Читати книгу - "Метаморфози, або Золотий осел"

старанно навчених для охорони села, набагато страшніших від вовків та ведмедів, причому ще й нацьковують їх звичайним тюканням і різними вигуками. Ці собаки, лихі з природи і надто розлютовані криком своїх хазяїв, напали на нас і оточили з усіх сторін. Без розбору шматували людей і тварин. Довго осатанілі собаки лютували, багатьох звалили на землю. Перед зором відкривалось видовисько, гідне, їй-бо, не стільки розповіді, скільки співчуття: одні із зграї собак зі страшною люттю хапали тих, які шукали порятунку у втечі, інші нападали на тих, хто стояв на місці, ще інші кидались на тих, хто лежав повалений на землі, одне слово, від їхнього набігу потерпіла вся наша громада. Але це ще не все! До такого нещастя додалась далеко гірша біда. Бо селяни з дахів будинків і з-сусіднього горба почали закидати нас камінням, так що ми зовсім розгубились, не знаючи, від якого лиха треба нам захищатися, чи від собак, які зблизька нас непокоїли, чи від каміння, яке здалеку на нас сипалось. Раптом один із каменів поцілив у голову жінці, котра сиділа на моїй спині. З болю вона зарепетувала і зайшлась плачем, потім почала гукати на допомогу свого чоловіка. А був ним той пастух, якому віддали мене в опіку.

18. Він звертався до милосердя богів і, витираючи кров з лиця жінки та заспокоюючи її, горлав ще голосніше за неї: — Чого ви нападаєте на нещасних людей, струджених мандрівників, чого так нещадно розправляєтесь з нами? Якої здобичі шукаєте у нас? За які провини ви мстите нам? Адже ви ж не в звіриних печерах чи серед диких скель живете, щоб радіти з того, як ллється людська кров! — Ледь встиг він договорити, як рясний град каміння припинився і вщухла гавкотнява, знята лютими собаками, бо їх було відкликано. Нарешті один із селян озвався із вершка кипариса: — Ми жбурляли каміння не для того, щоб загарбати ваше майно, а щоб захистити своє від вас. Тепер ніхто вас не зачепить, можете спокійно їхати далі.

Так сказав він, і ми рушили вперед, кожен по-різному потерпілий: одні побиті камінням, а інші покусані собаками, — взагалі всім добре перепало. Подолавши чималий шмат дороги, ми ввійшли в якийсь гай з височенними деревами, привабливий зеленими полянами. Тут наші погоничі вирішили зупинитися для короткого перепочину і щоб зайнятися своїми. ранами й ґудзями. Отож, попростягавшись на землі, якийсь час відпочивали, потім взялися заліковувати рани: хто змивав кров у поблизькому струмку, хто прикладав змочену в оцті губку до набряків, а хто перев'язував шматтям укуси й пошкрябини.

Так кожний на свій лад дбав, щоб швидше оклигати.

19. Саме у цей час з вершини пагорба дивився на нас якийсь старець. Кози, які паслись навколо нього, вказували на те, що він пастух… Один з наших запитав, чи немає в нього на продаж молока або свіжого сиру. А той довго хитав головою, поки нарешті промовив: — Невже ви ще можете думати про їжу, питво чи про якийсь відпочинок? Хіба ви не знаєте, де ви розташувалися? — 3 цими словами він зібрав своє стадо, відвернувся від нас і пішов геть. Його слова і втеча нажахали наших пастухів не на жарт. Поки вони, перелякані, намагались відгадати, у чому річ, і не було нікого, хто б міг їм щось пояснити, появився на дорозі інший старець, високий на зріст, похилого віку, який, спираючись усім тілом на костур, ледве тяг ноги й заливався гіркими сльозами. Коли він побачив нас, охоплюючи коліна молодших, так прохав:

20. — Благаю вас Долею й геніями — вашими опікунами[211] (щасти вам дожити у доброму здоров'ї до мого віку!). Допоможіть мені, старцю нужденному, врятуйте від смерті мого хлопчика, поверніть його моїй сивині! Мій внучок, дорогий супутник у цій подорожі, потрапив у смертельну небезпеку. В той час, як він хотів був піймати горобчика, що цвірінькав на огорожі, упав у рів, зарослий зверху кущами. По його плачу і крику, — малий увесь час гукав мене, — можна судити, що він іще живий. Але сам, немічний і дряхлий, ніяк не можу допомогти йому. А вам, при вашій молодості й силі, легко прийти на поміч найнещаснішій людині і врятувати життя моєму хлопчикові, єдиному моєму нащадкові, останньому в моїм роді.

21. Усіх глибоко зворушив цей дід, коли так жалісливо просив і. рвав на собі сиве волосся. Тоді один із пастухів, наймолодший, найвідважніший, сильніший від інших, до того ж єдиний, що вийшов живий і здоровий з недавньої сутички, встав, виявляючи готовність піти з ним, і запитав, в якому саме місці провалився хлопець у яму. Коли старий показав йому на густі зарослі чагарника недалеко від нас, той жваво пішов за ним. За цей час усі відпочили і підлікували рани, а ми напаслися досхочу. Трохи згодом пастухи забрали пакунки і збиралися вже в дальшу дорогу. Але спочатку почали раз по раз гукати цього молодика, а потім, занепокоєні довгою його відсутністю, послали одного із своїх, щоб розшукав товариша, нагадав йому, що пора вже вирушати, і привів назад. Через якусь часинку вертається той, кого послали на розшуки, смертельно блідий, тремтячи від жаху. І розповідає дивні дива про свого товариша: знайшов товариша і побачив його, але в якому вигляді! Страхітливий дракон сидів на поваленому горілиць (майже вже зовсім з'їденому) і хапливо дожирав його тіло. А старий злидар зник безслідно, неначе крізь землю провалився. Почувши це і порівнявши його розповідь із словами старого пастуха, вони вже не сумнівалися, що той попереджав їх перед драконом, жорстоким мешканцем цього лісу. Покинувши якомога скоріше небезпечну місцевість, щедро частуючи нас палицею, вони подались далі, що схоже було на втечу.

22. Так з великим поспіхом ми пройшли значний шмат дороги і прибули нарешті в якесь село, де й проспали цілісіньку ніч. Там ми дізнались про дивовижний випадок, який заслуговує того, щоб про нього розповісти.

Один раб, якому хазяїн доручив завідування всім господарством і котрий, крім того, був управителем величезного помістя, саме того, де ми зупинилися, мав за дружину одну рабиню з цієї ж челяді, але запалав пристрастю до якоїсь вільнонародженої жінки з іншої місцевості. Його жінка, обурена зрадою, всі його розрахункові книги і всі статки, що зберігались у коморі, кинула в огонь і дотла спалила. Проте не задовольнившись такою помстою за зневаження подружнього ложа, вона не щадила свого тіла і крові: накинула на шию зашморг і, прив'язавши до мотуза й малу дитинку, яку народила від цього ж