Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

203
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 174
Перейти на сторінку:
довіра.

— Дихання Господнє! — вигукнув Лонгфут, вибираючись із-під гілки. — Невже й поїсти спокійно не можна?

— Досить гострий, — реготнув Лютар. — Це вже точно.

Лоґен зважив меч у руці.

— Так, ніде правди діти, цей Канедіас знався на виготовленні зброї.

— Канедіас і виготовляв зброю. — Баяз уже пройшов крізь напіврозвалену арку в зарослий садок. — Він же, як-не-як, був майстер Творець. Той меч, який ти тримаєш, був одним із найпростіших його творінь, викуваним для застосування у війні з його братами.

— Брати! — пирхнув Лютар. — Я чудово знаю, як він почувався. Завжди є якийсь привід. Зазвичай жінка, як показує мій досвід. — Він востаннє провів по короткій шпазі гострильним каменем. — А в справах, пов’язаних із жінками, я завжди беру гору.

— Та невже? — Баяз пирхнув. — Так уже вийшло, що в цій історії з’явилася жінка, але не в тій ролі, про яку ти думаєш.

Лютар огидно всміхнувся.

— А як іще можна думати про жінок? Як на мене... йой! — На плече його плаща впала велика грудка пташиного посліду, щедро всіявши чорними та сірими плямами його волосся, обличчя та щойно начищені шпаги. — Якого?..

Він звівся на ноги й підвів погляд на стіну над собою. На стіні сиділа навпочіпки Ферро й витирала руку об пагін плюща. Це важко було сказати напевно, бо позаду було ясне небо, але Лоґен замислився: чи немає в неї на обличчі сліду усмішки?

Лютар же точно не всміхався.

— Срана намахана сучка! — крикнув він, зішкріб липку білу масу з плаща та жбурнув нею в стіну. — Збіговисько клятих дикунів!

Він сердито пропхався повз них і пройшов крізь повалену арку. Схоже, сміх сміхом, але до поваги ще було далекувато.

— Біляки, якщо комусь із вас цікаво, — гукнула Ферро, — вершники поїхали.

— Куди? — запитав Баяз.

— На схід, туди, звідки ми прийшли, і скачуть швидко.

— Шукають нас?

— Хто його знає? Знаків у них не було. Але якщо вони шукають, то, швидше за все, знайдуть наш слід.

Маг насупився.

— Тоді краще злізай. Нам треба їхати. — Він на мить замислився. — І постарайся більше не жбурлятися лайном!

А далі... моє золото

Зандові дан Ґлокті,

очільникові Дагоски, строго конфіденційно

Мене вкрай збентежила звістка про те, що ти вважаєш, ніби тобі бракує як людей, так і грошей.

Якщо говорити про вояків, то тобі доведеться обійтися тим, що маєш чи можеш роздобути. Як ти вже добре знаєш, переважна більшість наших сил воює в Енґлії. Решта їх, на жаль, повністю зайнята у зв’язку з певними бунтівними настроями селянства по всьому Міддерланду.

Що ж до фінансового питання, то, на жаль, жодних коштів виділити не можна. Не проси більше. Рекомендую витискати, що зможеш, зі спайсерів, із тубільців, із усіх інших, до кого можна дотягнутися. Позичай і викручуйся, Ґлокто. Продемонструй ту винахідливість, яка так прославила тебе під час Кантійської війни.

Вірю, що ти мене не засмутиш.

Сульт, архілектор Королівської Інквізиції

  чільнику, справи, якщо можна так висловитися, просуваються з надзвичайною швидкістю. Відколи ворота до Верхнього міста було відчинено, продуктивність роботи тубільців потроїлася! Рів опустився нижче рівня моря по всьому півострову та глибшає з кожним днем! Море з обох боків стримують лише вузькі дамби, і все там можна швидко затопити за вашим наказом!

Віссбрук відкинувся назад зі щасливою усмішкою на пухкому обличчі. «Неначе він сам усе це вигадав».

Під ними, у Верхньому місті, починалися вранішні співи. Дивне голосіння, що розходилося над Дагоскою від шпилів Великого храму, проникаючи в кожну будівлю, навіть сюди, у приймальну залу Цитаделі. «Кадія скликає своїх людей на молитву».

Почувши цей звук, Вурмс скривив вуста.

— Невже знову настав цей час? Хай будуть прокляті ці тубільці з їхніми бісовими забобонами! Взагалі не треба було знову пускати їх до храму! До дідька їхні кляті співи, у мене від них голова болить!

«І вже тому вони того варті». Ґлокта широко всміхнувся.

— Якщо це радує Кадію, то я можу змиритися з вашим головним болем. Подобається це вам чи ні, але нам потрібні тубільці, а тубільці люблять співати. Моя вам порада: звикніть до цього. Або звикніть, або закутуйте голову в ковдру.

Віссбрук слухав це, відкинувшись на спинку крісла, тим часом як Вурмс набурмосився.

— Мушу визнати, що мені цей звук видається досить заспокійливим, а ще поступки очільника справили на тубільців незаперечний вплив. Із їхньою допомогою лагодять суходільні стіни, замінюють ворота і вже розбирають риштування. Було придбано камінь для нових парапетів, але... ах, у цьому й заковика: каменярі відмовляються працювати далі без грошей. Моїм воякам урізано платню вчетверо, і бойовий дух низький. Проблема в боргах, очільнику.

— Згоден, — сердито пробурчав Вурмс. — Житниці майже повні, а в Нижньому місті за великі гроші викопали два нові колодязі, але мій кредит повністю вичерпаний. Торгівці зерном жадають моєї крові! — «Насмілюся сказати, що набагато менше, ніж усі торгівці міста жадають моєї». — Я вже майже не можу кудись ходити — так вони галасують. Очільнику, моя репутація в небезпеці!

«Ніби в мене немає більших турбот, аніж репутація цього йолопа».

— Скільки ми завинили?

Вурмс насупився.

— За їжу, воду та обладнання загального призначення — щонайменше сто тисяч.

«Сто тисяч? Спайсери дуже люблять заробляти гроші, але ще більше не терплять їх витрачати. Ейдер, якщо взагалі зволить постаратися, не збере й половини від цієї суми».

— А що у вас, генерале?

— Видатки на послуги найманців, викопування рову, ремонтні роботи на валах, додаткову зброю, обладунки, боєприпаси... — Віссбрук надув щоки, — загалом становлять майже чотириста тисяч марок.

Ґлокта мало не вдавився власним язиком. «Півмільйона? За них короля викупити можна, ще й дещо зостанеться. Сумніваюся, що Сульт міг би стільки виділити, навіть якби хотів, а він цього не хоче. Люди постійно гинуть за незмірно менші борги».

— Працюйте, як тільки можете. Обіцяйте, що хочете. Гроші вже в дорозі, запевняю вас.

Генерал уже почав збирати свої нотатки.

— Я роблю все, що можу, але люди починають сумніватися, що їм узагалі заплатять.

Вурмс висловився прямолінійніше.

— Нам уже ніхто не вірить. Без грошей

1 ... 48 49 50 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Раніше, ніж їх повісять», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Раніше, ніж їх повісять"