Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

його. Він був серед тих чоловіків, що купчилися навколо Сміта в каньйоні Блек-ґалф. Його вмить розв'язали й роздягнули догола, а тоді підвели до дерева і накинувши на шию петлю мотузки, зав'язаної навколо стовбура. Чийсь хриплий голос віддав команду. Натовп заворушився, коли мотузка натяглася. Прямо перед собою я побачив, як чорніє лице чоловіка, а його кінцівки корчаться в нестерпних муках смерті. Один за одним на моїх очах повісили півдюжини чоловіків, яких я бачив минулої ночі в каньйоні, після чого тіла їхні покидали на землю. Після невеличкої затримки чоловік, що не так давно підняв мене з ліжка, підійшов до мене і сказав:

— Тепер, містере, ваша черга. Даємо вам п'ять хвилин, щоб ви могли розповісти все, мов на духу, а коли відведений вам час закінчиться, ми, славлячи нашого Господа, спалимо вас живцем біля цього ось дерева.

Саме тоді я остаточно прокинувся, немов прозрів, і закричав:

— Чому? Що я вам зробив? За що ви хочете мене вбити? Я ні в чому не винний. Я нікому з вас не заподіяв зла, — і затулив обличчя руками. Мені було так жаль себе — на мене чекала страшна смерть..

— Ну що такого я скоїв? — знову закричав я. — Ви, мабуть, мене з кимось плутаєте. Ви мене не знаєте.

— Тебе, жорстокий демоне, — відповів чоловік, що стояв поруч, — ми дуже добре знаємо. На тридцять миль довкола кожен чоловік, кожна жінка і дитина проклинатиме ім'я Джека Сміта, коли ти станеш горіти у пеклі.

— Але ж я не Сміт, — сказав я, відчуваючи в серці спалах надії. — Мене звуть Вілкінс. Я працюю у містера Сміта секретарем, але нічого про нього самого не знаю.

— Ви лишень послухайте цього ницого брехуна! — вигукнув чоловік. — Секретар, хай йому біс! Мушу сказати, вам вистачило розуму прокрастися вночі, ховаючи своє обличчя в темряві, та ми вас все одно вистежили. Що ж, час настав. Тягніть його.

Мене поволокли до дерева та прикували до нього ланцюгами. Я побачив розкладені навколо оберемки хмизу і заплющив очі. Я відчув, ж мене з ніг до голови облили чимось смердючим, і, знову розплющивши очі, побачив жінку, що вишкірялася до мене. Це, мабуть, вона щойно вилила на мене, хлюпнувши й на хмиз, величезну каністру керосину. Хтось крикнув: — Запалюйте! — після чого я знепритомнів, а що було далі — не знаю.

Отямився я на ліжку в порожній кімнаті з голими стінами. Лікар тримав у мене перед носом флакончик з нашатирним спиртом, а джентльмен, що стояв біля мого ліжка, який, як виявилося, був шерифом, заговорив до мене:

— Ви, містере, — почав він, — були на волосинці від смерті. Хлопці якраз хотіли підпалити вогнище, коли підіспів я із загоном полісменів. Мені вартувало величезних зусиль врятувати вас від них. Але хочу вам сказати, що їх важко звинувачувати. Бачте, вони думали, що ви і є ватажок блекґалфської банди, і я ніяк не міг переконати їх у тому, що ви не Джек Сміт. На щастя, з нами був один із місцевих, Еванс, і він підтвердив, що бачив вас разом з Джеком Смітом і що ви — то зовсім не він. Тож ми забрали вас із собою і помістили сюди, у в'язницю, та ви можете вийти звідси, коли забажаєте, щойно остаточно прийдете до тями.

Наступного ж дня я сів на потяг, а через три тижні був уже в Лондоні, і знову майже без гроша в кишені. Але відтоді доля почала мені усміхатися. Я завів знайомства з впливовими людьми у різноманітних сферах. Директори банків ледь не бігали за мною, а пропозиції від редакторів так і сипалися на мене. Я мав лише обрати, чим саме я хочу займатись, але незабаром я вирішив, що створений для безтурботного життя. Я неймовірно легко знайшов добре оплачувану роботу в одному заможному політичному клубі. У мене розкішний кабінет у самому центрі неподалік від парку, а шеф-кухар клубу аж зі шкури пнеться, щоб догодити мені, коли я приходжу туди на обід чи вечерю, до того ж у моєму розпорядженні завжди їхні найрідкісніші вінтажні вина. А проте, відколи я повернувся до Лондона, я жодного дня не відчував себе у безпеці. Щоразу, прокинувшись серед ночі, я тремчу зі страху, що Сміт стоїть біля мого ліжка, і мені здається, що з кожним кроком я тільки наближаюся до краю прірви. Я знав, що Сміт врятувався втечею від помсти народних месників, і я тремтів від однієї лиш думки, що він, найімовірніше за все, повернувся до Лондона, і коли я буду найменше до цього готовий, ми десь зіткнемося з ним віч-на-віч. Щоранку, покидаючи дім, я постійно озираюся, боячись побачити на вулиці його страшну постать, що вичікує мене. Затамувавши подих, я ховаюся по закутках. Мені ставало млосно від усвідомлення того, що якихось кілька швидких кроків можуть призвести нас до зустрічі. Я припинив ходити до театрів чи вар'єте, боячись, що за якимось химерним збігом обставин він сидітиме поруч зі мною. Іноді, проти своєї волі, скоряючись якомусь нездоланному поклику, я виходив гуляти нічним містом, де тіні безлюдних кварталів викликали у мене дрож, а на переповнених людом вулицях я казав собі: «Рано чи пізно це має статися. Він неодмінно повернеться до міста, і я побачу його, коли почуватимуся в цілковитій безпеці». Я перечитував газети в пошуках натяків на прийдешнє лихо, і жодна стаття чи убога новина не залишалися поза моєю увагою. З особливою увагою я перечитував колонки з оголошеннями, та все марно. Минали місяці, а я й досі був живий, і попри те, що не почувався у цілковитій безпеці, я більше не страждав від нестерпного гніту раптових нападів тривоги. А сьогодні увечері, спокійно прогулюючись по Оксфорд-стріт, я глянув через дорогу і там, на протилежному боці, побачив чоловіка, думки про якого так давно не дають мені спокою.

Містер Вілкінс допив вино і відхилився назад на стільці, сумно поглядаючи на Дайсона, а тоді, ніби раптом щось згадавши, дістав із внутрішньої кишені шкіряний гаманець і поклав на стіл перед Дайсоном вирізку з газети.

Придивившись до клаптика паперу, Дайсон зрозумів, що то вирізка з однієї з колонок вечірнього випуску. Ось про що там йшлося:

МАСОВА РОЗПРАВА. ШОКУЮЧА ІСТОРІЯ

За даними телеграми Дельзіль з Рединга, штат Колорадо, з Блу-рок парну надійшло повідомлення про жахливий випадок