Читати книгу - "Між нами контракт, Кетрін Огневич"

Розділ 20

Влад

Я в шоці дивлюся на Крістіну і просто охрініваю.

Вона що, зараз реально заявила мені, щоб я звалив? Серйозно?!

— Та чорта з два я звалю звідси! Вибач, руда, але мені вже остогидло слухати твоє ниття! Зроби так, а потім зроби отак, а потім... звали... Усе, бляха-муха! Досить! Чому ти постійно на мене злишся? Чому постійно поводишся так, немов тебе муха вкусила за дупу, і тепер ти звинувачуєш мене ледь не у всіх смертних гріхах? Чому тобі так важко довіритися мені?

Коли мій словесний потік закінчився, Крістіна зі злістю закрила свою електронну книжку, і підскочила з шезлонга. 

— Та тому що ти поводишся, як недоумок! Мене найбільше бісить, що ти поводишся, як усі ці мажори! Поводишся як турботливий, уважний і милий хлопець, думаючи, що варто тобі кинути на мене погляд, і я розсуну для тебе ноги? Я нізащо не поведуся на всю цю нісенітницю, ніби я тобі подобаюся! З самого першого дня ти чітко дав зрозуміти, що на дух мене не переносиш, а тепер що? Гадаєш, я повірю тобі? Ти такий самий лицемір, як і всі! Ти просто використовуєш мене, як робиш це з усіма! І знаєш, що? Я не довіряю тобі, тому що не можу! Я не можу нікому не вірити! Не можу! Я останні шість років тільки й робила, що уникала спілкування з хлопцями! А все тому, що батько вирішив розпоряджатися моїм життям, як йому заманеться! Йому просто спало на думку, що продати мене як наречену якомусь Владиславу Жданову буде геніальним вирішенням його проблеми! Вибач, Владе, але це моє життя, повне лайна, яке я тягну на собі ось уже як шість років. І я не маю наміру бути слабкою навіть перед тобою! Я просто... Дідько! Я просто хочу забути про це, як про страшний сон, і рухатися далі... Я... Я просто хочу повернути своє колишнє життя... Я просто хочу знайти своє щастя... Сама... А не за примхою якогось дурня...

На останніх словах вона схлипує, і намагається проскочити повз мене, але я ловлю її в свої обійми і міцно притискаю її до себе, даючи їй виплакатися. 

— Я розумію... Чесно... Мені шкода, що твій батько так вчинив із тобою... Справді, шкода. Але, маленька, ти не повинна ставити хрест на інших лише тому, що одного разу ти обпеклася. Зрозумій, я не збираюся тебе використовувати, чесне слово. Я вже казав — я не мій батько, Лисеня. Мені не важливий цей клятий контракт, я можу забезпечити себе грошима. Зрештою, я досить-таки непоганий у розробці дизайну і декору. Я казав правду, коли сказав, що ти мені подобаєшся, Крістіно. Я знаю, що тобі складно в це повірити, і ти шукаєш підступ у моїх діях, але його немає, лисенятко. Я просто хочу бути з тобою... Так, я той ще бовдур, і добряче зіпсував тобі життя, але я намагаюся виправитися... Будь ласка, просто дай мені один шанс... Дай мені один шанс, і я доведу, що я не такий вже й поганий... Зможеш, Лисеня?

Крістіна

Я ховаю погляд, притулившись обличчям до його грудей, і обмірковую його слова.

Можливо, він має рацію? Можливо, я і справді шукаю підступ?

Я розумію, що він має рацію. І все ж я не дарма стільки років нікого до себе не підпускала. Одного разу обпікшись, я запам'ятала цей урок на все життя, і після цього мені було важко кому-небудь відкритися. Я навіть зі своєю сусідкою, з якою жила в гуртожитку, змогла порозумітися тільки через два роки спільного проживання. І що зрештою сталося? Вона зрадила мене... Продалася за гроші моєму батькові, коли залишила мене наодинці з ним. І після цього моє донедавна нормальне життя перетворилося на якесь божевілля. 

— Я б справді цього дуже хотіла... — важко зітхаю я, гадаючи, як би підібрати потрібні слова, щоб не засмутити Влада, але всередині мене відбувалася безмовна битва. Одна частина мене шалено цього хотіла — зануритися з головою в почуття, відчути себе коханою, бажаною, а інша... Інша частина волала, що я не повинна цього робити, що знову може бути боляче.

Але стоячи тут, ось так, у його обіймах, мені хотілося хоч на мить відчути крихітну крапельку щастя.

Хіба я не заслуговую на це?

— Просто дозволь мені бути з тобою. Дозволь бути поруч... — чую я благання в його голосі, і просто нічого не можу вдіяти із собою, коли піднімаю голову і дивлюся на нього.

— Благаю, тільки не роби мені боляче... Я просто цього не витримаю... - тихо шепочу я, дивлячись у смарагдові очі, сподіваючись, що все це не сон, і відбувається насправді.

— Ніколи... — шепоче він у відповідь, і залишає тендітний цілунок на моєму чолі. Не знаю, скільки ми так простояли в обіймах одне одного. Кілька хвилин, годину, може, довше... Були тільки я і він.

Коли я відхилилася, Влад узяв мене за руку, і ми пішли назад до будинку. Щойно ми опинилися в моїй кімнаті, я завмерла на місці, коли позаду мене Влад зачинив за собою двері. Я чула, як він наблизився до мене, і наступної миті його руки обвили мою талію, і він потягнув мене на себе.

— Що будемо робити, Лисенятко? — запитує він мене злегка захриплим голосом, від чого в мене виступили си́роти по шкірі.
— Не знаю... А чим би ти хотів зайнятися? — питаю хлопця, не до кінця усвідомлюючи, наскільки двозначно прозвучало моє запитання.

— У мене багато варіантів... — від його хрипкого голосу я відчуваю якесь тріпотіння в моєму животі, коли він злегка стискає мою талію. 

— І що ти пропонуєш? — я піддаюся назад, доки спиною не відчуваю його тверде тіло.

— Для початку... сніданок, — і після його слів метелики, що пурхали в моєму животі, миттєво впали в сплячку. 

— Сніданок? — дивуюся я, коли він розвертає мене до себе обличчям.

— Так. Сніданок. Я страшенно...голодний!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍