Читати книгу - "Юрiй Луценко. Польовий командир"

– з Мілана, куди поїхав на футбольний матч Ліги чемпіонів. На закиди стосовно того, що він нібито ховається від правосуддя, бізнесмен сказав: ні від кого він не ховається, готовий повернутися в Україну в будь-який момент, його взагалі ніхто і ніщо не обмежує в пересуванні.

Юрій Луценко (з диктофона):

– Сьогодні на віддалі і в зовсім новій політичній атмосфері сміються з того, що я викликав на чай олігархів. Насправді ніколи міліція не сміла не те що викликати, – називати прізвища. А тут Ахметову є повістка. І те, що я надав цьому якогось такого іронічного смислу, лише посилило ефект: він обов’язково мусить приїхати і дати показання, інакше в Україну він просто не зможе заїхати. Перед допитом Ахметов погортав альбомчик вилученої зброї. Послухав мої вимоги: ніяких бойовиків на службі бізнесу, ніяких зазіхань на бюджетні кошти, ніякого впливу на МВС. Потім Ахметов попив чайку і підтвердив: він розуміє, що настало нове життя. Тепер ані зброї, ані розборок не буде. Тепер питання треба вирішувати в кімнатах переговорів, а не на «стрілках». Я думаю, що всі бізнесмени були зацікавлені в цьому. Після цієї розмови він пішов до іншої кімнати і дав показання слідчому. Він вичерпно дав показання, питань до нього не залишилося. Для мене було принципово; кожна людина в країні буде приходити і давати показання, якщо це буде потрібно міліції.

Після цього чаювання був ще один епізод з Ахметовим, коли його охорона не пускала міліцію на обшук в офісний центр олігарха. Довелося застосувати силу Закону – бронетранспортер вибив ворота, а спецназ нейтралізував опір. Закон однаковий для всіх. А чай з бронетранспортером – гарантія від манії величі.

Все ж таки Рінат Ахметов поспішив убезпечити себе. На парламентські вибори 2006 року він пішов у першій п’ятірці списку Партії регіонів, і, хоча далі лишався в тіні, все ж таки його усміхнене обличчя почало регулярно з’являтися в рекламних роликах як одне з облич партії. Пізніше, коли вибори завершились і Ахметову хоч-не-хоч довелося брати участь у різних прес-конференціях та робити заяви для преси, ми почули про його намір ввійти в парламентську комісію по боротьбі з організованою злочинністю, а також його думку стосовно власної участі в політичному житті: «Любов з розрахунком».

Вже менш ніж через рік після початку «біло-блакитного» реваншу, в квітні 2007 року, коли в Києві знову почалися різнокольорові мітинги «за» і «проти» президентського указу про розпуск парламенту, до столиці потягнулися поїзди з Донбасу, напаковані молодими «прихильниками» Партії регіонів. Луценко прокоментував це так: «В Україні з’явилося перспективне туристичне агентство «Ахметов і Янукович», прозоро натякаючи: бізнесмен Ахметов знову напряму взявся фінансово впливати на політичне життя в країні. Причому вплив цей мав відчутний кримінальний душок. Відразу після появи на вулицях Києва молодих гостей із Донбасу явно кримінальної зовнішності та поведінки столична міліція офіційно почала фіксувати зростання рівня вуличної злочинності, особливо – в центрі міста.

Інший, не менш відомий приклад публічної боротьби з криміналом у політиці міністр внутрішніх справ показав під час виборів 2006 року, публічно оголосивши про проблеми з законом кандидатів у депутати від різних політичних сил. Так званий «Блок СІЗО» налічував 89 кандидатів до ВР, 116 – до кримського парламенту, 521 – в місцеві ради. Проблема загострювалася тим, що саме в той час президент повернув недоторканність усьому депутатському корпусу і тисячі справ різко загальмували. Напередодні старту кампанії президент відправив у відставку уряд Юлії Тимошенко, проте більшість міністрів, у тому числі – Луценко, свої посади зберегли. І хоча лідерка БЮТ постійно наголошувала: в тому, що сталося, провина виключно президентського оточення, її політична сила не протиставляла себе пропрезидентському партійному блоку.

Саме тому говорити про політичне переслідування з боку МВС Тимошенко не могла. Тому їй лишалося тільки голосно дивуватися, коли Луценко почав оголошувати в пресі прізвища тих кандидатів у депутати від різних партій, які мають судимості. І хоча найбільше таких виявилося в блоці Наталі Вітренко і списку Партії регіонів, Блок Юлії Тимошенко теж «відзначився». Вона відмовилася коментувати членство в БЮТ одного громадянина з явно кримінальним минулим і сьогоденням, про що декілька разів писала «Українська правда». Зате Тимошенко заступалася за соратників.

«У цьому списку є Шкіль, є Шаго, якого репресували в той час, коли нищили мою команду і родину, – пояснює вона журналістам. – Луценко просто забув, що з Шаго знято звинувачення. Я думаю, що панові Луценку не треба зупинятись і включити в свій список Левка Лук’яненка, котрий двадцять шість років сидів у таборах. Так само Турчинова включити як найбільшого злочинця, проти якого відкривалися карні справи, в тому числі – за захоплення Адміністрації Президента і УТ-1.[26] Мене так само тут не треба забувати – я проходила по одній справі з Турчиновим і Шаго».

За словами Тимошенко, дуже дивно, що в «списку Луценка» немає ані Бориса Колесникова, ані Віктора Януковича, ані Леоніда Кучми. Це, на думку лідерки БЮТ, свідчить про переоцінку міністром внутрішніх справ своїх цінностей. Адже називаються люди, які зазнали під час «кучмізму» репресій, тоді як вірні кучмісти сюди не потрапили. І, підбила підсумки Тимошенко, це ще раз говорить: міністру можна пити чай з членами списку Партії регіонів, проте не допиватися до межі, коли плутаєш, хто справді бандит, а кого репресували.

Юрій Луценко (з диктофона):

– Департамент інформаційних технологій поклав мені на стіл офіційні дані про те, хто із кандидатів у депутати Верховної Ради перебуває під слідством, у розшуку або засуджений раніше. Все це – об’єктивна річ, її не можна змінити. Мені було дуже неприємно, що там знаходилися люди, з якими я пов’язав своє життя. Але на той момент декому було пред’явлено звинувачення СБУ. І не моя вина, що Турчинов, перебуваючи на посаді керівника цього відомства, не зняв її. Але Юлія Володимирівна показала, як це робиться – йдеш в суд і знімаєш із себе звинувачення. Або звертаєшся, принаймні, до Турчинова, а не звинувачуєш Луценка, що ти числишся в його базі даних. Якби я сам ці прізвища викреслив, то мені сказали б, що я політично заангажований. Я на це не мав права. Так само, як в Одесі, де активіст «Пори» був абсолютно штучно звинувачений у порушенні авторських прав на якийсь там диск. Ну, тут класична штука – знайшли там десять дисків неліцензованих і вкатали підслідність. Якби я його викреслив, то мене б звинуватили, що я захищаю «помаранчевих» усупереч інтересам «синіх». Я об’єктивно опублікував, дуже багато хто образився.