Читати книгу - "Ти мене зрадив, Лада Короп"

ЕПІЛОГ 1.

Мілана.

Два роки потому.

– Тату, Лано, подивіться Джек робить сальто, – кричить Дімка й показує на маленького шпіца якого ми з Глібом нещодавно купили.

Аліна так і не забрала Діму й після того, як поїхала взагалі перестала давати про себе знати. Гліб вирішив лишити її батьківських прав. І взяти на себе всю відповідальність за Діму.

– Так, це чудово. Це ти його навчив? – питає Гліб у сина.

– Ну звісно. Я його стільки часу дресирував, – хвалиться Дімка.

– Бачу,  ти робиш успіхи. Молодець, але старайся не шуміти тому, що Ліля ще спить, – зауважує Гліб.

– Добре, тату. А коли ви покажете мені новорічні подарунки?

– Скоро. Як тільки сестричка прокинеться, – кажу я.

– Ура. Я вже чекаю не дочекаюся, – плескає у долоні Дімка.

– Йди вже, – говорить Гліб й гладить малого по голові.

– Ось чому ми її Світозарою не назвали? Дотепер не розумію, – звертаюся до Гліба.

– Ну тому, що Лілею звали мою покійну матір. Ти ж сама погодилася, – обурюється Гліб.

– Бо ти так просив. А загалом мені це ім'я зовсім не подобається, – починаю капризувати.

– Ну то назви так наступну. В чому проблема?

– А якщо наступним буде хлопчик? – не здаюся.

– Мілано ти ще навіть не вагітна до чого така спішка? – дивується Гліб.

– І що? Хіба це має значення. Ми все одно планували ще одну дитину.

– Ти біжиш вперед батька в пекло....

– Ну що ви так розкричалися! Лільку розбудите, – свариться моя мама. Вона приїхала на тиждень до мене у гості. Й заодно трохи допомогти мені з донькою.

– Мамо, сідай я вже майже все накрила. Зараз тільки Арсена почекаємо. До речі брат коли приїде?

– Ой навіть не знаю. Казав, що вже у дорозі, – повідомляє мама.

– Чекати нам схоже доведеться довго, – констатує Гліб.

– Чому? – питаю.

– Дороги замело снігом. Тому дуже великі пробки. А виїзд з міста перекритий.

– Мамо, ти не питала брата де він зараз? 

– Ні, але дуже сподіваюся, що він скоро прийде.

– Арсен пише, що трохи затримається через пробки, – читає Гліб повідомлення у телефоні.

– Точно через це? – облизую пальці від крему, що залишився після того, як я нарізала торт.

– У сенсі? – не розуміє Гліб.

– Думаю у нього хтось з'явився.

– З чого ти взяла?

– Ну останнім часом він перестав боляче реагувати на мої розповіді про сімейне життя. Навіть посміхається частіше.

– Не знаю. Щось слабо віриться. Думаю це дійсно затори, люба, – сміється Гліб.

– От побачиш я маю рацію. Дуже скоро ти сам це зрозумієш.

– Може й так. Я б тільки був радий за нього. Ось до речі він пише, що зараз буде.

– О, хтось дзвонить у двері. Може це Толя? – цікавиться мама.

– Мабуть, бо Арсен навряд встиг за такий короткий час приїхати, – озивається Гліб.

   Я йду до дверей і відкриваю їх у надії побачити Толю з сім'єю, але ні там стоїть кур'єр з великою посилкою у руках.

– Гліб Саранський тут проживає? Йому доставлення, – говорить молодий чоловік і щось пише на папері. 

– Так, я його дружина.

– Йому тут доставлення прийшла. Заберіть, будь ласка.

– Добре.

– Розпишіться ось тут і ось тут, – показує кур'єр і я розписуюся за доставлення.

Коли беру її в руки, то розумію, що це щось велике і важке.

– Гліб, іди но сюди, тобі тут посилка, – кричу.

– Яка ще посилка? Я нічого не замовляв, – підходить до мене Гліб і дивиться на гарно упаковану коробку.

– Ну подивімося, що це? – пропоную.

– Давай.

Ми відкриваємо коробку й бачимо, що там всередині новенький ноутбук. А збоку невелика листівка.

Гліб бере її до рук і читає вголос.

– Привіт, Глібе. Цей ноутбук я купила в подарунок Дімці. Я знаю, що його старий зламався. Не питай звідки, бо я все одно не скажу. Передай його Дімці й скажи, що від мене. Він цього дуже чекає. Аліна.

– От бачиш. Вона пам'ятає про нього, а ти хвилювався. Поклич Діму я думаю він буде радий, – кажу з посмішкою.

– Гаразд. А давай краще я сам його віднесу, – пропонує Гліб.

– Ти маєш рацію. Так буде краще, – кажу й цілую чоловіка в щоку.

Повертаюся до кухні й беруся за фруктову нарізку. Чую з кімнати радісний визг Діми. Та бурмотіння Гліба.

Я посміхаюся й продовжую нарізати фрукти. 

Так моя мрія здійснилася. Я отримала справжню сім'ю. Те до чого я завжди прагнула.

Мій дім – моя фортеця. Мене оточують по справжньому рідні та близькі друзі. Навіть з Віктором ми дійшли примирення.

Аліна змогла пробачити всі свої образи. Й тепер ми з нею інколи спілкуємося по вайберу.

Вона постійно цікавиться сином і навіть намагається робити подарунки.

   Я щаслива і Гліб також. Ми вибороли своє місце під сонцем. І тепер все буде по іншому. Тільки любов і злагода у нашому домі. 

Бо як то кажуть наше багатство не гроші та влада, а міцна щаслива сім'я. 

І я завжди про неї дбатиму. До кінця своїх днів.

 

¤¤¤¤¤¤
ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ЗАВТРА АБО У СУБОТУ БУДЕ ЩЕ ОДИН ЕПІЛОГ ВІД ГЛІБА. І КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ. ТОМУ ХТО ЩЕ НЕ ПІДПИСАВСЯ НА МОЮ СТОРІНКУ ВСТИГНІТЬ ЦЕ ЗРОБИТИ. ЩОБ ДОЧИТАТИ ІСТОРІЮ.

ВСІМ ЩИРО ВДЯЧНА!!!!!
¤¤¤¤¤¤

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍