Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Але ще більший смуток охопив нас при вигляді трупів на палубі, прив’язаних канатами! Я нарахував шість трупів: чотири чоловічих — один так і застиг, стоячи біля керма, — один жіночий. Жінка з дитиною на руках висунулася наполовину з ґратчастого отвору юта!

Вона була молода. При яскравому світлі прожектора я міг навіть розрізнити риси її обличчя, ще не торкнутого тлінню. У розпачі вона підняла над головою дитину, що чіплялась рученятами за материнську шию! Обличчя чотирьох моряків, котрі в останньому зусиллі намагалися розірвати мотузки, що зв’язували їх з потопаючим судном, воістину були жахливі! Один лише керманич, із прилиплим до чола сивим волоссям і ясним обличчям, зберігав спокій і, стискаючи штурвал у руках, здавалося, продовжував керувати своїм трищогловим кораблем у його останню путь в безоднях океану!

Яке страшне видовище! Мовчки, з калатанням серця, спостерігали ми, не відводячи очей, цю картину аварії корабля, що ніби зафіксувала мить катастрофи!

А ненажерливі акули вже зліталися на запах людського м’яса!

І поки «Наутілус», лавіруючи, огинав корпус затонулого корабля, я встиг прочитати на його кормі:

«ФЛОРИДА»

ЗУНДЕРЛАНД.

Розділ дев’ятнадцятий
ВАНІКОРО

Трагічна загибель «Флориди» не була якимось винятковим випадком катастроф на морі. І згодом, плаваючи в морях найбільш судноплавних, ми все частіше зустрічали остови суден, що зазнали аварії, вони догнивали у воді; а на самісінькому дні моря іржавіли гармати, ядра, якорі, ланцюги і тисячі інших залізних уламків.

Одинадцятого грудня ми наблизилися до берегів архіпелагу Паумоту, що були Бугенвільською «небезпечною групою островів», розкиданих протягом п’ятисот льє, зі сходу-південного-сходу на захід-північний-захід, під 13°30΄ — 20°50΄ південної широти і 125°30΄ — 151°30΄ західної довготи, від острова Дюсі до острова Лазарєва (Матахіва).

Цей архіпелаг займає площу в триста сімдесят квадратних льє і складається із шістдесятьох груп островів, з-поміж них знаходиться і група Гамбьє (Мангарева), що належить Франції. Це коралові острови. Повільна, але безупинна робота поліпів згодом приведе до того, що всі ці острови з’єднаються між собою. Затим новоутворений масив суші приєднається рано чи пізно до сусіднього архіпелагу, і між Новою Зеландією і Новою Каледонією, простягнувшись аж до Маркізьких островів, виникне п’ятий материк.

Якось я заговорив на цю тему з капітаном Немо, але він сухо відповів мені:

— Потрібні нові люди, а не нові континенти!

Тримаючись наміченого курсу, «Наутілус» проходив поблизу острова Клермон-Тоннер, найдивовижнішого з островів усієї групи, відкритої 1822 року капітаном «Мінерви» Беллом. І тут мені випала нагода спостерігати колонії мадрепорових коралів, яким зобов’язані своїм походженням острови в цій частині Тихого океану.

Мадрепорові корали — справжні рифоутворювачі, їх не треба зміщувати з іншими видами коралів. Це морські тварини, що мають вапняний кістяк. Одміни у структурі їхнього кістяка дали моєму знаменитому вчителю Мільн-Едвардсу підстави розділити їх на п’ять загонів. Мільярди цих мікроскопічних тварин створюють своїми вапняними скелетиками могутні спорудження: берегові рифи, острови. В одному місці вони утворюють лагуну, замикаючи океанські води в кільце подовженого атола. А там споруджують бар’єрні рифи, подібні до рифів, що оперізують береги Нової Каледонії і багатьох островів Паумоту. А в інших місцях, як на островах Товариства і на острові Маврикія, вони зводять рифові бескиди, високі стрімкі скелі, коло підніжжя яких глибина океану значна.

Ми йшли на відстані декількох кабельтових від підніжжя острова Клермон-Тоннер, і я не міг надивуватися гігантським спорудженням, створеним такими мікроскопічними зодчими. Ці своєрідні громаддя є в основному витвором мадрепорових коралів, а також коралових поліпняків, відомих під назвою міллепорових (з гідроїдних), дірчастих — поритів, зіркових — астрей і мозковиків — меандрин. Вапняні поліпняки, а саме, види, що утворюють рифи й острови, тримаються берегів суші. Хвилі і вітер приносять до живих поліпняків уламки коралів, черепашок та інше. Спочатку утворюється береговий риф; потім смуга поліпняків, поступово відступаючи від берега, утворює бар’єрний риф; затим відбувається занурення центрального коралового острова нижче рівня моря, і, таким чином, з’являється атол. Така принаймні теорія Дарвіна, що пояснює походження атола, — теорія, на мою думку, більш близька до істини, ніж твердження його супротивників, що буцімто основою для наростання живих поліпняків слугують вершини гір або кратери вулканів, які не досягають усього кількох футів до поверхні океану.

Я міг спостерігати поблизу ці цікаві вапняні цоколі, занурені на триста метрів у морські глибини, які мерехтіли перламутровим полиском при яскравому світлі наших електричних вогнів.

Консель запитав мене, скільки часу вимагає зведення таких колосальних масивів, і був украй подивований, коли я відповів йому, що, за підрахунками учених, товща коралових відкладень за сто років збільшується на одну восьму дюйма[46].

— Отже, щоб звести такі стіни, — сказав він, — треба