Читати книгу - "Уот"

уперед і взад, знову разом після тривалої розлуки під яскраво сліпучим сонцем, на шаленому вітрюгані.

Зустрітися знову після тривалої розлуки, коли сяє сонце і дме вітер, якщо ти як слід цінуєш сонце і вітер, то це, я скажу вам, велике діло, і в цьому щось є, безумовно.

Та й поки ми рухалися уздовж огорож, між тими місцями, де вони починали віддалятися, простору нам не бракувало.

В Уотовому саду чи в моєму нам було б затишніше і спокійніше. Але мені і на думку не спало взяти Уота і вернутися у свій сад або взяти Уота й пройти у його сад. І Уоту не спало на думку взяти мене і вернутися у свій сад або взяти мене і пройти у мій сад, бо мій сад — то мій сад, а Уотів сад — то його сад, спільного ж саду ми більше не мали. Так ми й прогулювалися туди-сюди по нічийній землі.

Отже, ми після такої довгої перерви відновили наші спільні прогулянки, під час яких інколи розмовляли.

Як Уот відступав, так він і розмовляв, все в нього рухалося назадгузь. Ось зразок його розмови того періоду.

День весь майся, ночі частину і, Нотом я з. Ж я цього до а, бачив не майже його, чув не майже. Вечора до ранку з. Його я побачив ну почув, що й то ну. Морок та тиша. Слабнуть очі, теж падає зір. Рухаюся я нині, туман мов.

Із вищенаведеного можна зробити такий висновок: що інверсія вразила не речення, а лише порядок слів у кожному реченні;

що інверсія була неповною; що траплявся еліпсис (тобто пропуск окремих слів); що автор прагнув досягти милозвучності; що все, що він промовляв, не було, здається, позбавлено певної спонтанності;

що він часто стрибав з теми на тему; що думки його теж зазнавали інверсії.

Так рано чи пізно кожен чоловік починає заздрити весняній мусі, що передчуває нескінченні літні радощі.

Розмовляв він, як і раніше, нерозбірливою скоромовкою, яку попервах, хоча ми й пересувалися впритул один до одного, я вважав повною нісенітницею, бо не міг з того втямити ані слова.

А Уот мене геть не розумів. Прошу, казав він, сказали ви як.

Через що, підозрюю, я й пропустив надзвичайно цікаві відомості про перший або початковий етап другого, або завершального періоду Уотової служби в будинку містера Нота.

Бо Уот, як це не дивно, ні на крок не відступав від хронології і не терпів марнослів’я.

Я часто знімав руки з його пліч, щоб занотувати дещо у свій записничок. Він же ніколи рук не знімав, і мені доводилося знімати їх самому.

Але згодом я призвичаївся до тих звуків і почав розуміти все, як і раніше, тобто більшість із того, що він казав мені.

І так бувало доти, доки Уот почав переставляти не тільки слова, а й літери у словах.

Цю подальшу модифікацію Уот здійснював з притаманною йому обачністю і ніколи не перетинав межі, за якою втрачалися лад і милозвучність.

Таких як я, однак, яких цікавила перш за все інформація, подібна зміна вельми збентежила.

Ось зразок його мовлення того періоду:

Итірзоко, гурд амялп, інмет ирімзор. Итапуг, йихит хидоп, йихит хидоп. Итаридз урікш, акилев асам, акилев асам. Итунхт, йилхтаз діромс, йилхтаз діромс. Евогнут оверед, яівоп єінтіп, яівоп єінтіп.

Ці звуки, хоча ми й пересувалися впритул одне до одного, я попервах майже зовсім не зрозумів.

І Уот мене не зрозумів. Ушорп, казав він, кя ив илазакс. Таким робом, здається, я й пропустив, якщо не помиляюся, надзвичайно цікаві факти стосовно, гадаю, другого етапу, або ж завершального періоду Уотової служби в будинку містера Нота.

Але згодом я призвичаївся до цих звуків і став розуміти все не гірше, ніж до того.

І так тривало доти, доки Уот не почав переставляти не окремі літери у словах, а цілі речення. Ось зразок тогочасної Уотової манери висловлювати свою думку:

Сам ніщо. До джерела. До вчителя. До храму. Йому я приніс. Це порожнє серце. Ці порожні руки. Цей розум — невіглас. Це бездомне тіло. Щоб любити його свій маленький занехаяти. Свій маленький зректися, щоби мати його. Свій маленький навчити його забув. Покинув маленький свій, щоби знайти його.

Спочатку ці звуки, хоч як близько один від одного ми тоді перебували, ніяк до мене не доходили.

І Уот мене теж не міг зрозуміти. Прошу, казав він, як ви сказали?

Тож я, гадаю, не второпав, здається, багато з того, що, якщо не помиляюся, стосувалося третього етапу другого, або ж завершального періоду Уотового перебування в будинку містера Нота.

Але невдовзі я звик до цих звуків і став розуміти все не гірш, як колись.

І це тривало доти, доки Уот почав переставляти не речення в межах абзацу, а слова у межах речення разом із літерами у межах кожного слова. Ось зразок Уотової розмови того періоду:

Аберт олуб ощ? Тон. Вам ощ? Тон. Ич анвопс вам? Аберт олуб ощ? Тон. Вам ощ? Агон. Вам анвопс ич? Ед ат! Ін абіх? Кат ечан. Аберт ещі ж огоч? Єанз огой сіб а.

Попервах ці звуки, хоч ми й були так близько один до одного, що тисли один одного животами, здалися мені завиванням вітру.

Уот теж нічого не міг допетрати. Ушорп, казав він, огочін єн юімузор.

Таким робом я, здається, пропустив багато чого дуже цікавого з того, що стосується четвертого етапу другого, або ж завершального періоду Уотового перебування в будинку містера Нота.

Але невдовзі я принатурився до цих звуків. Далі усе пішло на добре, доки Уот не зачав переставляти не лише слова в межах речення разом із реченнями у межах абзацу. Ось зразок того, як Уот тоді розмовляв: Каже він, ні, камізельку, сорочку, штани, шкарпетки, черевики, кальсони, піджак, одягати підготував все вже коли. Каже він, одягай. Каже він, ні, воду, рушник, губку, мило, солі, рукавичку, щітку, квачик, тазок, мити підготував усе вже коли. Каже він, мий. Каже він, ні, воду, рушника, помазок, чаша, обмити, підготувати усе вже коли. Каже він, коли.

Попервах ці звуки, хоча ми й пересувалися лобок до лобка, сильно нагадували мені, грубо кажучи, мудачню.

Уот також не тямив ні бе ні ме, що я йому не торочив. Що, казав він, розумію ви я казали не нічого.

Так я пропустив, гадаю, багато з того, що, безперечно, стосувалося п’ятого етапу другого, або завершального періоду Уотового перебування в будинку містера