Читати книгу - "Вогняна зима"

Його можна тільки знищити.

Котя приречено зітхнув — так було щоразу, коли роїлися подібні думки. Ті, кому повстанці протистоять уже місяць, через відсутність страху знають: нічого їм насправді не буде. Ніхто їм не указ, ніхто не прокурор і не суддя.

Для них потрібен кат.

Катів на Майдані Котя не бачив.

Навіть свою кандидатуру не розглядав.

Роздушивши бичок носаком, Стогов наступної миті вже підняв його двома пальцями, пульнув ближче до узбіччя, поквапився до своєї машини, бо там, здається, закручувалося щось нездорове.

Поки стояв і гарикався з сірим чиновником, до джипа з двома синьо-жовтими прапорцями по боках підступило двоє гайців. Раніше Котя вже зафіксував парочку, дует неквапом рухався вздовж автоколони. На відстані не міг, та й не дуже-то хотів розбиратися, якого біса вони роблять. Припустив — раз усе одно приїхали, то вважаються на роботі. Машини дисципліновано, нічого не порушуючи, стоять одна за одною, витягнувшись у акуратну лінію на багато кілометрів. Ніхто ні від кого не тікає, тож не гріх зайняти себе, роздивляючись автівки. Тепер же, підійшовши зовсім близько, Котя побачив — гайці мовчки й старанно оглядають джип, переписуючи номери спереду й ззаду.

— Чого треба? Що ми тут порушили?

З ними запекло завівся Жека Воропай, той самий власник машини, Котін друг із переламаною ногою. Зросталося погано, перелом складний, тому той, дієва натура, ліз на стіну та вив через те, що змушений сидіти вдома й дивитися на все по телевізору чи в мережі. Час від часу Котя вивозив друга на Майдан, здебільшого по неділях, коли збиралося віче, і той якийсь час дибав серед наметів, спираючись на милиці, фотографувався на фоні барикад, обвішавшись революційними стрічками, та навіть сам потрапив у приціл камер. Справді цікаво: повстанець у гіпсі.

Був випадок, коли з Жеки Воропая намагалися витягнути зізнання, що він — жертва міліцейського свавілля і його побили двічі — раз на Майдані, коли розганяли студентів, вдруге додали на Банковій, по-звірячому розтрощивши ногу в кількох місцях. Нарвалися не на того. Просунутий Жека Воропай легко погодився прибрехати, але перед тим запитав, хто це такий цікавий. Побачивши гордо показане посвідчення газети «Вести», відразу перейшов від слів до діла: міцно впершись здоровою ногою та тримаючи баланс одним костуром, іншим без попередження влупив репортера, цілячись у голову. Той із криком відскочив, і вийшло навіть краще — у русі повернувся, каральний костур вліпив по задниці, на крик наспіла Самооборона, моментом розібралася, пообіцяла додати.

Довкола відразу згуртувалися майданівці. Котя особисто конфіскував посвідчення «Вестей», звелів журналістові, водночас наляканому й борзому, аби за документом прийшов у Профспілки особисто редактор. Та нагодився один із сотників, попросив Котю не провокувати, а документ — повернути. Змирившись, Стогов кинув посвідчення на асфальт. Журналіст нагнувся підняти, і потім самооборонці божилися всім довкола: не бачили, хто з натовпу ввалив «віснику» підсрачника.

Відмовити Жеці Воропаю взяти участь в автопробігу пасажиром, ще й на власній машині, Котя не міг. Пішовши на розборки, лишив друга в машині. Тепер він вибрався назовні і, спираючись на один костур, другим обурено махав перед гайцями.

— Я вам сказав — документи покажіть! — розорявся Жека Воропай, горлаючи так, що на нього почали звертати увагу інші водії, дехто навіть потягнувся ближче, сподіваючись побачити повчальну виставу.

— Нічого ніхто вам показувати не буде, — відрізав один даішник, високий, клаповухий, із невеличким черевцем.

Його товариш, кирпатий, вусатий, таких малювали на картинках, ілюструючи закріпачене селянство, погладив себе по надітому на бушлат жовтому жилету з написом «ДАІ».

— Ось документи. Добре видно, шановний?

— Я таких десять можу купити! — Жека Воропай трохи посунув уперед. — Я ними, може, узагалі торгую!

— Де це ви торгуєте формою? — стрепенувся клаповухий.

— Я сказав — може!

— Це незаконно.

— Ага! А ви зараз за законом дієте?

— Що незаконного, шановний?

Котя вже підступив з іншого боку.

— Поясніть, що ми порушили. Інакше ваші дії в принципі незаконні, — мовив голосно, басом, але спокійно.

— Ви нічого не порушили, — кирпатий глянув у його бік. — І взагалі, ви хто? Бо власник машини — ось.

— Власник, бачите самі, травмований. У мене є права, я за кермом. Власник поруч. Ми їдемо у справах. Приватних. Зупинилися, бо з невідомих причин перекрито дорогу. А ви незаконно перевіряєте документи. Оглядаєте транспортний засіб. Та переписуєте номери.

— Наші дії законні, — повторив папугою клаповухий. — Є питання? Будь-ласка, пишіть скаргу. Маєте право.

— Так на кого скаржитися! Документи покажіть! — знову завів Жека Воропай.

Між Котею та гайцями раптом виросла невисока постать у цивільному: чорні штани, туфлі, простора шкірянка, коричнева шапочка, натягнута до брів.