Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

Глава двадцять п'ята. Біля гори.

     Я летів. Летів так швидко, що здавалось, ось-ось впаду на землю і розіб'юсь. Тільки треба було дочекатися цього моменту. Зен тоді виграє, і ніхто йому вже не стане на заваді, бо у цьому світі дракони були мабуть найсильнішими істотами.

     До кінця я не розумів, що зі мною зараз відбувається. Інколи в думках мені здавалось, що я вже вмер, а цей вітер лиш давав надію на те, що я колись зможу знову відродитися. А інколи я все ж розумів, що я ще не вмер і шанс боротися ще є.

    Щось наче пошепки мені на вухо казало, що зараз мені варто дати комусь вихід. Кому саме - думати вже не хотілося. Воно вмовляло мене нарешті 

     Але я впав, боляче вдарившись головою об холодну землю, і загадковий шепіт зник, хоч і на деякийсь час. Я знову зміг заволодіти своїм тілом, хоч голова зараз розколювалась а усе тіло нило від болю і зайвий раз рухатися не хотілось.

     Коли я побачив, як почав горіти від атаки Зена, я швидко озирнувся, пересилюючи себе й не піддаючись болю. Знайшовши найближчу річку, я впав у неї. Вогонь затух, але від того стало ще болючіше, від чого я тихо зашипів.

     Піднявши голову, я почав слідкувати за тим, як зверху Зен метався зі сторони в сторону, намагаючись знайти мене на землі. Я швидко сховався у листві якогось дерева, сподіваючись, що мене не знайдуть, і прийняв вид демона. Все ж, ця зовнішність більш темна, зручніше злитися з довколишнім світом.

     Так, що мені варто робити? Зараз у мене ранене тіло, але й можливість нарешті знищити Зена. Але яким чином?

     Діставши свій меч з астрального сховища, я вирішив, що перестану ховатися, як останній слабак. Все ж, я не хочу, щоб потім від Зена страждали й інші. Бо саме я розпочав з ним цю війну. Тому варто завершити з ним битву раз і назавжди. І тоді подивимось, хто вийде з неї переможцем.

     Злетівши, я різко вдарив його у бік мечом. Той видихнув, але не загарчав від болю, хоча я бачив, що меч доволі непогано зачіпив його. Що ж, добре. Не такий вже й невразливий Зен.

     Дракон різко вкусив мене за задню лапу - це було перше, до чого він зміг дотягнутися. Я голосно видихнув, стримуючись від того, щоб не загорлати від болю. Бо і без того у мене вже боліло усе тіло.

     На диво, моя лапа залишилась після цього укусу цілою, наче нічого й не відбулось. Ну, не рахуючи того, що вона трохи згоріла. Я з легким здивуванням подивився на лапу. Зен, схоже, теж трохи цьому здивувався, бо укус у нього доволі потужний. І доки дракон відволікся лиш на декілька секунд, я різко вдарив його мечем по голові, залишивши доволі довгу й глибоку рану.

    Той сіпнувся. Відштовхнув мене і знову спробував випустити в мене стовп заряду, але нічого не вийшли. Я встиг вивернутися так, щоб на цей раз він не потрапив, бо я бачив, що ця атака була більш сильною, ніж до цього.

     Зен відштовхнув мене далі, бажаючи налетіти. Так ми опинились поряд з горою. Коли дракон підлетів до мене доволі близько, я, сховавши меч назад до астрального сховища, ухилився, і коли Зен зупинився для нової атаки, налетів на нього сам.

     Випустивши перед усім декілька стовпів полум'я, я схопив дракона за шию і різко вкусив, намагаючись зробити хоч щось, щоб нарешті завалити його. Мого укусу було недостатньо - недостатньо потужний. Але я залишив доволі велику й вразливу рану на його шиї. Значить, варто цілитися саме туди зараз.

     І зараз я почав штурмувати Зена, доки у мене ще були сили. Якось кусав, інколи використовував силу амфігора, щоб зробити хоч щось. Дракон в останню мить притис мене до гори й готовий був вже випустити завп, як його різко збили. Я трохи здивувався цьому й подивився на того, хто зробив це.

     Заргор. Він з силою кусав рану на шиї дракона, і навіть було таке відчуття, що зараз все й вирішиться. Пустивши по тілу дракона електричний струм, Заргор хотів було знову спробувати атакувати Зена, але той штовхнув його і випустив темний завп у нього.

— Ні... - Тихо сказав я.

     Зараз я не міг полетіти за демоном. Зен зараз слабкий, у мене є шанс його вбити. А Заргор... Гадаю, що якщо вижив я, то виживе й він. Все ж, він теж амфігор. Та й до того ж, схоже, Мортідж теж десь поряд - бачив чиюсь тінь внизу.

     Схопив Зена за голову й з силою вдарив об найближче каміння.

— Це тобі за все те, що ти встиг наробити.

    Зен не видав ні звуку. Він просто подивився на мене вбивчим поглядом, але нічого більше зробити не зміг через те, що я знову вдарив його головою.

— Це тобі за те, що так довго тероризував звичайних гібридів.

     Після цього удару у Зена явно вже почала йти голова обертом. Але я не збирався зупинятися. Навіть не дивлячись на те, що у мирний час до нового року я не дуже хотів когось вбивати, але зараз ситуація зовсім інша.

    Ще один удар прийшовся теж доволі швидко. Я не збирався відпускати Зена аж до того моменту, як не буду певен у тому, що його не стане.

— А це тобі за те, що ти створив світ кошмарів колись.

    Останній удар. Я почув хрускіт. Навіть не дивлячись на те, що голова дракона була доволі великою, вона все ж не виграла битву між нею й каменем. Луска не витримала, а кістки піддались.

     Зен, почав в останній раз втрачати свідомість - на цей раз вже назавжди, - почав повільно падати. Я відпустив його голову. Трохи снігу з верхівки гори посипалося вниз, наче бажаючи наздогнати мертве тіло.

    Я видихнув. Нарешті... Я вже гадав, що усе дуже погано. Але, що там з Заргором?

     Приземлившись на землю ледь живий, я підійшов до демона і повільно подивився спочатку на нього, потім на дівчину, яка зараз намагалась швидко залікувати його рани для переносу до мого світу.

— Я ж казав вам йти звідси... - Тихо сказав я. - Чому ви взагалі сюди прийшли?

— Заргор запевнив мене в тому, що тобі потрібна допомога навіть не дивлячись на твій наказ.

— Ти розумієш, що зараз ви дуже ризикували? Зен був дуже потужним. Я і сам не був певен, що зможу перемогти його, як амфігор і демон, що вже казати про вас.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍