Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"

не знайшов, що відповісти, тож Мітч повів далі:

— А тепер, коли все закрутилося, можете бути певні, ми зберемо більше доказів. Хтось мусив бачити, як ви підбираєте на дорозі інших людей з того списку.

Голос Гіта обернувся на камінь:

— Я не бачив того списку, поки ви мені його не показали. Я нічого не знаю про ті могили, крім того, що бачив їх. Я нічого не знаю про вбивства, крім того, що мав стати жертвою.

Інспектор атакував його:

— Звідки ви знаєте, що вбивств було декілька?

Він ризикував, спрямовуючи запитання в цьому напрямку, однак Чендлер бачив, що Гіт уже висів на волосині.

— Мій клієнт не… — втрутився адвокат, але чоловік увірвав його:

— Ґабрієль сказав, що я стану номером п’ятдесят п’ять.

— Як ви їх убивали?

Гіт похитав головою.

— Я цього не робив!

— Ну ж бо, пане Барвелл.

Адвокат спробував знову втрутитися:

— Мій клієнт сказав, що не робив цього. Ви намагаєтеся затиснути його в…

— Жертва тут я! — викрикнув Гіт. — Я не знаю, як вони померли. А якщо ви такий розумний, змусьте Ґабрієля розповісти вам! — Схоже, глузливість у його останньому коментарі вибила Мітча з колії. На мить він замовк і пройшовся кімнатою, а тоді повернувся до Гіта, уперся в стіл руками й увіп’явся поглядом у свого головного підозрюваного.

— Нам потрібна правда, пане Барвелл.

Гіт залишався впертим:

— Я кажу вам правду. Вам не вдасться повісити це на мене.

Його юристові нарешті вдалося увірвати свого клієнта:

— Гадаю, на сьогодні достатньо, — рішуче заявив він.

— Ще одне запитання наостанок, — сказав Мітч, виструнчуючись за столом. — Що ви відчували, коли душили їх до смерті?

Він не дочекався відповіді, вискочивши з кімнати і залишивши Фло офіційно закінчувати допит.

Чендлер зустрів його за дверима. Колишній напарник намагався прибрати спокійного вигляду, але здавався збудженим через спеку та тягар знайдених доказів.

— Я вичавлю це з нього. — Мітч скривився, послаблюючи краватку на шиї.

Потім подивився на Чендлера:

— Пана Джонсона вже відпустили?

— Ні. Його адвокатка просила, але не тиснула. Гадаю, він вважає себе в безпеці й намагається поводитися пристойно.

— Поки він у наших руках, можна спробувати змусити його сказати щось, що можна буде використати проти пана Барвелла. Якась частина мене досі вважає, що вони щось приховують. Дружбу, минуле, щось таке. — У Мітчевому погляді палала стримувана лють, яку Чендлер добре знав. Вона значила, що чоловік здатен на все.

Ґабрієль погодився на ще одну розмову без юристки; схоже, тепер він вважав себе помічником поліції. І лише коли Мітч запитав у нього, як померли жертви, чоловікова поведінка змінилася.

— Це що таке? — перепитав Ґабрієль, впершись поглядом в однобічне дзеркало.

— Просто кілька запитань, пане Джонсон.

— Вони більше схожі на звинувачення. Я гадав, ви знайшли того, кого шукали.

— Ми мусимо зібрати якомога більше інформації, — увірвав його Мітчелл.

Ґабрієль змовк.

— Отже? — повторив інспектор.

— Отже…

— Як вони померли?

— Я не знаю. Запитайте того чолов’ягу. Ви знайшли там його сорочку, чого ви ще хочете? Якби я не втік, він би досі був там, у хащах. А я мав лежати в одній із тих могил. А ви, полісмени, і гадки не мали б. — Спроби висунути звинувачення призвели до того, що Ґабрієль, як і Гіт, вибухнув зухвальством. Однак у його випадку зухвалість підігрівалася самовпевненістю. — Ви хочете, щоб він підписав зізнання? Зламався і висповідався? Він убивця, інспекторе, холоднокровний убивця. Ви з вашим характером мали б уже збагнути, що він так просто не здасться.

Ґабрієль глипнув на Мітча. Це була різка відповідь, метою якої було завдати болю.

Його план спрацював. Мітчелл проковтнув наживку і кинув Джонсонові пихату посмішку.

— Я вже це робив, пане Джонсон.

— І він теж. Якщо ви не можете покласти цьому край, приведіть когось, хто зможе.

Мітчева посмішка зникла, і він примружив очі. Чендлер бачив, як заводиться його колишній напарник. Ґабрієль поклав руки без кайданок на стіл.

— Якщо ви збираєтеся продовжувати незаконно утримувати мене і ставити такі запитання, тоді вам, напевно, краще зателефонувати моїй адвокатці. Ви тримаєте мене тут, не висуваючи звинувачень, вже довгий час, і, будьмо щирі, я зробив усе можливе, щоб вам допомогти; тож варто мені справді захотіти, я можу висунути проти вас, проти відділка, звинувачення в незаконному утримуванні.

Чендлер знав, що будь-які погрози в бік Мітчевого статусу чи його кар’єри лише роздратують його. На скроні інспектора набрякли вени, губи зробилися такі сині, що в електричному світлі здавалися темно-сірими. Його кров скипала, та Ґабрієль ще не закінчив:

— Схоже, поліція хоче користуватися моєю добротою до безкінечності. І якщо я не зможу висунути проти вас звинувачень, я принаймні можу продати всю цю огидну історію газетам. — Ґабрієль нахилився вперед і увіп’явся поглядом у Мітча. — З вашим прізвищем у заголовку, інспекторе.

Мітчелл подивився йому просто у вічі, а тоді відійшов від стола і вийшов із кімнати.

Чендлер знову чекав його за дверима.

— Ти можеш повірити в це лайно? — рикнув інспектор. — Він виставляє нас ідіотами.

«Виставляє тебе ідіотом», — подумав Чендлер, але сказав лише:

— Нам доведеться покликати юристів.

Мітч похитав головою.

— Я спробую ще раз. Переконаю його.

— Ви випробовуєте долю.

Мітчелл лише пробурмотів щось у відповідь, а Нік гукнув із іншого боку кімнати:

— Нуль-нуль-один, сержанте!

Нуль-нуль-один — дзвінок із дому. Чендлер кинувся до телефона, щоб сказати мамі, що займеться цим пізніше, що б це не було. Коли він притиснув слухавку до вуха, мама теревенила, немов її не займало, чи слухає її хтось, чи ні.

— …він наполягає, що спробує пофарбувати будинок власноруч. — Чендлер похапцем увірвав її:

— Я розберуся з цим пізніше, мамо.

Але її не можна було так легко вгамувати:

— Я не хочу бачити його на драбині.

— Я зараз не можу піти, мамо.

— Твоя важлива справа досі триває?

— Так, мамо. Просто скажи татові не вилазити на драбину. Я пофарбую будинок цього тижня. Па-па.

Чендлер повісив слухавку. Тихенько вилаявся, роздратований тим, що його приватне життя знову заважає роботі. Потім заплющив очі. Він знову це робив. Віддавав перевагу не родині, а роботі. Пообіцяв собі незабаром виправити це і повернувся до записувальної кімнати.

Лука досі був там, але монітори більше не працювали, а записувальне обладнання мовчало.

— Він уже закінчив розмову? — запитав Чендлер, радіючи, що Мітч не випробовує долю.

Лука намагався уникати його погляду, вдаючи, наче порається з ручками налаштувань.

— Луко?

— Інспектор розмовляє з паном Джонсоном неофіційно. — Чендлер подивився на порожні екрани. Розмова, яку він не хотів записувати. Щось за межею закону.

Вискочивши із