Читати книгу - "Спроба Павла Скоропадського"

Гетьман П. Скоропадський і Білий рух (суб'єктивний погляд) // Гетьманат Павла Скоропадського… – С. 79, 80, 81. ">[186]

Закон 20 жовтня був, фактично, своєрідним запрошенням до лав гетьманської армії – реалізувати його силовим шляхом було неможливо. Він зобов'язував «усіх прибуваючих в межі Української Держави офіцерів і поверхстрокових унтер-офіцерів бувшої Російської Армії віку до тридцяти п'яти років включно і бувших юнкерів військових шкіл… в семиденний строк…з'явитися до місцевого військового начальника для зарахування на учот і одержання учотної картки, з якого часу вони вважаються військово зобов'язаними». Офіційно оголошена мета – створити з їх числа «окремі зразково-інструкторські частини» та «Окремий корпус»[187]. Того ж дня їх Ясновельможна Світлість роз'яснили, що приховує термін «Окремий корпус».

У відповідній «тимчасовій» постанові йшлося: «Для боротьби з анархією в прикордонній смузі формується Окремий корпус, який підлягає безпосередньо Гетьманові всієї України… Чини корпусу носять форму одягу бувшої російської армії… Командир Окремого корпусу та всі начальствуючі особи корпусу включно до командирів полків призначаються й увільняються паном Гетьманом». Того самого дня під приводом «забезпечення непереривного й правильного руху по залізницях України» встановили «правила надзвичайної на них охорони», якими профільному міністрові надали право «приймати надзвичайні міри й заходи», формувати «в випадках невідкладної необхідності» «особливі комісії», на які покладався обов'язок «охороняти в межах смуги відчуження зовнішній порядок, непереривну й правильну чинність залізниці і всіх залізничних уряджень, а рівно й догляд за належним виконанням всіма урядовцями їх службових обов'язків» під загрозою 3-місячного арешту та грошового штрафу. Вздовж залізниць встановлювалися «зони відчуження», в межах яких заборонялися «всякі зібрання», розповсюдження будь-якої друкованої продукції. Комісіям надавалося право «виселяти окремі особи із смуги відчуження», «звертатися за військовою допомогою». Найважливіша, 9-та стаття цього нормативного акту встановлювала: «в відчуженій смузі тієї залізниці, де вжито заходів для надзвичайної охорони, особи цивільного відомства підлягають військовому суду й карам по законах військового часу», насамперед «за повстання проти державної влади й за державну зраду», «за намову до страйків», «за напад на вартового або на військовий караул, за озброєний опір проти військового караулу або проти чинів варти та охорони, а рівно за вбивство вартового або чинів караулу, варти та охорони» тощо. Єдине, чого не передбачили цитовані правила, так це зради командувача Корпусу охорони залізничних шляхів, колишнього гвардійського російського генерала та Георгіївського кавалера Осецького, який тими самими днями разом із Винниченком, Шаповалом та іншими добродіями розробляв план націонал-соціалістичного антигетьманського повстання.

Але це все – якісна, так би мовити, сторона питання. Не менш, якщо не найбільш важливим є питання: а яким, власне, був теоретичний та практично можливий обсяг людського ресурсу, на який могли розраховувати творці гетьманської армії? Відповіді на це питання в сучасній літературі, присвяченій долі Української Держави, годі й шукати – попри те, що ці відповіді були сформульовані ще до початку Другої світової війни. Зробив це такий собі генерал Головін.

Хто такий Ніколай Головін?

Головін Ніколай Ніколайович (1875—1944). Син учасника Кримської війни Н. Головіна. З дворянського роду візантійського походження. Православний.

Закінчив Пажеський корпус (1894 p.), Миколаївську академію Генерального штабу (1900 по 1-му розряду). Службу проходив на стройових та штабних гвардійських та армійських посадах. У 1905—1907 pp. секретар Товариства ревнителів військових знань. 1907 р. захистив дисертацію на тему «Дослідження бою. Дослідження діяльності та якості людини як бійця». В 1908—1909 pp. – екстраординарний професор Миколаївської академії Генерального штабу. В 1909 р. проходив стажування у Французькій військовій академії, де подружився з Ф. Фошем. 1909 р. захистив дисертацію на звання ординарного професора Миколаївської академії, ординарний професор її (1909—1914). В 1914 р. – командир лейб-гвардії Гродненського гусарського полку, з яким виступив на фронт. З листопада 1914 p., після важкого поранення, призначений генерал-квартирмейстером 9-ї армії. З жовтня 1915 р. – в. о. начальника штабу 7-ї армії. З квітня 1917 р. – в. о. начальника штабу помічника Головнокомандувача військами Румунського фронту. Обраний начальником Миколаївської військової академії, але його призначення було заблоковане Керенським. З серпня 1917 р. – генерал-лейтенант. Після більшовицького перевороту перебував у розпорядженні начальника Всеросійського головного штабу, відрахований в червні 1918 р. Переїхав до Києва, де вступив до армії УД. 2-й квартирмейстер Генерального штабу, один з авторів створення Збройних сил УД. Генеральний значковий Генерального штабу, голова Військово-історичної комісії по збору та вивченню документів по Південно-Західному та Румунському фронтах. Після націонал-соціалістичного перевороту вступив до Добровольчої армії. В грудні 1918 р. призначений помічником з військових питань офіційного представника Колчака та Денікіна на Версальській конференції. Влітку 1919 р. – начальник штабу Колчака. У жовтні 1920 р. внаслідок отриманого під час Першої світової війни поранення евакуйований до Токіо. В 1926—1940 pp. – офіційний представник Гуверовського інституту війни, революції та миру в Європі. Під час Другої світової війни брав участь у формуванні армії Власова. Похований на цвинтарі Сент-Женев'єв де Буа.

Нагороди: Св. Станіслава III, II та І ст. (1904, 1912, 1915), Св. Анни III, II та І ст. (1906, 1915, 1916), Св. Георгія IV ct. (1916), Георгіївська зброя (1915).

Автор численних праць з військової історії та військового будівництва.[188]

Микола Головін.

Що з'ясував генерал Головін?

Перебуваючи на еміграції, генерал Головін з'ясував багато цікавих речей. У даній розвідці наведемо лише декілька марудних, але критично необхідних для розуміння цифр.

Люди. Станом на 1 жовтня 1917 р. до лав Збройних сил Російської держави було мобілізовано 15 378 000 осіб, з яких:

– молодше 20 років —2 500 000(16%),

– 20—29 років – 7 600