Читати книгу - "Богиня і Консультант"

польський полководець, коронний гетьман і воєвода. ">[68].

Після купання і прання одягу мала відьмачка заповзялася сушити на сонці волосся. Воно в неї було розкішним, до колін, воронячого кольору. Рева наблизився до Двійї. Молоде тіло дівчини спокусливо світилося крізь мокру тканину.

– Розкажи мені про Чорного, – попросив він. – Чому ти назвала його старим дідом?

– Я бачила його крізь шпарину у схованці. Він старий, в нього сиве волосся.

– Буває, що чоловіки сивіють за молодих років.

– Я бачила його зрак[69].

– Він має вуса? Бороду?

– Ні, в нього голене старе обличчя. Маленькі очі і великий ніс. Він бридкий.

– І страшний?

– Так.

– Ти бачила його зброю?

– Ні.

– Як він одягнений?

– У нього вузькі штани і чорні високі чоботи. Він одягнений у кутноровану чемерку[70]. А під нею ще має темну сорочку. На зап’ястях у нього залізні кільця.

– Пласкі?

– Так.

– Широкі?

– Отакі, – дівчина граційно розвела пальці.

Рева подумав, що вже дещо знає про ворожий арсенал. Він бачив ножі-браслети у полонених татарських шпигунів. Дуже зручна зброя: натискаєш на важельок – і браслет розгортається у смертоносний залізний кіготь з отворами для пальців. Лише одна незручність – носити такі прикраси можна, лише маючи спеціальні підрукавники з грубої шкіри. Старі січовики розповідали, що першими такі ножі придумали наймані вбивці-асасини ще до Батиєвої навали.

– А чого ж, – не втримався Рева від єхидницького питаннячка, – ваші планетники того бабая не зупинили? Ви ж, подейкують, маєте Силу.

– І він її має, – Двійя різко мотнула волоссям і обризкала козака.

– То він теж чаклун?

– Він маєстатний[71] чаклун!

– Отакої, – почухав чуба козак. – А звідки таке відоме?

– Він би ніколи не знайшов маму, якби не був чаклуном. Мама вміла відводити людям очі. Якщо вона того не хотіла, люди її не бачили. І дядько Захарій таке вмів, і всі наші. А він усіх знайшов і вбив… Окрім мене і Ранвіра.

– Треба було брати мушкет і стріляти в нього, а не очі відводити.

– Так війтові люди у нього стріляли, – здвигнула плечиками Двійя. – Його кулі не беруть.

– Замовлений?

– Чаклун.

– Отаман Сірко теж замовлений. Сам бачив, як його кулі минали.

– Теж чаклун.

– Хто сказав?

– Я знаю. Якщо кулі не беруть, значить, чаклун. Від меча і отрути можна замовити, а від кулі не можна. Куля здалеку летить.

– А чаклуна вона не вражає?

– Чаклун має Силу.

– Це як?

– Він може розсунути відстань і стиснути відстань.

– Відстань не можна зрушити. Можна зрушити лише ті речі, між якими є відстань, – впевнено сказав Рева. За двадцять вісім років життя жодне бачене ним не змусило його засумніватися у цій очевидності.

– А якщо ніяких речей не буде?

– Тоді й відстані не буде.

– А куди вона дінеться?

– Ну… – Рева відчув, що його заганяють у якусь дискусійну пастку. – Туди дінеться, куди ділися речі.

– А ви є річчю?

– Ні. Я козак.

– А ваш християнський Бог є річчю?

– Тьху на тебе! Нащо про таке питаєш?

– Питаю, бо ви не розумієте. Бо якщо всі речі позникають, то ви і Бог удвох лишитися, бо ж ви із Богом не є речами, так?

– Ну.

– Але якщо відстані зникають разом із речами, тоді між вами і Богом вже не буде жодної відстані?

– Ну.

– А якщо між першим і другим немає відстані, то, значить, перше є другим, а друге є першим. Так?

– Мабуть, так…

– То ви станете вашим