Читати книгу - "Жінка у білому"

до якихось давніх друзів у Йоркшір. На цьому лист і кінчався, без будь-якого пояснення тих обставин, що змусили міс Ферлі погодитися на шлюб із сером Персівалем за ті сім днів, які проминули, відколи я бачив її востаннє.

Згодом мені докладно розповіли про причину цього раптового рішення. Але не буду абияк переказувати те, що сам почув із переказів. Свідком тих подій була міс Голкомб, тож, коли прийде її черга розповідати після мене, вона й опише з усіма подробицями, як усе насправді відбулось. А тим часом, перш ніж я покладу перо, скінчивши свою оповідь, мій прямий обов'язок — розповісти про важливу справу, яка була пов'язана з одруженням міс Ферлі і в якій я брав безпосередню участь, а саме: про складання її шлюбного контракту.

Неможливо пояснити як слід значення цього документа, не розібравши попередньо деяких подробиць, стосовних до матеріального становища нареченої. Я постараюсь викласти їх якомога ясніше й коротше, не вдаючись до різних технічних деталей та фахових термінів. А справа абсолютно важлива.

Я попереджую всіх, хто читає ці рядки, що питання про спадок міс Ферлі відігравало дуже серйозну роль в її історії, тож, коли читачі хочуть зрозуміти суть подальших оповідей, їм доведеться довіритись досвідові містера Гілмора й вислухати його пояснення.

Спадок, на який могла розраховувати міс Ферлі, складався з двох частин: нерухомої власності, тобто земель, що мали перейти до неї лише по смерті її дядечка, і грошового капіталу, яким вона могла вільно розпоряджатися, досягши повноліття.

Розгляньмо спочатку питання про землю.

В часи діда міс Ферлі по батькові (назвемо його містер Ферлі-старший) спадкоємцями Ліммеріджа — адже містер Ферлі-старший помер, лишивши трьох синів, — були: Філіп, Фредерік та Артур. Філіп, як старший син, успадкував маєток. Якби він помер, не лишивши по собі сина, маєток перейшов би до другого брата, Фредеріка. Якби Фредерік помер, також не лишивши по собі сина, маєток успадкував би третій брат, Артур.

Сталось так, що, коли містер Філіп Ферлі помер, по ньому лишилась єдина дочка, Лора, головна дійова особа цієї історії, — тож, згідно закону, маєток перейшов до його другого брата, Фредеріка, старого парубка. Третій брат, Артур, помер задовго до смерті Філіпа Ферлі, зоставивши по собі сина й дочку. Син у вісімнадцять літ утонув в Оксфорді. Після його смерті Лора, дочка Філіпа Ферлі, ставала можливою спадкоємицею маєтку, який дістався б їй лише в тому випадку, якби її дядечко Фредерік помер, не зоставивши дитини чоловічої статі.

Отже, якщо тільки містер Фредерік Ферлі не одружиться і не лишить спадкоємця (а цих двох речей годі було сподіватися від нього), його небога Лора мала отримати маєток після його смерті, але — це треба пам'ятати — тільки на пожиттєве володіння. Якби вона померла незаміжня чи бездітна, маєток перейшов би до її двоюрідної сестри Магдалени, дочки містера Артура Ферлі. Якби вона, тобто Лора Ферлі, вийшла заміж, забезпечивши себе належним шлюбним контрактом, — інакше кажучи, контрактом, якого я намірявся скласти для неї, — прибуток від маєтку (добрих три тисячі на рік) за життя був би в її розпорядженні. Якби вона померла раніше свого чоловіка, він, природно, міг сподіватися мати цей прибуток упродовж свого життя. Якби в неї народився син, той син став би спадкоємцем Ліммеріджа замість її двоюрідної сестри Магдалени. Таким чином, одруження з міс Ферлі обіцяло серові Персівалю після смерті містера Фредеріка Ферлі, по-перше, три тисячі фунтів на рік (за життя дружини з її дозволу, а по їх смерті — на законній підставі, якщо він її переживе) і, по-друге, перехід маєтку Ліммерідж у спадок до його сина, якщо такий народиться.

От і все стосовно нерухомого майна та прибутків з нього у випадку одруження міс Ферлі. Відносно цього пункту в шлюбному контракті не могло виникнути ніяких розходжень чи інших труднощів між повірником сера Персіваля і мною.

Тепер розглянемо питання про грошовий капітал, що був особистою власністю міс Ферлі. Його вона одержувала на своє повноліття. Ця частина її спадку сама собою складала чимале багатство. Капітал переходив до неї за батьківським заповітом і сягав суми в двадцять тисяч фунтів. Окрім того, вона ще мала пожиттєвий прибуток від іншої суми — в десять тисяч фунтів. У випадку її смерті ці десять тисяч фунтів повинні були перейти до її рідної тітки Елеонори, єдиної сестри її покійного батька. Аби допомогти читачеві розібратися в цих родинних справах, я затримаюсь на хвилинку, щоб пояснити, чому тітка могла успадкувати цю суму тільки після смерті небоги.

Містер Філіп Ферлі був у добрих стосунках зі своєю сестрою Елеонорою доти, доки вона була незаміжня жінка. Та коли, вже немолодою, вона вийшла заміж за одного італійського джентльмена, на прізвище Фоско, — правильніше сказати, за вельможного італійця, адже він мав титул графа, — містер Ферлі так несхвально поставився до її заміжжя, що порвав із нею всі стосунки й навіть викреслив її ім'я із свого заповіту. Решта членів родини сприйняли такий крайній вияв його обурення сестриним шлюбом як більш чи менш безпідставний. Адже граф Фоско, дарма що небагатий чоловік, усе ж не був жебрущим шукачем пригод. Він мав невеликий, але цілком достатній прибуток, багато років жив в Англії, посідав чудове становище у вищому світі. Одначе всі ці переваги нічого не значили для містера Ферлі. В багатьох своїх переконаннях він був англійцем старого вишколу й не любив чужоземців за одне те, що вони чужоземці. Згодом, уже на прохання міс Ферлі, він усе ж таки згодився вписати знову сестрине ім'я до свого заповіту, але за умови, що та вспадковує гроші тільки після смерті його дочки, а прибуток із цієї суми в десять тисяч фунтів буде в пожиттєвому користуванні його дочки, тобто Лори Ферлі. Сам капітал, якби тітка померла раніше небоги, переходив до двоюрідної сестри міс Ферлі — Магдалени. Беручи до уваги різницю у віці обох спадкоємиць, тітчині шанси отримати десять тисяч фунтів були надзвичайно сумнівні. Звісно, мадам Фоско обурилася вкрай такою братовою несправедливістю і не схотіла знатися з небогою, не бажаючи вірити, що лише завдяки втручанню міс Ферлі її ім'я поновлено в заповіті.

Така історія тих десяти тисяч. Із цього приводу теж не могло виникнути ніяких незгод із повірником сера Персіваля. Прибутки з цієї суми повинна була одержувати дружина сера Персіваля, і тільки після її смерті капітал переходив до її тітки чи двоюрідної сестри.

З'ясувавши попередньо всі ці обставини, я нарешті переходжу до справжнього вузла,