Читати книгу - "20 000 льє під водою"

164
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 153
Перейти на сторінку:
було…

— Сто дев’яносто дві тисячі років, друже Консель! Біблійне літочислення, очевидно, занадто омолодило Землю. Крім того, кам’яновугільна формація, інакше кажучи, мінералізація допотопних лісів, вимагала ще більш тривалого часу. Утім, маю сказати, що під біблійними днями створення світу слід розуміти цілі епохи, а не проміжок часу між сходом сонця, тим більше що, як свідчить Біблія, сонце створене не в перший день творіння.

Коли «Наутілус» піднявся на поверхню океану, я міг охопити оком ледь висунутий з води острів, що поріс густим лісом, Клермон-Тоннер. Морські шторми і бурі запліднили, очевидно, вапняний ґрунт острова. Зерно, принесене ураганом із сусідньої суші, упало якось на цей ґрунт, удобрений залишками морських риб, що розклалися, і водоростей, і принесло багаті сходи. Хвилі викинули на острів кокосовий горіх, що дозрів на далекому березі. Зерна дали паростки. Виросли дерева. Дерева затримували випари води. Виник струмок. Острів поступово покрився рослинністю. Морською течією, разом зі стовбурами дерев, вирваних із землі на сусідніх островах, були занесені різні мікроорганізми, хробаки, комахи. Черепахи стали класти тут свої яйця. Птахи звили гнізда на молодих деревцях. Поступово розвинулося життя світу тварин. І, приваблива свіжістю зелені і родючістю ґрунту, на острові з’явилася людина.

Так утворилися коралові острови — величний витвір мікроскопічних тварин.

До вечора Клермон-Тоннер зник, і «Наутілус». різко змінив курс. Пройшовши тропік Козерога під 135° довготи, підводний корабель направився на захід-північно-захід і пройшов усю зону між тропіками. Хоча промені тропічного сонця і були пекучі, ми все-таки не страждали від спеки, бо на глибині тридцяти — сорока метрів температура води не перевищувала десяти — дванадцяти градусів.

П’ятнадцятого грудня ми пройшли на захід від мальовничого архіпелагу Товариства і чарівного острова Таїті, перлини Тихого океану. Уранці за кілька миль під вітром я побачив високі вершини цього острова. У його водах ми виловили кілька чудових риб: білом’ясних тунців, альбакорів і схожих на морських змій риб мурен.

«Наутілус» пройшов вісім тисяч сто миль. Коли ми проходили між архіпелагом Табу, де загинули екіпажі «Арго», «Порт-о-Пренса» і «Дюк оф Портланда», і архіпелагом Мореплавців, де був убитий капітан Лангль, друг Лаперуза, лаг «Наутілуса» відзначив дев’ять тисяч сімсот двадцять миль. Потім ми обійшли архіпелаг Фіджі, де були убиті матроси з команди «Юніон» і капітан Бюро з Нанта, командир корабля «Люб’язна Жозефіна».

Архіпелаг Фіджі простягся на сто льє з півночі на південь і на дев’яносто льє зі сходу на захід, під 6° і 2° південної широти і 174° — 179° західної довготи. Це була група острівців, бар’єрних рифів і островів, з яких найбільші — Віт-Леву, Вануа-Леву і Кандіобон.

Острови ці були відкриті Тасманом у 1643 році; у тому ж році Торрічеллі винайшов барометр, а Людовик XIV вступив на престол. Надаю судити читачу, яка з цих подій була кориснішою для людства! У 1774 році ці острови відвідав Кук, у 1793 році Д’антркасто, і, нарешті, у 1827 році Дюмон Д’юрвіль, що розплутав географічний хаос цього архіпелагу.

«Наутілус» ішов біля бухти Вайлеа, пам’ятної у зв’язку з трагічними пригодами капітана Діллона, що перший висвітлив таємницю загибелі кораблів Лаперуза.

Ми кілька разів закидали драгу і витягли безліч чудових устриць. Дотримуючись настанови Сенеки, ми розкривали скойки відразу за столом і ковтали устриці з жадібністю. Ці молюски належать до виду, відомого під назвою Ostrea lamel-losa, надзвичайно розповсюдженого на Корсиці.

Бухта Вайлеа, певне, була велика; і якби не найлютіші вороги устриць — морські зірки і краби, що пожирають молодих молюсків у величезній кількості, скупчення скойок привело б до повного обміління бухти, якщо врахувати, що кожний молюск відкладає до двох мільйонів яєць.

І якщо Неду Ленду цього разу не довелося каятися у своїй зажерливості, то лише через те, що устриці — єдина страва, що не загрожує розладом шлунка. Справді, потрібно з’їсти не менше шістнадцяти дюжин цих двостулкових молюсків, щоб організм людини отримав триста п’ятнадцять грамів азотистих речовин, необхідних для його харчування протягом дня.

Двадцять п’ятого грудня «Наутілус» ішов повз острови Ново-Гебридского архіпелагу, відкритого Квіросом у 1606 році, дослідженого Бугенвілем у 1768 році, який отримав своє нинішнє найменування від Кука в 1773 році. Група ця складається в основному з дев’яти великих островів, що розташувалися один за одним протягом ста двадцяти льє з північно-північного-заходу до південно-південного-сходу, під 15°-2° південної широти і 164°-168° довготи. Опівдні ми проходили досить близько від острова Ору; і у мене залишилося від нього враження суцільного лісового масиву, увінчаного високим гірським піком.

У той день було Різдво, і Нед Ленд, як мені здалося, зажурився, згадуючи традиційний «Christmas» — справжнє сімейне свято, до фанатизму шановане протестантами.

Капітан Немо не з’являвся уже цілий тиждень. Нарешті, ранком 27 грудня він ввійшов до салону так невимушено, немов ми розсталися з ним яких-небудь п’ять хвилин тому. Я саме шукав на карті місце проходження «Наутілуса». Капітан підійшов до мене і, показавши точку на карті, лаконічно мовив:

— Ванікоро.

Назва подіяла на мене магічно. Це була назва островів, коло яких загинули кораблі Лаперуза. Я підхопився на ноги.

— «Наутілус» тримає курс на Ванікоро? — запитав я.

— Так, пане професоре, — відповів капітан.

— І я можу побувати на цих знаменитих островах, де потерпіли аварію кораблі «Бусоль» і «Астролябія»?

— Якщо захочете, пане професоре.

— А як далеко до Ванікоро?

— Та ось і Ванікоро, пане професоре.

1 ... 48 49 50 ... 153
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "20 000 льє під водою"