Читати книгу - "Звичайна вдячність"

сам дідько. Знайшли дірку в огорожі, пролізли крізь неї, схопили велосипеди і насилу переїхали брудні колії, що вели до головної дороги в містечко.

— Він нас наздожене, — кричав Денні і крутив педалі, рятуючи власне життя. — Він нас переїде.

Власне, це була правда. На своєму «Чорті» він міг опинитися тут за мить.

— За мною, — гаркнув я хлопцям, звертаючи зі шляху. Велосипед підстрибував у високій траві, що росла між кар’єром і дорогою. Я під’їхав до купи зіпсованого каміння, яке розвантажили посеред пустого майданчика. Велосипед поклав на землю і сховав у траві. Денні, Лі та Джейк зробили те саме. Отак і сиділи навпочіпки втрьох за купою кам’яних блоків, а серця вистрибували з грудей. Ще хвилина — і з-за тополь долинув гуркіт фордівського мотора. «Чорт» промчав повз нас, Інґдал сидів за кермом, білявка — поруч. Червоні язики полум’я горіли над дорогою, з виском повернули ліворуч до міста і зникли разом із Моррісом, який гнався за чотирма хлопчиськами. Проте того дня він їх так і не знайшов.

Ми подивилися один на одного: вже можна було дихати на повні легені. Розсміялися, попадали горілиць на траву й почали лементувати від полегшення та тріумфу. Ми виявилися кмітливішими за Морріса Інґдала, в якому сиділо чимало чого. Задирака, скупердяй, мстивий покидьок. А на наше щастя, того літнього вечора ще й цілковитий бовдур.

Розділ 15

Того вечора мати й Аріель узяли «Паккард» і поїхали на генеральну репетицію написаного сестрою хоралу. Це мало стати родзинкою святкування Дня Незалежності, яке планувалося провести в Лютеранському парку. Того вечора тато грав у теніс з одним своїм товаришем, теж, як і батько, представником духовенства. Священик католицької церкви на ім’я отець Пітер Дріскол. Тато звав його Піт. Ми зверталися до нього «отче Пітер». Після гри батько запросив його на вечерю. Оскільки мами й Аріель не було вдома, він купив запечену курку, картоплю фрі та салат із сирої капусти та моркви в придорожньому ресторанчику. Усі представники чоловічої статі сімейства разом з отцем Пітером вечеряли в неформальній обстановці за столом на кухні.

Отець Пітер мені подобався. Він був молодий, багато жартував та ще й мав чудовий вигляд. Його рудувате волосся нагадувало зачіску з фото президента Кеннеді, яке я бачив на обкладинці журналу «Лайф». Під час навчання він грав за університетську бейсбольну команду — гравець між другою та третьою базами. Чудово розумівся на грі й захоплювався бейсбольною командою «Твінс». По завершенні трапези нас із Джейком залишили за старших на кухні, а тато з отцем Пітером, ще й досі одягнені в тенісні сорочки, пішли на ґанок. Набивши люльки, вони сиділи і пихкотіли.

Після того, як ми впоралися з посудом, Джейк запитав:

— Що робитимемо далі?

— Не знаю, — відповів я йому. — Мабуть, нічого.

Брат пішов нагору доліплювати модель літака, над якою він сумлінно працював. Я розмірковував над тим, чи не розповісти Гасові про двоюрідного діда Денні, а можливо, й про те, що я зробив з Моррісом Інґдалом. Але було й дещо інше, чим так кортіло поділитися. Щось, що після тієї пригоди біля кар’єра на давало спокою. Проте я не був певен, чи Гас є прийнятним для такої справи кандидатом. Та й це не мало жодного значення, оскільки його мотоцикла не було видно на парковці. Крізь скляні двері я почув розмову батька й отця Пітера. Священик пояснював:

— Я лише кажу те, що чув, Натане. Нью-Бремен — містечко маленьке. Люди базікають.

— Твої католицькі парафіяни пліткують про дружину священика методистської церкви? — голос батька звучав дещо здивовано.

— Мої парафіяни говорять про що і про кого завгодно. Друже, деякі з них вирости тут, разом із Рут. Чесно кажучи, вони здивувалися, дізнавшись, що вона вийшла заміж за пастора. Наскільки мені відомо, замолоду Рут була нестримною та енергійною.

— І досі така, Піте. Але коли вона виходила за мене заміж, я не був пастором. Вона обрала за чоловіка студента юридичного факультету, який збирався зчиняти бурі в залі суду й заробляти на тому мільйони. Але війна… Війна все змінила. Рут не підписувалась під роботою, яку має зараз. Проте вона виконує її сумлінно.

— Вона випиває.

— Лише коли вдома.

— І палить.

— Усі жінки в усіх бачених мною фільмах палили. Велика кількість жінок моєї парафії теж палять — на самоті. Не приховувати цього — це вибір Рут.

— І найгірше. Вони стверджують, що Рут тримається осторонь Жіночої спілки християн.

Жіноча спілка християн була важливою структурою при церкві. Жінки, які ходили на службу, надзвичайно пишалися честю працювати задля її процвітання.

— Вона стільки сил докладає до музичних програм для трьох церков, — відповів тато. — Її серце там.

— Немає сенсу переконувати мене, Натане. Я люблю Рут і люблю її магнетизм. Я вважаю, що її музичні досягнення для жителів міста та церков є справжнім дивом. Я не один із твоїх парафіян і не маю жодного бажання наговорювати на неї.

На мить тиша запала на ґанку. Засвистів гудок: вантажний потяг простугонів коліями неподалік від будинку і попрямував собі далі. Тато відповів:

—