Читати книгу - "Клеркенвельські оповіді"

130
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 76
Перейти на сторінку:
balneolum, чи маленьку купальню, на Сент-Джон-стрит; ось так вона й отримала своє прізвисько.[87] Утім, коли вона взяла в оренду приміщення на Тернмілл-стрит, то зі здивуванням дізналася, що належало воно жіночому монастирю Св. Марії. Але незабаром її ім'я почало приносити гроші. «Жінка з Бата» стало синонімом господині дому розпусти. Священик церкви Сент-Мері-Абчерч прочитав проповідь, де засуджував її і казав, що «прекрасна жінка, тіло якої мерзенне, подібна до золотого персня на рилі свиноматки». Вона почула цю фразу через кілька днів і з тих пір звала його не інакше як «священик церкви свиноматки». Вона порівнювала його із огидною жабою, яка не терпить солодкого запаху виноградної лози. Він не хотів мовчати і одного вечора, стоячи на кафедрі, заговорив про певних звідників, чи латиною — lenos, які, наче розмальовані жуки, що літають під теплим травневим сонечком і дивитися не бажають на прекрасні квіти, а насамперед полюбляють бруд будь-якої тварини і тільки у багні знаходять своє задоволення. Виступ його зажив слави як «Проповідь про Жінку з Бата» і тільки посилив її популярність у Лондоні.

Дама Аліса провела Майлза Вавасюра до маленької кімнати, де у жаровні горів вогонь.

— У нас сьогодні небагато клієнтів, пане Нічна Ваза.

Вона не наймала музик, оскільки, як вона казала, похіть не потребує мелодій. Насправді ж, останнього разу, коли вона таки найняла їх, усе закінчилося безладом, через те що один із музикантів образив немолодого придворного. Дідуган сунув руку в штани, щоб почухатись, і музикант помітив це. «У Вестмінстері вас мали 6 навчити, — заявив він під регіт присутніх, — ніколи не торкатися м'яса правою рукою». Придворний вихопив кинджал, і почалася бійка, яка, за лондонським звичаєм, вгамувалася так само несподівано, як і спалахнула. Дама Аліса наказала музикантам залишити її таверну — чи, як вона висловилася, «забирати свої брудні сідниці!» — і присяглася ніколи більше не наймати їх. Отже, в ніч візиту Майлза Вавасюра ніякої музики не було.

— Вона незаймана, — повторила господиня, — але присягаюся, для вас вона добряче попрацює. Вам сьогодні доведеться попотіти.

— Вона погодиться пострибати?

— Так, вона смішлива. Справжня дзиґа.

— Тоді я візьму її.

— Але спочатку заплатіть мені. Суха ложка й рота дере, — Майлза Вавасюра всі знали як великого жаднюгу. Він був відомим скнарою — чи, як казала дама Аліса, «холодний тип, який навіть шмарклі нікому не віддасть».

— Що ж, та dame, як розрахуємося?

— Двома шилінгами.

— Що?!

— У вас такий вираз, наче полину з'їли. Два шилінги, кажу я вам.

— Та я стільки за камзол віддав!

— Але ж він вас так не зігріє, пане Сифіліс.

— Я запечене порося за вісім пенсів купити можу, шановна пані.

— Ви можете заплатити лише пенні за ліжко з простирадлами і ковдрами у будь-якому заїжджому дворі. Ви за цим до мене прийшли?

— Але ж два шилінги!

— Якщо вона вам не подобається, то можу підказати, як побороти похіть. Достатньо просто зняти взуття й понюхати його. Цього ви хочете?

Вони домовились, і дитину привели до кімнати Майлза; на ній була блакитна сукня, підбита хутром, і більш нічого.

— Слухай, дівчинко, — сказав він, — таке вбрання занадто розкішне для тебе.

— Дама Аліса добра до мене, пане.

Жінка з Бата підслуховувала за дверима, але тепер, узявши свічку, вона тихесенько пішла вниз сходами. Там вона побачила Томаса Ґантера, який прихилився до невеличкої лавки, на яку треба ставати на коліна під час молитов; він старанно вивчав її гротескне різьблення.

— Це ви, лікарю? Сьогодні ви нам не потрібні, стерв'ятнику.

— Принаймні, мадам, я не сипуха і біду не передвіщаю, — їм подобалося грати в дражнилки, хоча ніхто з них ніколи не перемагав.

— Як справи, коротуне? — у неї завжди вистачало слів, аби підкреслити його невисокий зріст — карлик, ґудзик, гном, пеньок, — і вона завжди користувалася нагодою вжити їх.

— Добре, дякувати Богові, — він подивився на верхню сходинку. — А як справи у Майлза?

— Тримай язика, бо краще немає, — це була стародавня приказка. — Нехай твій сусід відпочиває.

— Я не пліткар, Алісо. Від мене ніхто нічогісінько не дізнається, ніяких імен. Сер Майлз перебував під моєю відповідальністю, і я дуже непокоюсь за нього…

— Ta невже? Можеш припинити. Який вправний коваль. Чуєш, як грюкає своїм молотом? — вона розсміялась. — У нього молодий помічник. Такий бешкетник!

— Кажеш, незаймана?

— Роза де Пільчерер. Із цієї парафії.

— Я впевнений: вона занадто мала, щоб її можна було знайти у записах судового пристава.

— Але не настільки мала, щоб із неї не можна було брати податки. Одинадцять років. Знайшла її біля цирульні. Підмітала волосся.

— І ти висмикнула її звідти, наче краном.

— Просто побалакала з нею, і вона пішла за мною. Їй потрібні грошенята.

— Зовсім не мудро бажати чогось нечесного.

— Ти диви! О-ля-ля, майстре Ґантер. Дурня скільки не вчи, пуття не буде. Є дівчата, які полізуть у кущі за два пенні, чи навіть за сніп пшениці. А Роза покладе до гаманця шилінги. Чи після

1 ... 47 48 49 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клеркенвельські оповіді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Клеркенвельські оповіді"