Читати книгу - "Промінь"

раз, зрозумів? Але тільки посмій мені споганити статистику!

Денис уловив косий погляд Еллі — і не розшифрував його значення.

«ПРОМІНЬ». ЛІЗА

— Що таке Промінь… або хто це? Ми знаємо тільки те, що нам розповіли батьки, і що ми самі прочитали в технічних документах. Не ми його конструювали, не ми його програмували. Ми бачили його напівзруйнованим, ми керували ним під час Аварії… або думали, що керуємо. Ми думали, що знаємо про нього все, але це не так. Ми не можемо перевірити, чи точна документація на Промінь, чи повна. Промінь існує, щоб забезпечувати життя й безпеку, контролювати політ і Прибуття… Він контролює нас. А ми — чи ми можемо контролювати його?

Вона відхилилася, притулившись спиною до величезної глиняної вази, яку сам Троль колись виліпив і поставив біля входу у свої апартаменти. Що самостійніші ставали нові діти «Променя», то сутужніше Лізі було знайти на кораблі усамітнене місце. Тролеві апартаменти, в яких вона сама жила більше року, стали тепер прихистком.

Зволожувач повітря ледь чутно сичав, випускаючи білий струмок пари, вона вигадливо струменіла в повітрі, перш ніж розтанути. Звучала флейта зі схованих динаміків.

— Я продовжую запис своїх думок уголос, ваша справа, кванти, слухати їх чи ні. Я розміщую їх для загального доступу — для повнолітніх. Промінь, простеж: доступ тільки для дорослих.

Звук-підтвердження.

— Я хочу вам сказати, кванти, що Промінь маніпулює нами, регулярно передаючи інформацію з невідомого джерела. Тепер я впевнена в цьому, і це мене лякає. Уявіть, що світ, який ми вважали замкненою несуперечливою системою, насправді розімкнутий і парадоксальний. Промінь — посередник між нами й кимось іще. Цей хтось має власну волю, мету, і його наміри мені незрозумілі.

Вона зробила паузу. Прислухалася. Лізі хотілося, щоб Промінь — або той, хто розмовляє з Променем — подав їй знак, будь-який. Просто знак, відгук. Сигнал.

Нічого не змінилося. Нічого не сталося. З нори вибрався робот-прибиральник, з червоно-білим малюнком на пласкому корпусі, поповз по кімнаті, підбираючи невидимий пил…

За роботом волочився на тонкій паперовій смужці прилиплий цукерковий фантик.

Або не фантик.

Ліза ривком піднялася. Догнала робота, нечемно зупинила, придавивши ногою. Зняла з корпусу причеплене сміття: у зім’ятому папірці шматочок пластику із гребінкою на краю.

Вона вернулася до гнізда робота, засунула руку в нору. Намацала схованку. Витягла жменю зім’ятого паперу; по чистій підлозі розсипалися, наче конфетті, шматочки пластику: зовнішні носії інформації, автономні від системи «Променя».

— Промінь! Що це?!

— У мене немає відповіді на твоє питання.

* * *

Він зберігав деяку інформацію таким чином, щоб Промінь не міг її прочитати. Ця людина була Тролем за покликанням.

Ліза дала Променю запит на інтерфейс для прочитання мікрочіпів. Природно, роз’єми знайшлися одразу, в апартаментах, біля того самого ліжка, на якому Троль помер.

Окремі файли. Судячи з дат — передостанній і останній рік його життя. Екзотичні рецепти, музика, страшнуваті графічні замальовки, місцями анімовані, місцями навіть талановиті, і серед них раптом — великим планом Максимове лице.

Він зліпив цей ролик без особливої фантазії, навіть Максимові губи ворушилися не до ладу. Ліза, тоді дитина, не надала цьому значення, просто не помітила. Троль давно вмер, його тіло спалили; як би хотілося Лізі вбити його ще раз і ще. Убивати його щосекунди.

— Лізо, у тебе дуже високий пульс, підвищився кров’яний тиск. Потрібна допомога?

— Ні… Промінь. Прибери із загального доступу мої останні звернення, і ліквідуй їх.

— Зберегти резервні копії?

— Ні.

* * *

Полегшення прийшло потім. Вона усвідомила: минулі кілька років її світ був хворий. У боці світу зяяла діра, чорна, нерівна, і тьма за цією дірою приховувала моторошні таємниці. Ліза відчувала чужий погляд і чужу присутність, чужий вплив і незрозумілу чужу волю, а все тому, що повірила розіграшу старого мерзотника.

Тепер її світ поліпшився й повернув гармонію. Є Старт, є Прибуття, і є політ. Є рух, є надія. Там, куди вони летять, початок і кінець подорожі поєднаються в одній точці, і більше не буде мертвих, а тільки живі.

ДЕНИС

— Доброго ранку, учасники експерименту. Вітаю: сьогодні п’ятнадцятий день нашої програми. Населення на кораблі — п’ятсот шість осіб. Щастя 37 %, Цивілізованість 57 %, Осмисленість — 87 %.

— Ти втратив відсоток осмисленості на своєму впливі, — жовчно зауважив Славік. — Пошукай у кишенях, може, десь завалявся.

Денис не піднімав очей від свого телефону: позиції в рейтингу не змінилися.

— Моя черга, — сказала Еллі. — Я беру хід.

— Ні, я беру хід, — Славік покосився на Дениса. — Голосуйте.

— Я за Славіка, — Марго безтурботно всміхалася. — А ти, Денисе?

Він мовчав секунд тридцять. Усе має свою ціну.

— Я за Славіка.

Еллі підстрибнула на стільці:

— Що?! Сцикун!

Славік усміхнувся:

— Ти й справді не дурень… Промінь, диктую умову: з моменту, коли населення перевищило п’ятсот осіб, баланс виробництва й споживання порушено. Корабель не справляється. Хай вони заощаджують продукти, електрику, повітря…

— Вплив прийнято, — після паузи відгукнувся Промінь. — Здійснюю.

* * *

— Ти боягуз, — сказала Еллі. — Думаєш, він тебе вибере після фіналу? Надійся далі. У тебе був шанс.

— Еллі, у мене є шанс. І є план. Якщо ти зараз почнеш ламати йому стратегію — усе зіпсуєш. Треба дочекатися, поки прилетить «чорний лебідь».

— Що?!

— Той, хто грає проти нас… або ті, що грають. Вони ходили двічі, обов’язково походять утретє. А коли Славік облажається…

— Ти вже облажався! — викрикнула вона. — Бла-бла-бла… Усе з тобою ясно.

І, вже йдучи, вона вирішила