Читати книгу - "Син Сонця — Фаетон"

тебе не переконає, що ти не повинен стояти перед цією владою у глибокій пошані. Можливо, колись ти протиставиш їй власну думку і власний розум. І якщо в чесному поєдинку думок ти здобудеш перемогу, інші визнають владу твоєї думки. Але не хизуйся тією владою, не пишайся нею, а слухай, слухай і думай!.. І коли наступного разу ти відчуєш, що думка твоя вже не годиться для почесного двобою, бо з'явилась інша, значно сильніша, — не чини їй опору, зумій поступитися власним самолюбством, бо інакше ніхто й ніколи не захоче тебе слухати.

Саме перед такою владою цієї хвилини стояв Микола.

— А чи не занадто цей крок ризикований? — спитав літній член Штабу, який просив його пояснити свій план.

Микола, подолавши хвилювання, стримано й гідно почав викладати все, що він ретельно продумав протягом останніх діб. Їхня маленька держава виправдає своє існування лише тоді, коли житиме не окремо від «першого поверху», населеного сотнями мільйонів біловолосих, а вже сьогодні почне серед них активну роботу. Микола розповів про свою розмову з Ело. Скотарі все ще вважають Безсмертного богом, їхня свідомість затуманена забобонами, що складалися тисячі обертів. Прагнучи вирватися з-під гніту Безсмертного, вони шукають для себе іншого, доброго бога. А раз так, то рано чи пізно люди потраплять у нове рабство. Вони й самі не помітять, як це станеться…

Довго тривала суперечка поміж членами Штабу. Майже всі погодилися, що Акачі має рацію. Але найменша необережність, слабкість з боку людини, яку пошлють по той бік таємних барикад, — і на контрольних пунктах Безсмертного стане ясно, що ніякого виверження не було, що його інсценізували повстанці. Тоді загибель їхньої, поки що беззахисної держави неминуча. Революція помре іще до свого народження. Отже, було про що і подумати, і посперечатись…

Лашуре запропонував такий план. По той бік залишився молодший брат Ело, механік заводу штучного білка Гашо. Він живе далеко — треба пройти дуже багато лабіринтів і переходів, щоб до нього потрапити. Та Ело не раз ходив до свого брата і добре вивчив дорогу. В Гашо є четверо дорослих синів. Ело розповідав, що сам Гашо і всі його сини смертельно ненавидять Безсмертного і не визнають у ньому бога. Мабуть, тут мало значення те, що Гашо нерідко зустрічався з Ечукою-батьком. Було це тоді, коли Микола зійшов тільки на четвертий щабель розуму. Він пригадує біловолосого красеня, — високого, кряжистого дотепника, що завжди несподівано з'являвся в їхньому домі і так само несподівано зникав.

Лашуре вірить, що Ело скоріше загине, ніж видасть ворогові їхню таємницю. А Чаміно, який добре знав Акачі, вірить у його здібності, в його вміння переконувати людей. Нехай Ело проведе свого небожа до механіка Гашо, а там уже Акачі сам вирішить, як йому діяти… Жодна людина з того боку, — навіть Гашо, — не повинна знати про існування держави повстанців.

Уважно вивчивши карту лабіринтів, Штаб доручив Лашуре за допомогою безтемпературного генератора тиску створити таємний вихід на поверхню по той бік їхніх барикад.

Це була подвійна конспірація: якби навіть карникам пощастило відшукати вихід з їхніх лабіринтів, це все одно нічого б не дало.

Одразу ж почалась діяльна підготовка до цієї операції. Про рішення Штабу Микола не мав права повідомляти навіть Лочу.

* * *

Він стоїть біля прозорої стіни в кімнаті Лочі. Щасливо усміхаючись, дивиться у фіолетовий сад, по якому Лоча водить своїх біловолосих відвідувачів. Йому теж хочеться ходити разом з ними, заглядати у їхні розширені від подиву зіниці, дослухатися до притишених розмов. Та Лоча сказала, що соромитиметься його…

І все ж таки він вийшов у сад, зупинився осторонь серед гущавини старовинних квітів, щоб Лоча його не бачила.

Вже третій день вона приймає гостей. Лоча переконалася, що всі її побоювання марні. Відвідувачі тримаються з такою побожністю, що не тільки не дозволяють собі до чогось торкнутись, а нвіть бояться дихати. Спершу Лоча впускала по десять осіб, потім по тридцять, а згодом і по сто.

До саду зайшла нова група відвідувачів. Тут були літні скотарі, що важкими кулаками вимісили не одне покоління товстобоких дагу, були юнаки і юнки.

Як змінився вигляд цих людей! Микола добре пам'ятає перше знайомство з біловолосими. Грубі сорочки, схожі на мішки з прорізаними дірками, куди можна встромити голову й руки, були єдиним одягом, в якому ходили жінки, чоловіки, дівчата. Тоді Миколі здалося, що це вже такий тип людини, і відродити расу зможуть лише нові покоління, які багато десятків обертів житимуть у нових умовах…

Тепер він переконався, що відродження настає дуже швидко. Сотні, навіть тисячі обертів напівтваринного існування не могли вбити в людях того, що вони колись отримали від своїх сильних, волелюбних предків. Усе, що жило в них пригнічене, мов стебельце квітки під каменем, одразу ж налилося свіжими соками, тільки-но той камінь, важкий і ненависний, було відкинуто геть… Квітка воскресла, потяглася вгору, постала перед очима у всій своїй красі. Може, саме тому біловолосі люди виявляли такий інтерес до воскреслих із небуття рослин. Кожен із них, певне, відчував себе спільником по долі з деревами і травами, і розкішними квітами у цьому чарівному саду…

Перед Миколою проходили дівчата, зодягнені так само, як на «другому поверсі». Лише колір одягу був не блакитний, а білий. Він так само міцно облягав дівочу постать, крізь нього ледь помітно просвічувалася шкіра, а біле, ледь закучерявлене волосся вільно спадало на дівочі плечі. Дівчата ступали з такою легкістю і граціозністю, що здавалися захмарними істотами.

Дітей Лоча приймала окремо, та, незважаючи на це, вони пробиралися і з кожною групою. Спершу Лоча дуже за них боялася, потім зрозуміла, що їх найбільше вабило. Походивши разом з дорослими, вони одразу ж лопотіли босими ногами до басейну, стрибали в синювату воду, і вже не було жодної сили, здатної їх звідти вирядити. Над басейном стояв лемент, радісний вереск, високо злітали бризки води, а дорослі, поглядаючи в той бік, обмінювались добрими усмішками.

Микола із своєї барвистої схованки вдивлявся в обличчя людей, що вперше в житті побачили, якою красою була колись оповита їхня планета. І, можливо, саме ота краса почала тоді