Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"

раптом промовив:

— (Розу) мієш?

— Ні, — відповів Севілла.

Фа знову подивився на нього з подивом і, здавалося, зібрався з думками, відтак вимовив виразно, з паузами в одну десяту секунди між кожним словом:

— На дає Бі!

— Боже мій! — вигукнув Севілла стиха. Піт струмками котився в нього під пахвами, а руки в нього знову стали тремтіти. Він перепитав:

— На дає Бі?

— Розумієш? — спитав Фа пронизливим голосом.

— Так.

Фа прибрав голову з берега й відступив трохи назад, мовби хотів ліпше розгледіти співрозмовника.

— Слухай, Фа, — сказав Севілла.

— Слухаю, — відповів Фа.

Севілла зіперся рукою на борт басейну й промовив повільним, пронизливим і тремтливим голосом, ніби намагався наслідувати голос дельфіна:

— Фа розмовляє. — (Пауза). — На дає Бі ввечері.

— На дає Бі ввечері! — вигукнув Фа й знову ж повторив з нечуваною радістю: — Ввечері!

— Так, Фа, ввечері.

Фа висунувся з води, обернувся до перегородки й підбадьорливо просвистів. Бессі відповіла.

— Слухай, Фа, — мовив Севілла.

— Слухаю.

— Фа розмовляє. На дає Бі ввечері.

— Розумію! — одразу ж відповів Фа. Й весело докинув: — Фа розмовляє. На дає Бі ввечері.

Дельфін зупинився.

— Розумію! — вигукнув він і щосили плеснув хвостом по воді, оббризкавши і намочивши Севіллу. — Розумію! — повторив, тріумфально радіючи і виплигуючи з води.

Севілла підвівся. «Боже мій, боже мій», — промовив він приглушеним голосом, позираючи на співпрацівників, що мов статуї стояли навколо нього. З нього стікала вода, він ледве розмовляв. «Боже мій, — повторював, ледве добуваючи з себе слова, — ми перемогли, він перейшов від слова до речення!» Й обернувшись до Фа, крикнув, мов божевільний, здійнявши вгору руки:

— На дає Бі ввечері!

— Розумію! — повторив дельфін, зробивши над водою карколомний стрибок.

VII

Запис допиту, влаштованого Адамсом Севіллі

26 грудня 1970 року.

Документ 56-278. Додаються 3 фотографії.

Таємно.

Адамс. Даруйте мені, що примусив вас приїхати аж сюди, до того ж серед зими. На жаль, у нас не такий клімат, як на Флориді. Якщо ви захворієте на грип, мені неприємно буде визнавати, що я винен у цьому. Бажаєте сигару?

Севілла. Ні, дякую, містере Адаме, я не палю.

Адамс. Не називайте мене містером Адамсом. Називайте Девідом. Не думаю, що ми повинні бути такими формалістами. Тим паче, що я симпатизую вам й, коли дозволите сказати, захоплююсь вами. Ви, очевидно, найрозумніша людина з тих, з ким мені випадало зустрічатися, і я не певен, що мені поталанить щось вивідати в вас.

Севілла. То через це ви викликали мене сюди?

Адамс. Може, це не так уже розумно з мого боку, що я з самого початку розмови висловився відверто.

Севілла. Я, здається, розумію: у вас така вже роль.

Адамс. Так. Якщо хочете знати, на мене покладено деяку відповідальність за дитину, батьком якої є ви.

Севілла. Хіба їй щось загрожує?

Адамс. Так. (Пауза). Прикро мені це казати: десь просочилася інформація. В Радянському Союзі дізналися про деякі ваші результати.

Севілла. Боже мій, я… Хіба це можливо? Вибачте мені… це приголомшливо.

Адамс. Сядьте. Я розумію вас.

Севілла. 1 а як це могло статися? Яке божевілля! Що саме в Радянському Союзі знають?

Адамс. Слухайте, розмовлятимемо про все по порядку. Дозвольте полишити ввічливість і поставити вам кілька запитань.

Севілла. Прошу. Ставте будь-які запитання. Я бажаю допомогти вам, чим тільки зможу.

Адамс. Я не хотів би, щоб ви образилися на мене. Ще раз запевняю вас, що дуже симпатизую вам.

Севілла. Я готовий відповідати вам.

Адамс. Що ж, почнемо спочатку. 12 червня ви доповідали Лоррімерові, що проект «Логос» досяг вирішального етапу: дельфін Іван перейшов од слова до речення. Водночас ви сказали, що двоє ваших працівників — Майкл Джілкріст і Лізбета Доусон подали вам заяви на розрахунок і ви погодилися. Мушу сказати, що тут ви допустили помилку.

Севілла. Згодившись відпустити їх?

Адамс. Так.

Севілла. Не розумію чому. Мій контракт дає мені право набирати й звільняти працівників на свій розсуд.

Адаме. Так, але ж бо то лиш умова контракту в цілому, а не того чи іншого параграфа. Контракт покладає на вас як на керівника відповідальність за таємність, якою повинен бути оповитий проект. Коли б ви повідомили про відставку двох ваших працівників перш як погодитися на це, ми змогли б влаштувати нагляд за цими двома особами.

Севілла. Я глибоко засмучений, але не подумав про це. Чи не підозрюєте когось із цих двох осіб? Може, хтось із них і розголосив таємницю?

Адамс. Ми підозрюємо всіх.

Севілла. Хочете сказати: всіх моїх працівників?

Адамс. Усіх, хто так чи інакше щось знає про успіх проекту «Логос».

Севілла. Мене також? Адамс. До певної міри, так. Севілла. Ви жартуєте. Адамс. Зовсім ні.

Севілла. Я… я признаюся, що не чекав такого.

Адамс. Прошу вас, сядьте. Хотів би, аби ви зрозуміли, що то мій обов’язок підозрювати вас, хоч як би я не симпатизував вам.

Севілла. До дідька вашу… Адамсе, це просто мерзенність! Я не знаходжу слів, щоб охарактеризувати цю…

Адамс. Мені дуже прикро, що ви сприймаєте це в такий спосіб. Ви пообіцяли відповідати на всі мої запитання, але якщо ви надто розхвилювалися й не готові до цього, то ми можемо відкласти нашу розмову назавтра.

Севілла. О, ні! Треба закінчувати її негайно.

Адамс. Що ж,