Читати книгу - "Дев’яносто третій рік"

підбадьорилися — все, що нагадувало ліс, надавало їм певності. Іманус, скільки міг, старався заступити відсутнього Лантенака. У них була артилерія, та, на великий подив Говена, вони не стріляли з гармат. Це сталося тому, що артилерійські офіцери пішли з маркізом оглядати Дольську гору, а решта не знала, як орудувати кулевринами та іншими гарматами. Зате вони обсипали кулями синіх, що стріляли в них з гармат. На картеч вандейці відповідали пострілами з рушниць. Тепер вони мали прикриття. Зібравши всі вози, ящики, прикотивши бочки, які були в ринку, селянські бунтарі спорудили своєрідну барикаду з просвітами для карабінів і розпочали убійчий огонь. Все це робилося швидко. За якісь чверть години ринок перетворився в неприступну фортецю.

Становище ставало для Говена серйозним. Це раптове обернення ринку на фортецю було для нього несподіваним. Селяни засіли там густою масою. Говенові вдалося зненацька їх захопити, але не розбити. Він зліз з коня. Міцно стискаючи в руці шпагу, Говен стояв, освітлений факелом, що палав на його батареї, і, схрестивши руки на грудях, уважно вдивлявся в темряву. Його висока освітлена постать була мішенню для оборонців барикади, але він не думав про це, не помічав, що круг нього роєм літають кулі.

Проти карабінів Говен мав гармати, а ядро завжди бере, кінець кінцем, гору над кулею. Перемагає той, хто має артилерію, його батарея мала добру обслугу і забезпечувала його перевагу.

Раптом наче блискавка сяйнула з-за темної барикади, пролунав удар грому, і ядро пробило стіну будинка над головою Говена. Барикада відповідала гарматами на гармати.

Що сталося? Становище змінилося. Артилерія була тепер не тільки з одного боку.

Друге ядро, слідом за першим, врізалося в мур зовсім близько біля Говена. Третє зірвало з нього капелюх.

Ядра були великого калібру. Стріляли з шістнадцятифунтових гармат.

— У вас ціляться, командир, — закричали артилеристи і погасили факел.

Говен задумливо підняв капелюх.

Хтось справді цілився в нього. Це був Лантенак.

Маркіз прибув на барикаду з протилежного боку. До нього підбіг Іманус.

— Монсеньйор, на нас несподівано напали.

— Хто?

— Я не знаю.

— Дорога на Дінан вільна?

— Я думаю, що вільна.

— Треба почати відступ.

— Він уже почався. Багато вже кинулося врозтіч.

— Треба не тікати, а відступати. Чому ви не пустили в хід артилерію?

— Всі втратили голову, крім того, — не було артилерійських офіцерів.

— Я сам іду зараз на батарею.

— Монсеньйор, я вирядив дорогою на Фужер все, що можна було з обозу, жінок і все зайве. Що робити з трьома полоненими малюками?

— А! З тими дітьми?

— Так.

— Це наші заложники. Відправте їх у Тург.

Сказавши це, маркіз пішов на барикаду. Все змінилося, коли прийшов командувач. Барикада була погано пристосована для артилерії, місця було тільки для двох гармат. Маркіз поставив дві шістнадцятифунтові кулеврини, для яких поробили амбразури. Нахилившись до амбразури, щоб роздивитись ворожу батарею, Лантенак раптом побачив Говена.

— Це він! — скрикнув маркіз.

Він сам зарядив гармату, націлив і вистрелив.

Тричі цілив він у Говена і не влучив, за третім разом йому тільки вдалося зірвати з нього капелюх.

— Шкода, — пробурчав Лантенак. — Якби трохи нижче, злетіла б і голова. Ну, гаразд.

І, повернувшись до канонірів, крикнув.

— Вогонь!

Говен теж був не менш заклопотаний. Його становище погіршало. З барикади стріляли гармати. Хто знає, чи не перейдуть її оборонці до нападу самі? Проти нього, якщо не лічити вбитих, поранених та втікачів, було щонайменше п’ять тисяч бійців, а в нього — найбільше тисяча двісті. Що станеться з республіканцями, якщо ворог помітить, яка мізерна їх кількість? Тоді ролі зміняться. Тепер вони нападають, а тоді муситимуть оборонятися. Якщо тільки вандейці зроблять вилазку, все загинуло.

Що робити? Нічого було тепер і думати прямо атакувати барикаду. Тисяча двісті чоловік не можуть вибити із захищеного місця п’ять тисяч. Нападати було неможливо, але неможливо було й чекати. Треба було кінчати. Але як?

Говен був тутешній, він знав місто. Він знав, що позад ринку, де засіли вандейці, є цілий лабіринт вузьких і покручених провулків.

Він повернувся до свого заступника, хороброго капітана Гешана, який згодом уславився тим, що очистив від бунтівників Консізький ліс, батьківщину Жана Шуана, і, перегородивши їм шлях до Шенського ставу, не дав їм здобути Бурнеф.

— Гешан, передаю командування вам. Підтримуйте якнайсильніший вогонь. Тримайте барикаду під гарматним обстрілом. Щоб уся їх увага зосередилась на вас.

— Розумію, — відповів Гешан.

— Зберіть усю колону, звеліть зарядити рушниці і бути готовими до атаки.

І додав кілька слів Гешанові на вухо.

— Буде зроблено, — відповів Гешан.

— Всі наші барабанщики цілі?

— Всі.

— У нас їх дев’ять. Двох лишіть собі, сім дайте мені.

Семеро барабанщиків мовчки виступили вперед і вистроїлись перед командиром. Тоді Говен крикнув:

— Батальйон Червоного Ковпака, до мене!

Дванадцять чоловік, разом з сержантом, виступило вперед.

— Я кликав увесь батальйон, — сказав Говен.

— Він увесь тут, — відповів сержант.

— Вас дванадцять?

— Так, нас дванадцять.

— Гаразд, — сказав Говен.

Цей сержант був той самий грубуватий і добрий вояка Радуб, що всиновив від імені батальйону трьох дітей, знайдених у Содрейському лісі.

Половина цього батальйону, як пам’ятає читач, була знищена в Ерб-ан-Пайль, але Радубові пощастило, він лишився живий.

Біля батареї стояв фургон з фуражем. Говен вказав на нього Радубові.

— Сержант, накажіть вашим людям пообмотувати рушниці соломою, щоб не бряжчали.

Наказ був хутко виконаний в цілковитому мовчанні і в темряві.

— Готово, — сказав сержант.

— Солдати, скиньте черевики, — звелів Говен.

— У нас їх нема, — сказав сержант.

Разом з барабанщиками їх було дев’ятнадцять, Говен двадцятий.

Він скомандував:

— Ставайте в одну шеренгу! Ідіть за мною. Барабанщики попереду, батальйон за ним. Сержант, ви командуєте батальйоном.

Він став на чолі колони, і ці двадцять чоловік, посуваючись, як тіні, заглибились в темряву пустих провулків, тимчасом як з обох боків продовжувалася канонада.

Так ішли вони деякий час, пробираючись уздовж будинків. Все наче вимерло в місті. Городяни поховалися в льохи. Всі двері були замкнені, віконниці щільно зачинені. Ніде не світилось.

В цій тиші ще дужчим здавався гуркіт на головній вулиці. Республіканська батарея і роялістська барикада люто обсипали одна одну ядрами.

Через двадцять хвилин Говен, що впевнено вів свій загін у темряві, по звивистих переходах, дійшов до кінця провулка, який виходив на головну вулицю позаду ринку.

Позицію ворога обійшли. З цього боку барикада не була захищена — одвічна необачність усіх будівників барикад. Ринок був відкритий, і можна було зайти під колони, де стояло напоготові кілька запряжених повозок обозу. Перед Говеном і двадцятьма його солдатами була та ж п’ятитисячна армія, але вони зайшли їй з