Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

тарганів буде забирати продовольчі ваучери і використовувати дорогоцінний кисень. Нікому не буде діла. І влада навіть не кліпне.

Він мав рацію, і я це знав. Я намагався виграти ще декілька секунд і придумати, що робити.

— Ви мене вб’єте? Щоб виграти змагання у відеогрі?

— Не прикидайся наївним, Вейде, — сказав Сорренто. — На кону мільярди доларів, а також контроль однієї з найприбутковіших корпорацій в світі, і сама ОАЗа. Це набагато більше, ніж учасник відеогри. І завжди було. — Він нахилився вперед. — Але ти все ще можеш вийти переможцем, хлопче. Якщо допоможеш нам, ми як і раніше дамо тобі п’ять мільйонів. Можеш вийти на пенсію у вісімнадцять років і провести залишок своїх днів, як король. Або можеш померти в найближчі кілька секунд. Тобі вирішувати. Але запитай себе — якби твоя мати була жива, що б вона хотіла, аби ти зробив?

Це останнє питання дійсно розлютило б мене, якби я не був таким наляканим.

— Що заважає вам убити мене після того, як ви отримаєте бажане?

— Що б ти не думав, ми не хочемо нікого вбивати без абсолютної необхідності. Крім того, є ще двоє воріт, чи не так? — Він знизав плечима. — У їхньому пошуку нам теж може знадобитися твоя допомога. Особисто я в цьому сумніваюся. Але мої начальники думають по-різному. Як би там не було, ти насправді не маєш зараз вибору, чи не так? — Він знизив голос, ніби збирався поділитися секретом. — Тому ось, що відбуватиметься далі. Ти даси мені покрокові інструкції, як отримати Мідний ключ і пройти Перші ворота. І залишатимешся в чат-сесії, поки ми все не перевіримо. Вийдеш, перш ніж я дозволю, і твій світ вибухне. Зрозумів? Тепер починай говорити.

Я розглядав можливість дати їм те, що вони хотіли. Я дійсно розглядав. Але подумавши ретельно, не зміг придумати жодної поважної причини, чому вони залишили б мене живим, навіть якщо я допоможу їм пройти Перші ворота. Єдиний крок, який має сенс — це вбити мене і вивести з гри. Впевнений, вони не збиралися дати мені п’ять мільйонів доларів або залишити живим, щоб я розповів ЗМІ як «IOI» мене шантажувала. Особливо, якщо в моєму трейлері дійсно була закладена дистанційно-керована бомба, яка послужила б доказом.

Ні. Я бачив лише дві можливості: або вони блефували, або збиралися мене вбити, допоможу я їм чи ні.

Я прийняв рішення і зібрав усю мужність.

— Сорренто, — сказав я, намагаючись приховати страх в голосі. — Я хочу, щоб ви і ваші боси дещо знали. Ви ніколи не знайдете яйце Галлідея. І знаєте, чому? Тому що він був розумніший за всіх вас разом узятих. Не має значення, скільки ви маєте грошей чи кого намагаєтеся шантажувати. Ви програєте.

Я клацнув на значок «Вихід» і мій аватар почав перед ним дематеріалізуватися. Він не здивувався. Тільки з сумом подивився на мене і похитав головою.

— Дурний хід, хлопче, — сказав він, якраз перед тим, як мій візор потемнів.

Я сидів в темряві сховку, здригаючись і чекаючи вибуху. Але пройшла ціла хвилина і нічого не сталося.

Я підняв візор на голову і стягнув з тремтячих рук рукавички. Коли очі стали пристосовуватися до темряви, з полегшенням зітхнув. Зрештою, це був блеф. Сорренто грав зі мною у складну інтелектуальну гру. І доволі ефективну.

Спустошуючи пляшку води, я зрозумів, що повинен знову зайти в систему та попередити Ейча і Арт3міду. «Шістки» тепер полюватимуть на них.

Я натягав назад рукавички, коли почувся вибух.

Наступної секунди після детонації я відчув ударну хвилю й інстинктивно впав на підлогу сховку, закриваючи руками голову. Було чути, як на відстані руйнується метал, коли декілька трейлерних стеків почали падати, врізаючись один в одного як величезне доміно. Ці страшні звуки тривали, здавалося, вічність. Тоді знову настала тиша.

Зрештою я подолав параліч і відкрив задні двері фургона. Наче в кошмарному сні пробрався крізь купу брухту назовні, й звідти побачив гігантський стовп диму і полум’я, що піднімалось з протилежного кінця стеків.

Я приєднався до потоку людей, які вже бігли в тому напрямку, вздовж північного периметра стеків. Стек, де стояв трейлер моєї тітки, і всі прилеглі до нього, перетворився на руїну з вогню і диму. Тепер там була тільки величезна купа понівеченого, палаючого металу.

Я тримав дистанцію, але попереду мене вже зібрався великий натовп, який стояв так близько до полум’я, як тільки наважився. Ніхто не намагався шукати серед уламків вцілілих. Було очевидно, що їх немає.

Вибухнув невеликий резервуар з пропаном, прикріплений до одного з розчавлених трейлерів, змусивши натовп розбігтися в пошуках укриття. Один за одним здетонували ще кілька резервуарів. Після цього глядачі відступили подалі й тримали дистанцію.

Мешканці сусідніх стеків знали — якщо вогонь пошириться, у них будуть великі неприємності. Тому багато людей вже намагались подолати полум’я, використовуючи садові шланги, відра, порожні чашки «Великий ковток», і все, що могли знайти. Незабаром полум’я стримали і пожежа вщухла.

Я мовчки спостерігав, а люди навколо вже перешіптувалися, що це, ймовірно, черговий нещасний випадок в метамфетаміновій лабораторії, або ж якийсь ідіот намагався змайструвати саморобну бомбу. Точно як і передбачав Сорренто.

Ця думка вивела мене із заціпеніння. Про що я думав? «Шістки» щойно намагалися мене вбити. Їхні агенти, мабуть, досі нишпорили в стеках, аби пересвідчитися, що я мертвий. А я як повний ідіот стояв на відкритому місці.

Я зник з натовпу і поспішив назад до сховку, намагаючись не бігти, постійно озираючись через плече, щоб переконатися, що за мною не стежать. Повернувшись у фургон, захлопнув і замкнув двері, тоді згорнувся в тремтячий клубочок у кутку. Я пролежав так досить довго.

Зрештою, шок почав минати, і прийшло усвідомлення реальності того, що тільки що відбулося. Моя тітка Еліс і її бойфренд Рік були мертвими, а також всі, хто жив у нашому трейлері, і в