Читати книгу - "Тiнi забутих предкiв, Михайло Михайлович Коцюбинський"

і сильнішим за життя. «Не набутися ним», — сумно кидає ще зовсім юна Марічка те глибоке слово, яке за своїм змістом дорівнює всій життєвій дорозі. І коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на очах. «Поклик кохання і муки» породжує в його душі й ілюзії, і фантастичні образи, і, врешті-решт, призводить до того, що й Іван, як і Марічка, втративши пильність, гине від зіткнення з дикою гірською природою.

Отже, на відміну від Шекспіра, малюючи непереборну силу кохання, Коцюбинський шукає його джерела в таїнстві природи, таїнстві життя, таїнстві людської душі, яка зберігає у своїх глибинах весь віковий досвід аж до вірувань далеких предків.

СМІХ

Дата і місце написання: 7лютого 1906 р., м. Чернігів.

Уперше надруковано в журналі «Нова громада», 1906, кн. 2,

стор. 29—40.

INTERMEZZO

Дата і місце написання: 9 вересня 1908 р., Чернігів.

Уперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник»,

1909, т. 45, кн. 1, стор. 5—15.

Новела має дещо автобіографічну основу. В листі до польського поета М. С. Вікшенського від 21 травня 1908 р. Коцюбинський писав: «Попросту кажучи, я дуже хотів би, користуючись Вашими торішніми запросинами, спочити деякий час у Клепочах (буду вільний з кінця сього місяця). Тільки — слово: коли Вам незручно через що-небудь пустити мене до себе в хату на сей раз — мусите сказати мені одверто. Думаю, що я маю право на таку щирість. Я дуже втомлений — і так хочеться мені спочити серед природи. Заважити Вам не міг би, бо і сам потребую мінімум вражень та спокою».

Відпочивав письменник в іншому місці — в селі Кононівці на Полтавщині. У листі до дружини від 19 червня 1908 р. Коцюбинський писав з Кононівки, що господар, у якого він зупинився на відпочинок, дбає про нього, скрізь водить, усе показує і тим самим заважає йому «взятися до роботи і до спочинку». Письменник з нетерпінням ждав часу від’їзду господаря. «...Все більше почуваю утому од людей», — скаржився він. 26 червня 1908 р. Коцюбинський інформував свою дружину: «Почуваю себе непогано з боку фізичного. Зате, лишившись на самоті, тільки тоді почув я, як сильно втомлений я душею. Людей просто не переношу, а коли, гуляючи, десь бачу людину, то тікаю, щоб не стрітись. Читати теж не можу. Писати почав, та й кинув. Не хочу.

Якась така мрачна тема, важка, а тут і так не весело. Лучче буду гуляти, спочивати, читати книгу природи, збирати матеріал».

«Нічого не читаю, — зазначає письменник у листі до Віри Устимівни Коцюбинської від 29 червня 1908 р., — газети тільки переглядаю. Взагалі стараюся нічим не турбувати своїх нервів, а тиша на полі або на сінокосі заспокоює їх дуже добре. Через те я і тікаю туди од всіх, про це знають і ніхто не в претензії на мене». 6 липня 1908 р. він писав дружині з Кононівки: «Весь вчорашній день провів дуже гарно [...]: їздили ми в с. Нечипорівку, верстов 20 звідси, до одного сліпого і дуже цікавого пана. Mle^ там надзвичайно гарні, весь час я гуляв серед гречок та лісів цвітучої липи — і аж в Кононівку привіз той запах».

Про роботу над новелою дізнаємося з листа до редактора «Літературно-наукового вісника» від 18 вересня 1908 р.: «До «Вісника» саме пишу. Вийде щось невелике і буде називатися «Intermezzo». А через кілька днів (23 вересня 1908 р.) письменник повідомляв В. Гнатюка: «Сьогодні скінчив невеличку річ для «Вісника», назвав її «Intermezzo» і сими днями пошлю [...] до Києва».

Чому ж письменник назвав образи природи «дійовими особами»?

Ця «ремарка» після заголовка — своєрідний ключ до розуміння новели. Адже йдеться не тільки про природу, а про дещо більше. Тут важливо усвідомити особливість позиції оповідача в цьому творі. Адже пейзаж змальовується не сам по собі, не збоку — очима автора (стороннього спостерігача), як, скажімо, експозиційний пейзаж у романі Панаса й Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», а передається крізь призму сприйняття героя. Це основа розуміння образної структури новели.

По суті, природи ми не бачимо і не знаємо, що в ній відбувається. Перед нами душа ліричного героя, і саме в ній, а не в природі жайворонок грає на голосній арфі полів. Усе, що відбувається у творі,— це переживання героя, який блукає в полях. У його душі стикаються різні, часом неспівмірні образи, наприклад утоми і сонця, які в житті між собою не зв’язані. Отже, й сцена цього грандіозного дійства — не природа, а душа ліричного героя. А дійові особи — це символи його суперечливих почуттів, переживань. Щоправда, зумовлені вони чинниками не тільки внутрішніми, а й зовнішніми — природними і соціальними.

Твір передає переживання Коцюбинського влітку 1908 р.: втома — рівновага — відновлення життєвих сил. І хоча це само по собі може становити інтерес, все-таки не пояснює той чималий резонанс, який викликала новела в читачів. Оскільки в цих образах природи — «дійових особах» був закладений глибокий смисл значної соціальної ваги, який зрозумілий із особливостей суспільної ситуації тих часів.

КОНІ НЕ ВИННІ

Дата і місце написання: 2—15 березня 1912 р., Капрі.

Уперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник»,

1912, т. 58, кн. 6, стор. 401—417.

У листі до дружини, В. Коцюбинської, від 24.ІІ. 1912 р. М. Коцюбинський так визначив задум свого твору: «...Завтра думаю почати нове оповідання, в якому будуть описані поміщики, властиве одна родина». А вже в іншому листі від 2.ІІІ.1912 р. він повідомив: «Почав я писати оповідання про такого поміщика, який під час аграрних рухів сам говорив селянам, що земля їхня, а потому зрадів, коли прийшло військо його боронити».

Письменник ґрунтовно переробив першу редакцію новели.

Юрій КУЗНЕЦОВ