Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Коли їй було чотири – вона втратила батьків. Потім мешкала у своєї тітки. Дівчинка опинилася у притулку, коли їй було одинадцять. Як гадаєш, людина зможе звикнути до думки, що вона тепер реса? Дарія освічена, вміє танцювати. Звичайно я не зміг дізнатися ким була її тітонька, але очевидно, що не з нижчого стану.

— До чого ти хилиш, Кейле?

— Я неодноразово ловив її заховані глибоко в голові думки про те, як їй повернути своє колишнє становище. Я спостерігав за нею на балу. Вона вдивлялася в кожного гостя, розуміючи, що її місце можливо тут, а не в тебе вдома у якості служниці. Я залишав її одну і бачив, що вона легко заводила знайомства з молодими лордами і навіть з ними танцювала. Вона також...

Кейл замовк і відвів погляд. Я нетерпляче чекав на продовження.

— Вона також намагалася захопити мене собою. Я думаю... вона не проти стати чиєюсь утриманкою, - зробивши паузу, чоловік продовжив: - І Марвей для неї також є шансом отримати бажане. Зараз вона не хоче тобі смерті. Але це доти, доки їй не запропонували вигідну для неї угоду. Це моя особиста думка, яка склалася на основі всіх прочитаних мною її думок.

Я поклав голову на підголівник і заплющив очі. Тепер ставало зрозумілим її прагнення працювати на Марвея.

— Як вона намагалася тебе захопити собою? - не розплющуючи очі, спитав я. Значить, все-таки мені не привидилися чужі сліди на її тілі.

— Звичайні жіночі хитрощі, нічого нового.

— Ви цілувалися, - мені не було чого питати, адже я все бачив на власні очі. Тільки дивно, чому ця давно забута моя «здатність» раптом не померла разом з іншою магією.

— Віторе, повір мені, я дорожу нашою з тобою дружбою. І вже точно не потягну в ліжко першу служницю, що трапилася під руку. До того ж, твою служницю. Дарія, безперечно, мила і красива, але мене ще жодна твоя служниця не змогла настільки захопити, щоб я пожертвував нашою з тобою дружбою. То був один поцілунок. Її хитрощі не спрацювали, я швидко зупинив її. Але навіть завдяки цьому поцілую, я зміг дізнатися від неї, що вона не вперше кидається на шию чоловікам. Я встиг побачити її спогади, як вона цілується з молодим хлопцем у якомусь будинку. Здається, вона там працювала за розподілом від свого притулку.

Я продовжував сидіти із заплющеними очима. Почув тихий стукіт, почув як відчинилися двері та її невпевнені кроки.

— Пішла геть, - я навіть бачити її не хотів.

— Мілорде...

— Геть!

Я з презирством глянув на неї. Невже вона думала, що її поведінка залишиться таємницею для мене?

Дарія зблідла і швидко покинула мій кабінет. Лише кинула швидкоплинний погляд на Кейла, але той не помітив нічого.

— Що з Дереком? 

— Я вистежив усіх, з ким він розмовляв. Ліки він забрав. Що будемо робити далі?

— Стеж за рештою.

— А Дерек?

Я приречено зітхнув.

— Адже Ерманія призначила вже день суду, - продовжив друг.

Біль з'їдав моє тіло, і я почував себе зовсім знесиленим.

— Отже, ти маєш кілька днів, щоб вистежити всіх змовників і вивести королівських шукачів на клан Даркнорвелів.

— А ти?..

— А в мене вже немає сил, Кейле. Звичайно, це диво, що до мене повернулася мова, але сили покидають мене. Жодні ліки не знеболюють. І ти навіть уявити собі не можеш, як це жити, коли кожен день, щохвилини ти відчуваєш біль. Я не дам вирватися назовні паразиту. А твоє завдання – вберегти короля. Ви повинні знищити клан, перш ніж вони дістануться до Його Величності та його сім'ї.

— Ти вже все вирішив? А король знає?

— Я підправлю йому вісточку, — скривився я від болю, не маючи сили більше терпіти її.

Кейл похитав головою і зі співчуттям глянув на мене.

— Ми так і не знайшли протиотруту чи ліки від цього лайна.

— Легше знищити існування паразита, ніж допустити його еволюцію і шукати все життя ліків.

—  Ти правий.

— А тепер пробач мені, я хочу побути один.

Вже стоячи на порозі, Кейл запитав:

— А що ти думаєш робити з ресою?

— Я все одно вирішив померти. Мені начхати на неї. Після моєї смерті можеш забрати її до себе. Дозволяю. Та не буду вважати порушенням нашої угоди, - зі злістю скривився я.

Нарешті я залишився сам. Я сумним поглядом обвів свій кабінет, який став моєю в'язницею. Я вже забув запах чистого повітря. Запах дощу та квітів. Зараженим паразитарною магією не можна було перебувати на вулиці або в приміщенні з відчиненими вікнами. Це були запобіжні заходи, щоб не дати вирватися назовні паразиту і заразити інших людей.

Я під'їхав до вікна, провів поглядом Кейла і поринув у свої похмурі думки. Я був останнім «експериментом» для клану Даркнорвел. Далі слідував лише король. Так, щоб убити Його Величність, наймогутнішого верховного мага на землі, потрібно було пройти клану нелегкий шлях. Таких, як я чи король, убити було неможливо. Не існувало у світі такої отрути чи магії, здатних вбити нас. Але найкращі уми у сфері магічної медицини змогли винайти паразитарну магію.