Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

title=" Paul Goble. ‘Propaganda, Mass Manipulation, and Russian National Identity’, Communist and Post-Communist Studies, vol. 49, no. 1 (March 2016): 37–44. ">[308]. Масовані пропагандистські атаки на російському телебаченні[309] один із аналітиків описав так: «Найдивовижніший бліцкриг в інформаційній війні, який нам коли-не-будь доводилося бачити в історії інформаційних воєн»[310]. Інформація в Росії Путіна — це не просто продукт державного контролю за мас-медіями, але й важливий компонент гібридної війни, тобто війни, що ведеться прихованим і обманним шляхом. Путінська Росія продукує «інформацію як різновид зброї», і так само «різновидом зброї» стали в її руках організована злочинність, фінансова й корпоративна корупція, Інтернет і проблема біженців[311]. У розмові з Дуґіним Сурков назвав себе «державним посланцем у світі організованої злочинності»[312]. Брехня, обман, шантаж і невідповідність правді, змішані фахівцями із медіа-комунікацій докупи в коктейль на російському телебаченні, прагнуть заплутати і зневажити внутрішніх і зовнішніх ворогів Росії. Пропаганда і «перетворення інформації на різновид зброї» відіграли важливу роль у розпалюванні конфлікту на Донбасі, роздмухуванні ксенофобії в Криму та жорстокому поводженні з проукраїнськими та кримськотатарськими активістами й українськими військовополоненими. У Криму та окупованих районах Донбасу було закрито україномовні школи і класи й заблоковано критичні до Росії ЗМІ.

Після переобрання Путіна у 2012 році російське телебачення та інші тамтешні медії таврували українську опозицію, а згодом і Євромайдан як «фашистів» із такою пропагандистською гарячковістю, яка востаннє спостерігалася хіба що за сталінської доби. В Україні, особливо після приходу до влади Януковича в 2010 році[313], Партія регіонів активізувала використання радянських стереотипів, також зображаючи своїх опонентів «фашистами». У 2012–2013 роках регіонали заходилися влаштовувати «антифашистські» мітинги по всій Україні, готуючись до майбутніх президентських виборів 2015 року. Антифашистська риторика заохочувала проросійських бойовиків до насильницьких нападів на українських патріотів і націоналістів. У січні 2012 року учасники вшанування роковин бою під Крутами зазнали брутального нападу бандитів, які вигукували: «Донбас — це російська земля!», «Смерть бандерівцям і фашистам!»[314]. Слід зауважити, що бій під Крутами у січні 1918 року, де загинули українські курсанти, захищаючи від більшовицьких загарбників соціал-демократичний і самостійницький український уряд, не мав нічого спільного зі Степаном Бандерою.

Відродження антинаціоналістичної риторики радянських часів стало очевидним під час україно-російської кризи. Путін звинуватив лідерів Євромайдану в тому, що вони «вдалися і до терору, і до вбивств, і до погромів. Головними виконавцями перевороту стали націоналісти, неонацисти, русофоби й антисеміти»[315]. Путін запозичував жорстку лексику із практикованої упродовж десятиліть радянської антинаціоналістичної пропаганди, з погляду якої націоналісти є за визначенням «невиправними» і лихими незалежно від специфіки їхньої ідеології. Це «дозволяло конструювати змовницькі наративи» та «виключало альтернативні способи мислення» про українських націоналістів[316].

Застосування комуністичного терору проти таких опонентів «не вимагало доказів їхніх злочинів»[317]. Так само немає сенсу шукати реальні злочини, які начебто вчинили українські націоналісти в сучасній Росії та на окупованих територіях. У Радянському Союзі українських «націоналістів» ув’язнювали за «загальнокримінальні злочини»[318]; це триває в сучасній Росії, де десятки українців піддали репресіям за вкрай непереконливими обвинуваченнями[319]. У 1967 році постало п’яте управління КДБ, покликане стежити за емігрантами, іноземними журналістами та неформальними групами всередині СРСР Російське законодавство проти «екстремізму» й «тероризму» цілком узгоджується з антидемократичним духом радянського права[320].

Гібридна війна, розпочата на Донбасі під час «російської весни» 2014 року, є «різновидом політичних технологій», у яких «інформаційна зброя» відіграє в операції центральну роль[321] і де «неправда є для оперативника розвідки розмінною монетою, а факти фальшуються». Путін присвятив «багато часу в своєму професійному житті, перекручуючи правду, маніпулюючи фактами та граючись із вигадками»