Читати книгу - "Шістка воронів"

він займався демонструванням.

— Він займається всім, — пояснив Джаспер.

— Устроміть це собі межи задні зуби, — пояснив Каз, передаючи диски іншим. — Але не розгризай…

Вілан почав плюватися, кашляти й роздирати собі рота. Прозора плівочка натяглася межи його вуст і напиналася, наче жаб’яча шия, коли хлопець намагався вдихнути. Погляд панічно метушився зліва направо.

Джаспер зареготав, а Каз лише похитав головою.

— Я казав тобі не розгризати, Вілане. Дихай носом.

Хлопчик кілька разів глибоко вдихнув, ніздрі розширилися.

— Обережніше, — попередив Джаспер. — Ще знепритомнієш.

— Що це? — запитав Матаяс, досі тримаючи диск на долоні.

Каз заштовхав свою пігулку глибоко до рота й запхав її собі межи зуби.

— Балін. Планував приберегти його, але після цієї засідки я вже не певен, що чекає на нас у відкритому морі. Якщо ви опинитеся у воді й не зможете вдихнути, розгойдайте її і розкусіть. Це дасть вам повітря на десять додаткових хвилин. Якщо панікуватимете — менше, — додав, багатозначно глипнувши на Вілана, і простягнув хлопчині ще один балін. — Обережніше з цим, — і тицьнув пальцем у мапу Льодового Двору. — Назви, Гелваре. Усі.

Матаяс неохоче взяв перо й чорнила, котрі розклав Вілан, і почав шкрябати назви будівель і навколишніх шляхів. Чомусь, коли він робив це власноруч, виникало відчуття ще більшої зради. Якась частина Матаяса розмірковувала, чи вдасться йому знайти можливість відділитися від групи, коли вони дістануться до місця, викрити їхнє розташування та як нагороду отримати прихильність уряду, коли повернеться додому. Чи хто-небудь у Льодовому Дворі хоча б упізнає його? Імовірно, люди вважали його мертвим, жертвою корабельної катастрофи, що вбила його найближчих друзів і командира Брума. Він не мав жодних доказів, що дійсно є собою. Він буде просто чужинцем, котрому не місце в Льодовому Дворі, а тоді вже його ніхто не слухатиме…

— Ти вагаєшся, — зауважив Бреккер, вивчаючи Матаяса своїми темними очима.

Гелвар проігнорував тремтіння, що охопило його. Іноді здавалося, наче демон може читати думки.

— Я кажу тобі те, що мені відомо.

— Твоє сумління втручається в спогади. Пам’ятай про умови нашої угоди, Гелваре.

— Гаразд, — буркнув Матаяс, хоча гнів усередині зростав. — Ти хочеш почути мою експертну думку? Твій план не спрацює.

— Ти навіть не знаєш мого плану.

— Увійти через в’язницю, вийти через посольство.

— Для початку.

— Це неможливо зробити. Сектор в’язниці цілком ізольований від решти території Льодового Двору. Він не з’єднується з посольством. Немає шляху, котрим можна дістатися з одного пункту в інший.

— Але дах там є, чи не так?

— Ти не зможеш вилізти на дах, — задоволено пояснив Матаяс. — Дрюскеле витратили три місяці на тренування разом із в’язнями-гришниками й вартовими. Я був у в’язниці, там немає доступу на дах саме з цієї причини: якщо комусь пощастить вийти зі своєї камери, нам не потрібно, щоб він бігав по всьому Льодовому Двору. Тюрма цілком відрізана від двох інших секторів зовнішнього кола. Якщо ти вже потрапив усередину, залишишся там.

— Завжди є шлях назовні. — Каз узяв зі стосу паперів мапу в’язниці. — П’ять поверхів, так? Зона оформлення й чотири поверхи з камерами. А що ж тут, у підвалі?

— Нічого. Пральня й сміттєспалювач.

— Сміттєспалювач?

— Так, там спалюють одяг ув’язнених, коли вони прибувають. Це роблять, щоб запобігти чумі, але… — Щойно ці слова вилетіли з Матаясового рота, він зрозумів, що задумав Бреккер. — Святий Джеле, ти хочеш, щоб ми лізли шість поверхів угору шахтою сміттєспалювача?

— Коли він працює?

— Якщо я правильно пам’ятаю, рано вранці, але навіть без вогню ми…

— Він не думає, що лізтимемо ми, — зауважила Ніна, з’являючись із трюму.

Каз випростався на стільці.

— Хто наглядає за Інеж?

— Ротті, — відповіла дівчина. — Я за хвилинку повернуся. Мені потрібно було лише трохи свіжого повітря. І не вдавай, що непокоїшся через Інеж, якщо збираєшся змусити її лізти шість поверхів угору комином із самою лише мотузкою й молитвою.

— Мара впорається.

— Мара — шістнадцятирічна дівчинка, котра цієї самої миті лежить непритомна на столі. Вона може не пережити навіть цієї ночі.

— Переживе, — виголосив Каз, і щось дикунське майнуло в його погляді. Матаяс подумав, що Бреккер витягне дівчину із самісінького пекла, якщо буде потрібно.

Джаспер узяв гвинтівку та протер її м’якою ганчіркою.

— Чому ми базікаємо про розміри коминів, коли маємо більшу проблему?

— Це яку ж? — поцікавився Каз, хоча Матаяс чітко бачив, що він знає відповідь.

— Ми не маємо права вирушати за Бо Юл-Баюром, якщо до справи взявся Пекка Роллінз.

— Хто такий Пекка Роллінз? — запитав Матаяс, перекочуючи в роті химерні слова. Керчинські імена не мали жодної величі. Він знав, що цей чоловік — ватажок банди, яка наповнює свої кишені прибутком із Пекельних Дійств. Це вже було досить погано, а Матаяс відчував, що є ще щось.

Вілан здригнувся, здираючи з губ якусь гумову речовину.

— Усього-на-всього найвагоміший і найгірший ділок у цілому Кеттердамі. Він має гроші, яких ми не маємо, зв’язки, яких у нас нема, та, імовірно, фору на старті.

Джаспер кивнув.

— Цього разу Вілан не помиляється. Якщо якимсь дивом нам удасться викрасти Бо Юл-Баюра, перш ніж це зробить Роллінз, щойно він дізнається, що це ми випередили його, вважай нас усіх мертвими.

— Пекка Роллінз — бос Бочки, — мовив Каз. — Не більше й не менше. Не перетворюйте його на якесь безсмертне створіння.

«Тут відбувається щось іще», — подумав Матаяс. Бреккер більше не дослухався до того жорстокого бурмотіння, що, здавалося, керувало ним, коли вбивав Оумена. Але в його словах досі вчувалася болісна напруженість. Матаяс був переконаний, що Каз Бреккер ненавидить Пекку Роллінза, і не лише тому, що той підірвав їхній корабель і найняв головорізів, щоб постріляли їх. Ця ненависть нагадувала про старі рани й давню неприязнь.

Джаспер відхилився й мовив:

— Ти думаєш, Пер Гаскель прикриє тобі спину, коли дізнається, що ти перебіг дорогу Пецці Роллінзу? Гадаєш, стариганові потрібна ця війна?

Каз похитав головою, і Матаяс помітив на його обличчі справжнє розчарування.

— Пекка Роллінз не прийшов у цей світ убраним в оксамит і купаючись у крюґе. Ви досі думаєте обмежено, як Пер Гаскель. Саме так, як люди на кшталт Роллінза й чекають від вас. Ми впораємося із цим завданням і поділимо винагороду, ми будемо легендами Бочки. Ми будемо компанією, котра перевершила Пекку Роллінза.

— Може, нам варто забути про підступ із півночі, — запропонував Вілан. — Якщо екіпаж Пекки має фору, нам варто плисти прямісінько до Дієрнгольму.

— У гавані будуть натовпи охорони, — заперечив Каз. — Я вже не кажу про звичайних митних агентів і правоохоронців.

— З півдня? Через Равку?

— Той кордон ретельно контролюють, —