Читати книгу - "Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт"

Я слухняно кладу зброю на сходи та випрямляюсь. Атол теж прибирає свій плазмомет до спеціальної ніші на костюмі й дістає магнітні кайданки. Можна було б спробувати рвонути в низ, але плазмова турель нікуди не ділась і так само продовжує дивитися на мене. А ще я відчув, як після легкого поколювання, почало відверто припікати в тому місті, де в кишені лежить катана, це що клинок у такий спосіб нагадує про себе?

Втім, а чому б і ні, головне, зайняти чимось його турель.

Мить і рій дронів спрямовується на атола, автоматика костюма розцінює мої пташки, як пріоритетну ціль і турель перемикається на них. У цей момент я вихоплюю катану і роблю різкий ривок у перед, скорочуючи відстань між нами. Атол думає, що я намагаюся прослизнути крізь нього й викинувши кайданки, обхоплює обома руками та міцно притискає до себе. Попався, радісно думаю я, але наступної миті, атол так міцно здавлює мене, що навіть головою поворухнути не вдається. Намагаюся на дотик ввести пароль. Пальці раз-за-разом відстукують по руків’ю заповітні 2062, тільки нічого не відбувається. Тим часом від ілюзії надійшло попередження, атоли завершили її переслідування та поспішають назад.

— Гадство, — зло скреготнув зубами, вилаявся я. У відповідь атол, лише міцніше стиснув обійми. Так, що в мене в очах спочатку все попливло, а потім, взагалі, настала темрява, по центру якої червоним світився напис:

Почати синхронізацію — Так, Ні;

Думаю, що гірше вже точно не буде, а тому натискаю Так. Зір повертається миттєво. Моє тіло все так само затиснуте у лещата атола, але катана, тепер я відчуваю її зовсім по іншому наче… Наче вона один з моїх дронів, для керування якими, достатньо подумки віддати команду.

Атол досі не бачить у мені загрозу, а тому лезо, що виринає із його грудей, стає для бійця Аліси справжньою несподіванкою. Руки НПС мимоволі розтискаються і я приземляюсь на сходи. Супротивник усе ще живий, а системи життєзабезпечення костюма вже вводять йому стимулятори здоров’я. Секунда, можливо, дві і він впорається з больовим шоком, та почне діяти, але я не даю йому цього часу. Січний удар клинком по колінах і супротивник падає, виставивши руки вперед. Так, навіть краще, ще один удар і його голова котиться по сходах, а я, підхопив свій плазмомет, кидаюсь у верх, краєм вуха відмічаючи гупотіння в низу.

Сходи знову приводять до холу, тільки на цей раз тут нікого, хоча то ненадовго, адже переслідувачі не відстають і вже скоро будуть тут. Метушливий погляд по сторонах. Я помічаю декілька дверей, одні масивні, двостулкові, скоріш усього ведуть у глиб будівлі й одна невелика з табличкою зверху «Аварійний вихід».

Думаю, напис «нульовий поверх» означає, що я, нарешті, вибрався з підвалу, тож якщо скористаюсь дверима аварійного виходу опинюсь у місті, де без проблем зможу заплутати сліди та втікти від погоні, от тільки моя місія, ціна якої — життя Вероніки, не змінилася, тож Аліса все ще залишається ціллю і тікати звідси не варіант.

Пам’ятається, дівчина обмовилась, що для зустрічі зі мною їй довелося подолати цілих сто поверхів. Доки я підіймався у верх, нарахував двадцять прольотів, тож Алісу слід шукати на вісімдесятому поверсі.

Потягнув масивні двері на себе я опинився в ще одному холі, але куди більшому за розмірами. Тут усе було, наче після розрухи, перевернуті столи та крісла, зламані шафи, розбиті через один світильники на стелі, а ще безліч вигорівших плям на стінах і розбиті скляні панорамні двері, що скоріш за все слугували, як центральний вхід, проте тепер від них залишився, лише пластиковий каркас, через який видно частину міста. А ще мені в очі впала стійка ресепшену, точніше табличка на ній «Вас вітає аукціонний дім Homer and partners».

А дівчина суворо обійшлась  із моїм колишнім другом, спочатку знищила Ультрака, на допомогу якого, той покладав стільки надій, а потім забрала все, чого Гомер досяг у Грі. Я навіть почав відчувати провину за те, що познайомив їх. Хоча тут не обійшлось без Брата, цей гавнюк мене прорахував, один нуль на його користь, от тільки я одного не можу збагнути, як він дізнався про те, хто я в реалі? Мій шолом не був зроблений корпорацією, тож встановити, кому він належить і звідки відбувалось підключення, нереально.

Зі сторони входу промайнуло дві тіні і я, не роздумуючи, випустив чергу з плазмамету беручи упередження. Одного атола завалив, а от другий, встиг підставити плече. Тут броня екзокостюма мала додаткові нашарування, тож куля плазми, лише змусила його зробити крок назад, відновлюючи рівновагу. Втім, це не дало йому зробити прицільний постріл у відповідь, тож пекельний шар із мерзенним свистом, пройшов над моєю головою.

Як я зрозумів, бійці, що охороняли головний вхід до будівлі, були вдягнені в середній костюм піхоту прориву класу охоронець. Частина їх броні мала підвищену міцність, а спеціальні імпланти та години тренувань, допомагали вчасно підставляти броньовані ділянки під удар, хоча не завжди це виходило ідеально, про що свідчила доля першого атола. Втім, часу перевіряти навички та вдачу другого в мене не було, а тому я вдався до брудного прийому.

Випустив чергу в стелю і коли атол почав відмахуватись від пилу та шматків бетону, що посипались йому на голову, знижуючи видимість до нуля, поцілив у невеличку, підсвічену зеленим цяточку на шиї. Після такого не виживають, а от щодо його побратима я був не впевнений.

 Підскочив до першого атола, я помітив, що він ще живий і навіть намагається намацати на костюмі контейнер зі стимуляторами здоров’я. Контрольним пострілом добив його, підібрав плазмомет і ледве встиг повернутися до дверей та вставити зброю між ручок, фіксуючи їх, коли з тієї сторони почали нещадно грюкати. Тепер у мене в запасі є лічені секунди до того моменту, коли атоли полишать спроби виламати двері за допомогою грубої сили й почнуть їх розстрілювати з плазмометів.