Читати книгу - "Історія України 1945 -1991, Олександр Гребьонкін"

 Плідно працював скульптор-монументаліст Іван Гончар. Йому належить пам’ятник поету Тарасу Шевченку в Яготині.

Але в цей період дуже багато споруджувалося постаментів вождям пролетаріату. Вони були в кожному місті, селі, в різних установах. Деякі з них були високого ґатунку, але більшість – не мали мистецького значення. Тим більше, що вони споруджувалися в містах, де Маркс і Ленін ніколи не бували. Тому у цьому не було великої потреби.

5. Молодіжний неформальний рух

Рух «комунарів»

У республіці, як і в СРСР в цілому, молодіжний неформальний рух розгорнувся на початку 60-х років під впливом демократизації радянського суспільства в результаті хрущовської «відлиги».

У 1960-х роках виникає рух «комунарів». Він об’єднує представників молодих робітників, учнів старших класів, студентів. «Комунари» виступають за соціальну справедливість, закликають боротися проти тих, хто заважає будувати комуністичне суспільство в СРСР.  Вони ненавидять міщанство. Вони захоплюються героями – комуністами перших років революції, громадянської війни, заперечуючи сталінську бюрократію і репресії, беруть активну участь у будівництві в країні (цілина, Байкало-Амурська магістраль). Завдяки патріотичності, емоціональності, у поєднанні з інтонаціями соціального протесту, рух тривалий час зберігає популярність серед молоді приблизно до середини 70-х років. Мрії комунарів відобразилися в творах письменника В. Крапівіна, фантастів І. Єфремова, братів Стругацьких О. Бердника тощо.

Рок-музика і «хіппі»

У 1970–1980-х років неформальний молодіжний рух досяг вищої точки свого розвитку.

Значного поширення набуло захоплення рок-музикою. У багатьох школах, вузах молоді люди створюють власні біт- і рок – групи (які часто офіційно називались ВІА – вокально-інструментальні ансамблі). Часто молоді музиканти самі писали пісні і композиції.

 Виникають групи молоді, які називають себе «бітломанами», «хард-рокерами», «панками», «брейкерами», «металістами» «волпістами» та ін. Спроби комуністичних ідеологів підпорядкувати їх були марними. Місцями їх спілкування залишалися квартири, вулиці, кафе, підвали, клуби тощо. Вони організовували несанкціоновані концерти, грали на танцях, дискотеках.

На другу половину 1970-х рр. припадає розквіт руху «хіппі». Його прихильники, не сприймаючи навколишню дійсність, заявляли, що людина повинна бути внутрішньо вільною, прагнути миру і вільного кохання. Їхній зовнішній вигляд був підкреслено недбалим — довге волосся, джинсовий або брезентовий одяг, налобні стрічки, вишивка на одязі, саморобні прикраси. Переважну більшість «хіппі» становили особи у віці від 14 до 30 років. «Хіппі» теж захоплювалися роком, блюзом, часто самі були музикантами, поетами.

Інші об’єднання

На початку 1980-х років виникли неформальні молодіжні об’єднання «рокерів» — прихильників швидкої їзди на мотоциклах. Вони складалися переважно з осіб 14–20 років. У 1979–1982 роках досяг свого піку рух юних футбольних уболівальників. Виникли перші угруповання «спортивних фанатів».  Але на відміну від «хіппі», прихильників рок-музики вони не мали великої популярності серед населення УРСР. Запровадження жорстких правил поведінки на стадіонах і дії міліції спричинили його тимчасовий спад.

У підсумку можна сказати, що наука і культура цього періоду були дуже неоднозначними. З одного боку, ми спостерігаємо багатство і різноманітність науки і культури, велику кількість досягнень. З іншого боку, надмірна ідеологізація і контроль партії призвів до окремих кризових явищ.