Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Юрiй Луценко. Польовий командир

Читати книгу - "Юрiй Луценко. Польовий командир"

144
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 74
Перейти на сторінку:
ім. Горшеніна Кость Бондаренко сказав: «Не означає. Думаю, що спрацювала в черговий раз або чиновницька безголовість, або ж намагання Партії регіонів допомогти Юрію Луценку перетворитись на фігуру номер один в опозиційному русі, фактично за тим ж сценарієм, за яким розкручувалася свого часу Юлія Тимошенко. Політичні опоненти Юрія Луценка чудово розуміють, що поява на опозиційному полі ще одного лідера таки може зіграти на руку Антикризовій коаліції, зіткнувши лідерів у боротьбі за лідерство».

Натомість голова Центру досліджень політичних цінностей Олесь Доній вважає: «Дії влади явно скоординовані. Напередодні Генпрокуратура оголосила про закриття справ по Щербаню та Салові. Тепер тест для президента. Якщо він і зараз дасть слабину, то це знак, що його можна буде надламувати постійно. І тоді «регіоналів» буде не зупинити. Є небезпека, що всередині Партії регіонів гору братиме радикально-реваншистське крило».

Політтехнолог Олег Медведєв, віце-президент Української ліги із зв’язків з громадськістю, говорить: «Регіонали» і «антикризовики» або дуже розумні, або дуже дурні. Починаючи з осені минулого року, постійними атаками на Юрія Луценка – спочатку як на міністра внутрішніх справ, а потім як лідера «Народної самооборони» – вони утримують його в прайм-таймі телевізійних каналів та на перших шпальтах газет. Те, що «антикризова коаліція» забезпечує Луценку стартову розкрутку, очевидно. Завдяки цьому та особистій харизмі Луценка він уже зараз практично вийшов на рівень подолання 3 % бар’єру». Я особисто мало вірю в витонченість гри «донецьких» і радше схиляюся до думки, що йдеться не про гру розуму, а про гру м’язами: після невдалих переговорів із президентом та лідеркою опозиції «антикризовики» вирішили зайвий раз продемонструвати силу та прагнення замінити президентський авторитаризм Кучми прем’єрською диктатурою Януковича і, як то кажуть, «примкнувшего к ним Шепилова» у вигляді Олександра Мороза».

Уже наступного дня, 21 березня, надійшла офіційна інформація: Подільський районний суд Києва призупинив досудове слідство Генеральної прокуратури України у кримінальній справі проти лідера громадянського руху «Народна самооборона» Юрія Луценка для з’ясування законності її порушення. За словами його адвоката Юрія Мартиненка, до Подільського райсуду Києва було подано скаргу на постанову Генпрокуратури про порушення кримінальної справи проти Луценка. У зв’язку з цим суд відкрив провадження за цією скаргою і призупинив слідство.

Нарешті, 26 березня в цій нелогічній та гучній історії була поставлена якщо не крапка, то три крапки – це точно. Подільський районний суд Києва задовольнив скаргу лідера громадянського руху «Народна самооборона» на постанову Генеральної прокуратури, згідно з якою проти нього порушили кримінальну справу. Судове засідання тривало п’ять з половиною годин, і, що показово, в закритому режимі. Після того Віталій Касько, один із адвокатів Луценка, повідомив: кримінальну справу про зловживання екс-міністра внутрішніх справ закрито через відсутність складу злочину. Хоча захисник підозрював: Генеральна прокуратура з цим не погодиться.

Так і вийшло: старший прокурор Ілля Довгань та старший слідчий-«важняк» Андрій Медвєдєв, які представляли в суді Генеральну прокуратуру, заявили: апеляцію на постанову суду буде подано.

Після допиту в Головному слідчому управлінні Генпрокуратури сам Луценко сказав: «Будь-які слідчі дії по надуманій, політично вмотивованій справі проти Луценка зупинені. Так що я вийшов із Головного слідчого управління і зараз є знову-таки вільною людиною».

У зв’язку з цим логічно згадати, як діяв сам Юрій Луценко на посаді головного міліціонера країни, коли виникла необхідність викликати на допит учорашнього високопосадовця або олігарха, кожен із яких неофіційно мав статус персони ґрата.

«Попивши зі мою чайку, Ахметов пішов у сусідню кімнату і дав показання»

Наприкінці липня 2005 року російський композитор Ігор Крутой відмовився святкувати свій день народження. За його словами, причина цього – неможливість бачити на святі двох своїх близьких друзів, Бориса Колесникова і Ріната Ахметова. На той час екс-губернатор Донеччини сидів у в’язниці під слідством, а власник компанії «Систем Капітал Менеджмент» був за кордоном і не особливо прагнув повертатися в Україну.

Якби Ахметов перетнув український кордон, то мусив би негайно з’явитися на допит у Генеральну прокуратуру. Тому, хоча про це офіційно не заявлялося, всім було ясно: Ахметов не поспішає повертатися на батьківщину, бо переховується від правосуддя. Це напряму пов’язували з діяльністю на своїй посаді міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Прихильники нової влади вітали його, противники – черговий раз звинувачували в політичному переслідуванні. Хоча більшість населення України до осені 2004 року навіть не чула прізвища Ахметова. Тим більше ніхто з пересічних громадян до пуття не міг сказати, хто він такий і чому цього бізнесмена треба боятися та викликати на допит.

Саме тому Рінат Ахметов із реальної людини перетворився на майже міфічний персонаж. Інформації про цього бізнесмена у пресі обмаль навіть сьогодні: найбагатша людина Центральної та Східної Європи, власник і президент футбольного клубу «Шахтар», ще – некоронований король Донбасу, напівофіційний спонсор Партії регіонів, і вже зовсім обережно – один із «хрещених батьків» так званої «донецької мафії», особисто знайомий із відомими кримінальними авторитетами, фактичний організатор експорту «братків» на виборчі дільниці Сходу та Півдня України під час президентської кампанії 2004 року.

Зрозуміло, що останні версії ніде офіційно не підтверджувалися. Хоча як після перемоги «помаранчевих» наприкінці 2004-го, так і після реваншу «біло-блакитних» улітку 2006 року не було зафіксовано жодного судового позову від імені Ахметова за поширення проти нього явно брехливих свідчень. Ними, зокрема, завалений Інтернет, проте саме це джерело поки що ніхто не використовує як найбільш авторитетне.

Таким чином, Рінат Ахметов, людина максимально закрита, в силу різних обставин постала в людській уяві таким собі втіленням вселенського зла. А Янукович та інші «регіонали» виглядали лише слухняними маріонетками в руках підступного Ріната Леонідовича. Юрій Луценко виявився чи не першим, хто спробував почати з ним відкритий публічний діалог. Тому публічне запрошення Ахметова «прийти попити чайку, а заодно і поговорити» сприйнялося постреволюційним українським суспільством на ура.

Офіційно найбагатша людина України була оголошена свідком відразу по кількох справах, які стосувалися чистого криміналу. Ахметов не затримався з відповіддю: мовляв, у міліцію він прийде виключно з метою подивитись, яка в них там заварка. На що Луценко парирував: «Я б на його місці не цікавивсь, яка в мене заварка для чаю, а приніс би свою – це якщо він бажає працювати в цій державі, мати державну підтримку чи, як мінімум, отримати нейтралітет. Саме пан Ахметов у першу чергу зацікавлений у тому, аби дати відповідь на всі запитання й очиститися, показавши себе серйозною людиною, котра контролює серйозний бізнес».

Особливості, коли хочете – пікантності цьому обміну репліками додавав той факт, що Луценко говорив із Києва, а Ахметов

1 ... 48 49 50 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Юрiй Луценко. Польовий командир», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Юрiй Луценко. Польовий командир"