Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Щоденник Майдану та війни

Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 87
Перейти на сторінку:
звільняють телевежу від окупантів, російські телеканали вимикаються, а українські знову з’являються в ефірі. З понеділка пішов рахунок жертвам і серед мирного населення. Сепаратисти ховаються за живим щитом із місцевих жителів. Православна церква Московсько­го патріархату закликає віруючих виходити й ставати перед озброєними до зубів проросійськими бойовиками, але гинуть поки що не ті, хто приходить захищати своєю беззбройністю бойовиків, а випадкові перехожі. Адже бої йдуть на вулицях, біля будинків. У хід ідуть не тільки автомати й кулемети, але й міномети, і гранатомети. Неконтрольований політ чиєїсь кулі обірвав життя чоловіка, який вийшов на балкон подивитися, що відбувається в місті. А в місті Слов’янську в цей час мінометним вогнем було підірвано автозаправку, йшов бій біля блокпоста проросійських бойовиків, котрим перегороджено трасу на Росію. У цьому бою українські війська втратили чотирьох солдатів убитими і вісім пораненими. Проросійський бойовик, який брав участь у битві, повідомив про два десятки загиблих сепаратистів. Але вся інформація, яка потрапляє і в інтернет, і в телевізійні новини, видається неперевіреною, неточною. Журналістів у містах, охоплених справжньою війною, залишилося дуже мало. В основному всю інформацію звідти викладають в інтернет місцеві жителі. Окремо виступають час від часу лідери сепаратистів, які заявили останніми днями, що до них прийшло підкріплення — сотні російських козаків, а також соратників по «великій російській ідеї» з Криму та південного сходу України. Ці заяви цілком можуть виявитися просто частиною психологічної війни, способом тиску на Київ і на українську армію. Одначе події 2 травня в Одесі, в яких брали участь немало громадян Росії та громадян невизнаної Придністровської республіки, дозволяють думати, що в оточені армією містечка Донбасу могли проникнути нові сили бойовиків. Усе нові й нові будівлі захоплюють озброєні сепаратисти, і навіть там, де вже тижнями немає української влади і де розбіглася міліція, вони продовжують захоплювати адміністративні будівлі. У Слов’янську, де щодня йдуть бої, де місто практично залишається під контролем бойовиків, сепаратисти знайшли ще один незахоплений будинок — районний пенсійний фонд — і зайняли його. Якраз його могли зайняти й новоприбулі бо­йовики, для яких не вистачило місця в уже зайнятих і забарикадованих будинках.

Відтоді, як до числа гарячих точок українського протистояння додалась Одеса, українці з острахом поглядають на ближні південні міста, де поки що тихо, незважаючи на їхню наближеність до Криму і Донбасу — на Херсон, Миколаїв і Запоріжжя. Ходять чутки, що ось-ось і там виникнуть масові заворушення зі стріляниною, з убитими й пораненими. І якщо це станеться, то виявляться правдою припущення багатьох політологів, які говорили, що Путін хоче відрізати Україну від Чорного моря і приєднати до Росії Придністров’я, захопивши вісім областей України, які відокремлють Придністров’я від Ростовської області Росії.

Українська столиця Київ тепер теж оточена блокпостами, на яких, крім співробітників ДАІ, чергують військові з автоматами і добровольці з «Народної самооборони». Вони уважно дивляться на номерні знаки автомобілів і на кількість пасажирів чоловічої статі в машині. Зупиняють машини рідко, але відразу перевіряють багажник і документи.

У самому Києві почалася більш активна агітація кан­дидатів у президенти. Намети з агітаторами стоять в основному в центрі міста і біля станцій метро. Але кияни рідко зупиняються біля них. Їх набагато більше цікавлять телевізійні політичні ток-шоу. Лідером виборчих симпатій залишається Петро Порошенко, виробник шоколаду й автобусів, у якого до недавнього часу були свої фабрики в Росії. Йому пророкують можливу перемогу в першому турі, але його головний конкурент — лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко — намагається з усіх сил зменшити його популярність. Вона дуже хотіла провести з Петром Порошенком телевізійні дебати, але він відмовився. Тому вона з’являється на телеекранах сама, але весь ефірний час витрачає на те, щоб розповісти якомога більше поганого про Петра Порошенка. Решта кандидатів у президенти проводять дебати і обговорюють кожну політичну новину в країні, але при цьому шансів перемогти на виборах у них немає взагалі. Двоє кандидатів, що представляють Донбас, уже зняли свої кандидатури. Тепер від потенційно проросійських сил залишивсь у президентських перегонах тільки колишній банкір і бізнесмен Сергій Тігіпко, але й він виступає проти федералізації, і єдине, що дозволяє його називати «потенційно проросійським», так це недавнє членство в Пар­тії регіонів. Але в самій Партії регіонів його вважають зрадником тому, що він зареєструвався кандидатом у президенти, не попередивши про це керівництво партії.

Політологи припускають високу, до 80%, явку на вибори президента, якщо вони, звичайно, відбудуться. Одначе така висока явка на вибори навряд чи можлива на сході країни, де донбаським виборцям просто нікого обирати. Вони звикли голосувати за «своїх», за представників «донецького клану», але ті вже не беруть участь у виборах. Та й воєнні дії на сході України навряд чи закінчаться до 25 травня. А оскільки вони не закінчаться, то загиблих і поранених серед місцевого населення буде все більше. Місцеве населення вже показало, як воно «любить» Київ і українську армію. Кілька днів тому місцеві бабусі та жінки принесли українським солдатам гарячу домашню їжу. Солдати, втомлені від хліба з ковбасою, з радістю пообідали і вже через кілька годин опинилися в тяжкому стані в госпіталі — їжа виявилась отруєною.

Донецьк у цій війні не переможе. Я думаю, що це зрозуміло й донецькій еліті. Але донецькій еліті, як і політикам із Москви, не важливо, скільки людей загине, а скільки залишиться каліками. Москві потрібні докази «звірств української армії», їй потрібні численні жертви серед мирного населення, щоб було чим виправдовувати своє втручання в події в Україні. А донецькій еліті, що звикла бути повноправними господарями цих територій, важливо виторгувати у нової київської влади гарантії того, що все залишиться, як було за Януковича. Тобто регіон Донбасу буде отримувати багатомільярдні субсидії на підтримку збиткової вугільної промисловості, ці субсидії ділитимуть між собою представники «еліти», а шахтарі, як і раніше, отримуватимуть мізерну, але гарантовану зар­плату і дозволять місцевим олігархам і далі вести переговори із владою від свого імені.

Втім, найцікавішим тепер мені видається той факт, що донецькі шахтарі сепаратистів не підтримують. Бойовики вже кілька разів намагалися захопити шахти і змусити шахтарів узяти в руки зброю і теж зайняти позиції на блокпо­стах навколо своїх міст і містечок. Але ці спроби провалились. У сусідній із Донбасом Ростовській області Росії всі шахти за останні роки було закрито й шахтарі, які працювали на них, залишилися безробітними. У Росії, багатій газом і нафтою, вугілля виявилося непотрібним і занадто дорогим. Тому українські шахтарі попросили сепаратистів не відволікати їх від роботи, а лідери шахтарських профспілок публічно

1 ... 48 49 50 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Майдану та війни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Майдану та війни"