намагалася достукатися думка, що час уже рушати додому, адже зовсім скоро з роботи повернеться Таня. Дівчині не сподобається, коли побачить останнім часом таку вже звичну їй порожню квартиру. Ще більше її роздратує, якщо він повернеться п’яним. А вони ж зовсім недавно тільки помирилися.

Байдуже.

Кир’ях прикликав офіціантку, аби знову замовити обом пиво. Крізь напівтемряву Скляр апатичним поглядом прочитав напис «Три слони» на фірмовому одязі працівниці. «Дурна назва, – подумалося. – Однак пиво смачне». Ще хвилин за сім він неуважно подякував дівчині за виконане замовлення. Яна, як звали офіціантку, кинула на нього зацікавлений погляд, та слідчий навіть і не помітив. Так само, як і опер.

– Це я винен, – визнав Кир’ях, відпивши перший ковток. Він виявився настільки великим, що в келиху відразу лишилося чи не половина напою. – Я наполіг на цьому дурному обшуку. Треба було мати більше терпіння.

– Нічого, ми його притиснемо, – Скляр теж зробив свій перший ковток з уже третього за рахунком