Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Тобі було мало часу? — начебто у його словах немає ненависті. Вона є у погляді.

Беру з коробочки для побажань ручку та пишу адресу.

— Завтра приїжджай за цією адресою, і ми зможемо поговорити про все.

— Чому Даша завтра йде до садка? Завтра ж субота.

— Вона йде туди на пів дня, у мене є робота. Тому після цього ти зможеш приїхати, і ми поговоримо, — Андрій усміхається на мої слова, але приймає наклейку. — Я маю її підготувати до цієї зустрічі, будь ласка. Даша маленька дівчинка, їй ні до чого наші з тобою з'ясування стосунків.

Встаю і на ватяних ногах іду у бік нашого столика. Мені неважливо, що зараз думає Андрій, точніше, важливо, напевно, але зараз не час йому все пояснювати. Ця зустріч перевернула всю мою свідомість, і не залишилося сил щось доводити чи розповідати. Він усе дізнається, тільки ніхто не казав, що має все статися сьогодні.

— Вона чудова, — чую позаду себе його рідний голос. — Дякую тобі.

Я не відповідаю нічого на ці його слова, бо чудово знаю, що моя дівчинка найкраща. А щодо його подяки, то якби ж Андрій знав, як часто я подумки йому дякувала за нашу доньку.