Читати книгу - "Метаморфози, або Золотий осел"

чоловіка, кинулась разом з немовлятком у глибокий колодязь. Дізнавшись про її загибель, господар упав у лють. Він наказав схопити раба, який спонукав жінку до такого злочину, велів роздягнути його, намазати медом і міцно прив'язати до фігового дерева. А в його спорохнявілому дуплі (був там мурашник) кишма кишіло мурашками, які сновигали сюди й туди. Як тільки мурашки почули солодкий запах меду, що розходився від тіла людини, напали на нещасного. Вони дрібними, зате безперервними укусами в'їдалися глибоко в його тіло. Ось так конав цей чоловік у повільних, але пекельних муках. Мурашки, з'ївши м'ясо і нутрощі, пожерли геть усе чисто, так що лишилися з нього одні кістки. Ось так на лиховісному дереві й висіли сліпучо-білі, позбавлені будь-якої м'якоті, людські кості.

23. Покидаючи це страшне місце, ми залишали тутешніх селян у великій скорботі, а самі поїхали далі. Після цілоденної мандрівки по польових дорогах прибули, вже добре таки втомлені, до якогось велелюдного, славного міста. Тут пастухи вирішили оселитись назавжди, бо здавалося їм, що ніхто так далеко не буде їх розшукувати[212], та й залишитись у цьому місті приваблювала те, що тут була родюча земля і достаток харчів. В'ючним тваринам дали три дні на відпочинок, кормили нас чудово, щоб при відгодованому вигляді легше було продати, потім вивели нас на торговицю. Там окличний гучно називав ціну кожної тварини зокрема[213]. Багаті купці стали прицінюватись і купувати коней і всіх інших ослів, а мене оминали. На мене, самотнього, люди зневажливо поглядали і проходили мимо. Мені вже остогидло оце безконечне обмацування; покупці, крім того, по зубах хотіли визначити мій вік. Коли один із покупців надто довго копирсав у моїх яснах своїми Смердючими пальцями, я схопив його брудну руку і розчавив зубами — тільки хряснуло. Цей випадок відштовхнув людей, що стояли довкола, від купівлі, тому що вони прийняли мене за тварину дикої вдачі. Тоді окличник, який надірвав горло й захрип, почав дозволяти собі щодо мене досить грубі жарти: — Як довго будемо продавати оцю шкапину старезну, безсилу, зі стертими копитами, вимучену хворобою, та й ще при своїх тупих лінощах, норовисту? Ні до чого цей осел уже не годиться, хіба що зі шкури його решето можна буде зробити для щебеню. Тим-то, гадаю, треба подарувати його комусь, якщо хтось захоче марнувати для нього своє сіно.

24. Вихваляючи у такий спосіб мої прикмети, окличник викликав регіт у юрбі людей, що стояли круг мене. Але моя найжорстокіша доля, від якої я ніяк не міг утекти, хоч уже стільки світу обійшов, і якої я не спроможний був умилостивити своїми дотеперішніми стражданнями, знову звернула на мене свої сліпі очі: вона хитро підіслала покупця, підхожого хіба що для знущань наді мною. І знаєте, хто це був? Розпусник, причому старий розпусник, лисий, але прикрашений сивіючими кучерями, що звисали на потилиці. Був це один із того мотлоху, з вуличних покидьків, що при звуках цимбалів і калатал жебрають по вулицях Зміст, несучи з робою зображення Сірійської богині[214]. Він чомусь забажав мене купити й почав розпитувати окличника, звідки я родом. Той сказав, що я з Каппадокії[215] і досить ще таки міцненький. Пройдисвіт далі поцікавився моїм віком, а окличник, обернувши його запитання на жарт, відповів: — Якийсь астролог[216], складаючи його гороскоп, нараховував йому п'ять років, але свій вік найкраще, ясна річ, знає сам осел відповідно до записів, зроблених про нього[217]. Хоч я свідомо порушую дух Корнелієвого закону[218], продаючи тобі римського громадянина як раба, але знай, що ти придбаєш чесного й роботящого слугу, що стане тобі у пригоді як удома, так і поза домом. — Але осоружний покупець не вгавав ставити безконечні запитання. А під кінець насторожено поцікавився, чи я досить лагідний.

25. На це окличник відказує: — Чи лагідний? Перед тобою баранчик, а не осел, меткий і спокійний при будь-якій роботі, не кусає, не хвицає. Ніхто навіть не повірить, що це осел, скоріше всього маємо ми діло з сумирною людиною в ослячій шкурі. Це ж не важко перевірити. Всади йому своє лице між стегна і відразу переконаєшся, яку він виявить терплячість. Так кепкував собі окличник із цього розпусника, але той зметикував, що з нього глузують, і прикинувся ображеним: — Хай всемогутня і всеплодюща Сірійська богиня, святий Сабазій[219], Беллона[220], Ідейська мати[221] і володарка Венера разом зі своїм Адонісом[222] зроблять тебе, стерво, глухим і німим, придуркуватим крикуном, осліплять тебе ще й за те, що ти стільки часу дражниш мене своїми безглуздими жартами! Невже ти, дурню, гадаєш, що я доручу богиню непокірному ослові, щоб він раптовим поштовхом скинув зображення богині долі, а я, бідолаха, змушений був бігати з розкуйовдженим волоссям і шукати якогось лікаря для скинутої на землю богині?

Коли я слухав таку лайку, раптом свінуло мені хвицонути його, щоб він побачив: я таки навіжений, і щоб купівля не відбулася, бо покупець наочно переконається в моїй норовистій вдачі. Але мій задум випередив метушливий покупець. Він виклав 17 денаріїв. А мій дотеперішній господар, якому я, видно, вже аж надто обрид, із задоволенням узяв гроші і, схопивши за гнуздечку, сплетену з конопляного волокна, не забарився передати її Філебу[223] (так звали мого нового господаря).

26. Він повів мене, нового слугу, з торговиці до свого дому. Там ще з порога гукнув: — Ей, дівчата, гляньте-но! Я вам привів із ринку добренького раба! — А ці дівчата — то була, як виявилося, зграя розпусників. Вони радісно заверещали, закричали ламкими, хрипкуватими й тонкими голосами, впевнені, що справді йдеться про невільника, який буде до їхніх послуг. Але коли побачили, що замість дівчини не підставлено лань[224], а чоловіка замінено ослом, то похнюпились і на різні лади почали кепкувати зі свого наставника: мовляв, він придбав не раба, а чоловіка, — звичайно, що для себе. — Еге, гляди тільки, щоб часом ти сам-один не схрумав таке принадне курча, а час від часу давав нам, твоїм голубонькам, поласувати ним!

При такому й подібному базіканні вони привели мене до жолоба і прив'язали до нього. Був між ними один молодий здоровань, великий мастак у грі на флейті, куплений на рабському ринку за гроші, що їх вони вкупі відкладали. Коли ці ошуканці носили по вулицях статую богині, він ходив разом з ними і грав на горні, а вдома навперемін був загальним коханцем для