Читати книгу - "Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб"

7.4

 

Чай давно охолонув, від кренделів залишилися тільки крихти. Мавк дрімав, опустивши голову на груди, і його мірне сопіння переривалося лише тоді, коли шелестіли записи.

Міка намагалася не шуміти понад необхідне. Старий, що очолював розшук, чимось нагадував їй Тарендара Вікку – колишнього доглядача міського архіву, для якого Міловіка Дзвінка була, по суті, другою онукою. Виїжджаючи до Ківіра, він подбав про її майбутнє, і хоч відтоді у Міки не випадало жодної вільної хвилини, про колишнього начальника вона згадувала з теплом.

Тихі слова розбудили Серіпа. Він смикнувся всім тілом, тихо схропнув, насилу розліпив повіки.

– Ранок? – позіхнув широко. – А, ні… Скі-ільки там? – вказав на настінний годинник. – Додому вам не час? Ріан знову мене лаятиме, якщо просидите тут усю ніч.

– Усього одинадцята.

– Як і вчора. – Мавк посерйознішав. – Щось відкопали?

Охорона нікого й нічого не бачила, проте туману напустила неабияк. Чиновники з першого поверху помітили купу всього, в тому числі незрозуміле шарудіння, завивання, дзвін примарних ланцюгів, тупіт чаклунських полків і політ гігантських кажанів у небі, але, витративши понад годину на впорядкування їхніх одкровень, Міка дійшла висновку, що більшість історій – відверта маячня.

«У кущах пробіг вовк… Ну чи собака? Ні, більше за кішку! Та хіба я, по-вашому, їжака ніколи не бачив? А щури, до речі, теж бувають величезними», – розповідав реєстратор із відділу статистики.

«Хтось крикнув, що бачить привида. Хто? Звідки я знаю? А що, ніхто не зізнається? Е-е-е, може, то мені здалося?» – повідомляв чоловік із податкової.

«Раптом залунала музика і приємний жіночий голос почав співати. Чому більше ніхто цього не чув? Таж вони всі у лівому крилі були. А я в правому, що незрозуміло? Ось хоч убийте, була музика!» – гарячкував хлопець із кадастрового. Потім визнав, що, можливо, заснув і бачив сни… Але жінка точно співала. Мабуть.

Стоси списаного паперу, заплутані пояснення, припущення одне неймовірніше за інше… Не дивно, що начальник розшуку дозволив Міці заглянути в протоколи – там не знайшлося нічого, вартого уваги.

– Погляньте. – Вона посунула до нього власноруч зроблені записи. – Я доповнила вашу шкалу часу. Зовсім трохи.

Мавк розім'яв затерплі плечі, непомітно потягнувся, вперся поглядом у стовпчик коротеньких рядків.

– Сорок я в? – пробурмотів, ніби не вірячи своїм очам. – П'ятдесят ми п?

– О, перепрошую! – Міка вихопила з його руки аркуш і вручила інший – більш конкретний.

Цього разу очільник нишпорок почав читати з належною увагою, водячи пальцем по рядках і підтакуючи самому собі. Не потрібно було й стежити за його рухами, щоб знати, які пункти викликали інтерес.

Десята сорок – Міловіка Дзвінка пішла з другого поверху (свідок – Нат, прибиральник).

Десята сорок п'ять – біля магістрату з'явилася Нікаела Уфін (свідки – візник, Даріан Керрейт, Міловіка Дзвінка).

Десята п'ятдесят – Нікаела відправила Лонса додому (їхні свідчення збігаються); в той же час Нат бачив Наніта живим і здоровим (свідків немає).

Десята п'ятдесят із чимось – Джамон Райл вийшов у вбиральню (свідків немає).

Десята п'ятдесят п'ять – ейрона Уфін з вулиці помітила бійку в кабінеті доглядача (інших свідків немає).

Близько одинадцятої Райл повернувся до кабінету і отримав по голові (свідків немає).

Одинадцята нуль п'ять – Наніт Уфін випав із вікна.

– У вбивці було менше десяти хвилин, – задумливо промовив начальник розшуку. – І Райл плутає всі карти… Якщо вірити йому, то виходить, що діяла справді нечиста сила. А якщо вірити Нату… До речі, чому ви оминули його свідчення? І… Стривайте! Нат Лиска – той самий Нат, якого згадуєте ви? Він вас бачив? Розмовляв із жертвою? Якого демона прибиральник забув на другому поверсі в такий пізній час? Нам він розказав зовсім іншу історію. Де ж вона? – Сухорляві руки Мавка швидко пробігли розсипом документів і витягли з-під пухкої папки з написом: «Дев'ятсот чотирнадцятий рік від заснування Келіварії» квапливо заповнений аркуш. – Прошу, це цікаво.

Міка миттю насторожилася. Даріан запевняв, що Нат не розкриє рота, а вона не звикла сумніватися в словах губернатора. Керрейт умів користуватися своїм становищем, нехай до сьогодні він діяв лише в межах закону.

– Що там? Шокуюче зізнання? Звинувачення на адресу влади? Чаклуни-невидимки?

Ні, Нат Лиска, третього дня місяця Клена поза конкурсом зарахований до штату чиновників нижчого рангу, повідомляв сухі факти. Після одинадцятої вечора того фатального дня він зустрів у вбиральні Джамона Райла. Руки помічника доглядачки були в крові, на одязі темніли підозрілі плями.

«Тобто Райла заарештували не через слова Нікаели», – з одного боку, ступінь довіри до шазілірського правосуддя злегка зросла, та з іншого…

– Як думаєте, хлопець щось замовчує чи, навпаки, фантазує без міри? – промовив Мавк.

«Думаю, його вдячність не має меж і треба з цим щось робити», – але вголос Міка відповіла:

– Час покаже.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍