Читати книгу - "Пригоди Цибуліно"

З нірки донісся стривожений гугнявий голос Крота: — Цибуліно! Вернися назад! Ми не туди втрапили! Але Цибуліно не слухав. Він побачив просто перед себе блідого переляканого принца Лимона з батогом у руці, непорушного, мов соляний стовп. Цибуліно весь спалахнув від гніву.

Не тямлячи, що робить, хлопчик метнувся до правителя і вихопив у нього з рук батіг. Двічі ляснув над головою батогом, ніби випробовуючи, а потім щосили оперіщив принца через плечі. Принц був настільки приголомшений, що не зумів ухилитися від першого удару.

— Ай-ай-ай! — заверещав принц.

А Цибуліно знову заніс батіг і ще дужче оперезав принца по спині. Тоді правитель повернувся і дременув навтікача.

Це було сигналом для всіх. Слідом за Цибуліно з-під землі, немов у казці, стали вискакувати в'язні, що втекли з тюрми, і люди зустріли їх радісними вигуками. Батьки обіймали синів, жінки чоловіків.

В одну мить поліцаїв розігнали, натовп ринув на арену, підхопив на плечі і поніс звільнених в'язнів.

Перелякані на смерть придворні Лимони хотіли були втікати на своїх колясках. Але ж, як ви знаєте, колеса були загальмовані і не рушили з місця. Люди схопили придворних і пов'язали їм руки й ноги.

Тим часом принц Лимон встиг ускочити до своєї карети — колеса в неї не були загальмовані, бо вона не брала участі в перегонах. І принц щодуху помчав геть. Але він побоявся втікати до свого палацу і поїхав у поле. Він нещадно лупцював коней палицею і мчав усе хутчіш та хутчіш. Перелякані коні мчали вчвал, не розбираючи дороги. Нарешті карета полетіла шкереберть, і принц сторч головою вгруз у величезну купу гною.

«Туди йому й дорога!»- сказав би Цибуліно, коли б міг це бачити. [146]

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
Синьйор Помідор встановлює податок за погану погоду

Того Самого дня, коли в місті відбувалися перегони, у замку графинь Черешень сталися зовсім інші події. Синьйор Помідор скликав усіх мешканців села до зали, яка служила також місцем для суду. Помідор хотів оголосити селянам новий наказ.

Нічого й казати, що суддею був сам синьйор Помідор, адвокатом — синьйор Горох. Обов'язки секретаря виконував синьйор Петрушка. Лівою рукою він писав у книзі протокол, а правою тримав хустину і безупинно сякав свого носяру.

Люди в залі суду були стривожені, бо ці виклики в суд тільки лиха їм завдавали. Так, наприклад, раніше суд постановив, що повітря в селі, як і вся земля, є власністю графинь Черешень, і тому кожен у селі, хто дише, мусить за нього платити.

Один раз на місяць синьйор Помідор заходив до кожної сільської хатини, примушував кожного мешканця глибоко дихати. Він вимірював у кожного об'єм грудей і призначав, скільки хто повинен платити за повітря.

Як ви вже знаєте, кум Гарбуз щохвилини глибоко зітхав. Тому він платив за повітря найбільше.

Почався суд. У глибокій тиші перший виступив синьйор Помідор і виголосив таку промову:

— Останнім часом прибутки графинь дуже зменшилися. Як вам відомо, синьйори, графині Черешні, ці бідолашні круглі сироти, ледве зводять кінці з кінцями. А на них ще лежить обов'язок утримувати барона Апельсина і герцога Мандарина, щоб ці родичі не померли з голоду!

Майстер Виноградинка крадькома зиркнув на барона Апельсина, який сумирно сидів у кутку. Блаженно заплющивши очі, барон ласував смаженим зайцем, начиненим горобцями.,

— Тут не дозволяється озиратися! — суворо зауважив Помідор. — А то я накажу вигнати всіх із зали суду! [147]

Майстер Виноградинка поспішив перевести погляд на носки своїх черевиків.

— Благородні графині, наші вельмишановні господині, подали до суду заяву, написану на гербовому папері. Вони вимагають, щоб суд визнав їхнє невід'ємне право власності на… Адвокате, прочитайте вголос цю заяву!

Синьйор Горох встав, відкашлявся, вдихнув якомога більше повітря і став строго та поважно читати:

«Ми, нижчепідписані графині Черешні Старша і Менша, заявляємо, що, як власниці тутешнього повітря, ми повинні бути також і власницями дощу. Отже, ми вимагаємо, щоб усі селяни платили по сто лір за кожен звичайний дощ, по двісті лір за кожну бурю з громом і блискавкою, по триста лір за кожен снігопад і по чотириста лір за кожен градобій. Підписали: графиня Черешня Старша, графиня Черешня Менша».

Синьйор Горох сів.

Синьйор Помідор запитав:

— Заяву написано на гербовому папері, згідно з законом?

— Так, синьйоре суддя, — озвався синьйор Горох, підскакуючи на місці.

— Чудово, — сказав Помідор. — Якщо гербовий папір заповнено по формі, то всі права — на боці графинь. Суд іде радитися.

Синьйор Помідор встав, загорнувся в чорну суддівську мантію, яка весь час сповзала з його плечей, і вийшов до сусідньої кімнати, щоб там скласти вирок суду.

Скрипаль Груша легенько торкнув ліктем свого сусіда — кума Часника — і пошепки спитав:

— По-твоєму, це справедливо — брати податок також і за градобій! Ну я розумію, що можна платити за дощ і снігопад, бо вони приносять полям користь. А градобій сам по собі є велике лихо для селян, і за нього доводиться платити найбільший податок.

Кум Часник промовчав. Він нервово погладжував