Читати книгу - "Співучасть у злочині"

змістом[251]. Іншими словами, подвійна форма вини наявна у тому разі, якщо в межах одного об’єднаного складу злочину одночасно містяться всі ознаки утворюючих його умисного й необережного злочинних діянь[252].

В. В. Лук’янов із цього приводу зазначає, що з погляду формальної логіки комбінована з умислу і необережності, тобто умисна — неумисна вина уявляється зовсім безглуздою, аналогічно теплому холоду чи м’якій тверді. Розсудливій людині важко собі уявити, яким чином умисні дії можуть заподіяти наслідки через необережність[253].

Однак справа полягає в тому, що у складах із двома формами вини в наявності, насамперед, наслідки бажані (умисел), про які забувають, і наслідки, що не охоплювалися умислом особи (необережність). Так, наприклад, ч. 2 ст. 121 КК України передбачає умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження здоров’ю, небезпечного для життя людини (умисел стосовно цих бажаних наслідків), що потягло через необережність смерть потерпілого (необережний наслідок, що не охоплювався умислом особи, — небажаний наслідок).

Таким чином, оскільки необережно заподіювані наслідки не охоплюються навіть умислом виконавця, то й інші співучасники ніяк не можуть нести за них відповідальність. Тому необережно заподіювані наслідки можуть ставитися у вину тільки виконавцю злочину. Співучасники в подібних випадках можуть нести відповідальність лише за ті наслідки, що охоплювалися їхнім умислом.

Наприклад, виконавець несе відповідальність за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження здоров’ю, небезпечного для життя людини (наслідок, що охоплюється його умислом), що спричинило через необережність смерть потерпілого (наслідок, що не охоплюється його умислом). Співучасники в цьому випадку можуть нести відповідальність лише за наслідки, що охоплюються їх умислом (тяжке тілесне ушкодження здоров’ю, небезпечне для життя потерпілого).

Неважко помітити, що фактично у цьому випадку має місце ексцес виконавця. Отже, за співучасті у злочинах із двома формами вини повинні застосовуватися правила про ексцес виконавця.

Таким чином, сукупність елементів конкретного складу злочину, вчиненого співучасниками, являє собою загальний склад злочину у співучасті. Тим самим ми визнаємо, що співучасть створює особливу підставу кримінальної відповідальності співучасників. Загальний склад злочину, вчиненого за співучасті, аж ніяк не виключає можливості визначати відповідальність співучасників залежно від характеру і ступеня фактичної участі кожного з них у вчиненні злочину.

3.2. Відповідальність співучасників злочину за сучасним кримінальним правом України

Базовим принципом із точки зору кримінального права і закону про кримінальну відповідальність є те, що співучасть як одна із форм злочинної діяльності не створює яких-небудь особливих підстав кримінальної відповідальності[254]. Відповідно до ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Однак, нами доведено, що сукупність елементів конкретного складу злочину, вчиненого співучасниками, являє загальний склад злочину у співучасті. Тим самим ми при розгляді попереднього питання визнали, що співучасть створює особливу підставу кримінальної відповідальності співучасників.

Відповідальність співучасників злочину визначається характером та ступенем фактичної участі кожного з них у вчиненні суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України. Вирішення питання кримінальної відповідальності співучасників насамкінець означає посилання у формулі кваліфікації на статтю (частину статті) закону про кримінальну відповідальність, що встановлює межі і розміри покарань, які можуть бути призначені судом за вчинене співучасниками суспільно небезпечного діяння, що містить загальний для всіх склад злочину.

Згідно з ч. 1 ст. 29 КК України виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин. При цьому посилання на ч. 2 ст. 27 КК України не потрібне. Крім того, необхідно зазначити, що при встановленні відповідальності виконавця враховуються загальні положення інших інститутів сучасного кримінального права (стадії вчинення злочину, повторність, сукупність, рецидив злочинів, конкуренція кримінально-правових норм) без будь-яких винятків.

Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого виконавцем за співучасті, є своєрідним орієнтиром при кваліфікації дій інших співучасників. Це пов’язано з тим, що, виходячи з правової природи інституту співучасті у злочині, особи, які спільними зусиллями вчиняють один і той самий злочин, мають відповідати саме за його вчинення.

Виходячи із цього, механізм реалізації кримінальної відповідальності виконавця злочину залежить від наявності в законодавстві про кримінальну відповідальність норми, що встановлює таку відповідальність.

Залежно від завершеності злочину виконавцем вирішується питання про кваліфікацію вчиненого іншими співучасниками. Якщо дії виконавця зупинені на попередніх стадіях злочинної діяльності (готуванні або замаху на злочин), то й інші співучасники відповідають за співучасть у замаху на злочин із посиланням на відповідні статті Загальної частини КК (ст. ст. 14 та 15 КК)[255].

Отже, необхідно чітко сформулювати правила кваліфікації вчиненого виконавцем злочину, оскільки від цього залежить, на підставі якої статті Особливої частини КК України буде реалізовуватися щодо нього кримінальна відповідальність.

С. Д. Шапченко виокремлює спеціальні правила кваліфікації злочину, вчиненого виконавцем (співвиконавцем), пов’язані з фактом вчинення ним злочину за співучасті.