Читати книгу - "Надруковано в Бейруті"

до друкарні, і це сприяло поширенню вогню та пошкодженню сучасного обладнання, більша частина якого обвуглилась і перетворилася на брухт. Пожежа дісталася складу паперу у великій залі, змітаючи на своєму шляху шкіряні меблі, друкарські машини, дерев’яні столи, дійшла до кабінету директора і знищила все його майно. Язики полум’я висковзнули з дверей, що вели вгору до кам’яних сходів на кухню у верхньому будинку. Раптовий порив вітру роздмухав їх, від чого запалали завіси й ліжка, загорілася оббивка диванів, гардеробні шафи Персефони та її книжки. Оголена Венера на подвір’ї коло входу почорніла, а з усіх орнаментів та дзеркал уцілів тільки павич, а точніше, його голова, що дивилася на все приголомшеним оком, тоді як половина барвистого пір’я згоріла. Дізнатися більше про причини пожежі було неможливо, адже Абдалла Карам попросив працівника техпідтримки зняти всі камери. Не лишилося жодного запису про те, що сталося тієї ночі.

Вранці працівники, що прийшли на роботу, були вражені масштабами катастрофи. Саме велася робота з приборкання осередку вогню, а Лутфі Карам стояв коло жакаранди і бив ціпком по землі перед пожежею в домі його матері та друкарні, яку він успадкував від батька та діда.

Персо та Дудуль затримались у гірському готелі, поки шукали нове помешкання в Бейруті.

* * *

На засіданні ради профспілки власників друкарень, перед тим як перейти до нарікань на ценз та почати обговорювати питання порядку денного, власник друкарні «Аль-Анвар» почав ставити «невинні» питання про пожежу в «Друкарні братів Карамів», відповіді на які він і так знав:

— Друкарня застрахована?

— Так.

— І яка сума полісу?

— Сім мільйонів доларів.

— У кого страхували?

— У Середземноморській страховій компанії, що покривається лондонською «Ллойдс».

— Хто її власник?

— Селім, син Джорджа Мелькі.

— Цей Селім Мелькі — брат дружини Абдалли Карама, чи не так? — запитав він, удаючи, що не знає цього, і підсумував, перекочуючи сигару між пальцями: — Тож вони отримають максимальне страхове відшкодування. Прибуткова операція. Я ж казав, що речі в дзеркалі виглядають не такими, якими є насправді.

36

Фарід Абу Шаар увійшов до камери Головного управління внутрішньої безпеки, де вже було двоє мовчазних чоловіків. Один підробив підписи свого родича, що жив у Венесуелі, і продав його родинний будинок за його відсутності, а другого затримали в бейрутському аеропорту: при собі він мав мільйон пігулок фенетиліну і відмовився видати спільників по контрабанді. Фарід провів увесь день лежачи, дивлячись у стелю і думаючи про те, що з ним сталося. Наступного дня співкамерники розповіли йому свої історії, а ще до них привели нового хлопця, який не забарився зробити те саме. Він розповів, як стріляв з бойового пістолета в офіцерів, які прийшли, щоб завадити йому добудувати будинок без дозволу на будівництво. Надійшла Фарідова черга. Він усміхнувся і, спершись спиною на стіну, сказав: усе, що з ним трапилося, трапилося через жінку. Жінку, яку б не змогли намалювати художники, бо її краса засліпила б їх. Коли вона була маленька, мати ростила її таємно від допитливих очей разом з її сестрою серед полів. Спочатку в’язні подумали, що йтиметься про викрадення і вбивство честі, що інколи ще траплялось у деяких місцях Лівану; але Фарід продовжив і оповів про те, як прийшла весна, а з нею все розквітло, і дівчина збирала букет нарцисів, а земля розкололась, і з неї з’явилася колісниця, запряжена вісьмома кіньми, темно-синіми, як ніч. Контрабандист фенетиліну присвиснув недовірливо і зиркнув на товаришів, але Фарід не звернув уваги і сказав, що її сестра побоялася перешкодити Аїдові, богу підземного царства, викрасти дівчину. Вони зникли в одну мить, наче за помахом чарівної палички. Її сестра заплакала і перетворилася на джерельце. Хлопець, що стріляв в офіцерів внутрішньої безпеки, приготував уїдливий коментар, але стримався озвучити його, побоюючись, що Фарід перестане розповідати, адже затримані вже піддалися чарам його казки. Мати дівчини блукала, шукаючи її, і залишила землю без плодів, від чого люди почали голодувати. Боги втрутилися, щоб повернути їй дочку, й Аїд неохоче погодився відправити її на землю, щоб сестра перестала оплакувати її. Але один з охоронців підземного царства бачив, як дівчина зірвала гранат і з’їла сім ягідок, а той, хто скуштував плоди підземного царства, залишався там навіки. Тоді найвищий бог втрутився і вирішив, що дівчина проводитиме шість місяців під землею і ще шість на землі, і так рік розділився на пори.

Чоловік, що підробив підпис, запитав:

— Як звали цю дівчину?

— Персефона.

— Ти знаєш її?

— Ніхто не знає її так, як я.

— То що ж ти зробив, що потрапив до в’язниці?

— Вони кажуть, що підробив фінську банкноту у двадцять євро.

Жартівливе й серйозне переплелися, і співкамерники почали просити Фаріда розповісти їм інші історії, щоб час ішов швидше.

* * *

Старший брат найняв для Фаріда адвоката, одного з родичів своєї дружини, а також узяв на себе покриття всіх витрат і повідомив йому, що Фарід не винний, цей чоловік витає у хмарах і за все життя не зібрав грошей навіть на те, щоб просто відкрити рахунок у банку. Адвокат зустрівся з ним і побачив, що Фарід зовсім не усвідомлює, що з ним сталось. Адвокат попередив: якщо Фарід і далі наполягатиме, що його переслідує прокляття через його писання, а звинувачення — просто привід напасти на його збірку, то він не зможе йому допомогти, а в разі підтвердження звинувачення Фаріда ув’язнять на три роки, а то й на всі п’ять, якщо суддя подумає, що той глузує з правосуддя, кажучи такі речі.

Адвокат наполягав, що необхідно дізнатися, як було надруковано його книгу і хто її надрукував. Він вважав, що Фарід покриває когось, і повідомив йому, що друкарня згоріла і від неї майже нічого не лишилося: вогонь спалахнув уночі, коли працівників там не було, а мешканці будинку були на відпочинку. Він пояснив, що хотів би витягти Фаріда з того, у що той вплутався, і що в справі підробки банкнот «всі» вийшли сухими з води, а через пожежу друкарні не залишилося слідів, і «вони» навіть отримають прибуток, якщо страхова компанія виплатить їм компенсацію, і зможуть таким чином розпустити своїх працівників через знищення засобів виробництва, що знімає з роботодавців необхідність виплачувати їм законні відшкодування.

— Тебе відпустять без компенсації, гаразд, але чому ти маєш брати на себе ув’язнення? Ніхто з них не відвідав тебе, не поцікавився,