Читати книгу - "Записки в узголів’ї"

колодязь знаходиться на «Заставі зустрічей».

Яманої – «Гірський колодязь». Хотіла б я знати, чого з давніх часів його згадують у віршах.

Про колодязь Асука співають: «Вода холодна і свіжа».

Колодязь Шьошьо – «Молодший воєначальник».

Сакураі – «Колодязь вишневого квіту».

Кісаімачі – «Поселення імператриці».

173. Для губернатора

Для губернатора найкращими землями є Кіі та Ідзумі.

174. Для віце-губернатора

Для віце-губернатора найкращими землями є Шімоцуке, Каі, Ечіґо, Чікуґо, Ава.

175. Високопосадовці

Начальник охорони палацу. Старший начальник Лівої гвардії.

176. Куродо шостого рангу

Куродо шостого рангу не може розраховувати на блискучу кар’єру. Коли він іде у відставку з підвищенням у званні, він зазвичай отримує нічого не варте звання: почесний правитель такої-то провінції або щось на зразок цього.

Мешкає він у маленькому будиночку. Побудує сарай для екіпажа. Бики його прив’язані перед будинком до двох дерев, там їх і годують травою.

Двір чисто прибраний. У будинку тростяні завіси, підв’язані зав’язками з пурпурної шкіри, двері обтягнуті матерією. Увечері він віддає наказ: «Закрийте ворота!». Плани на майбутнє в нього найпростіші. Але як він виставляє себе напоказ! За цим спостерігати дуже прикро.

Навіщо ж йому одному цілий будинок? Жив би в батька чи тестя або в дядька чи старшого брата. А якщо немає в нього рідні, то в будинку друга, який, полишивши дім, оскільки зараз служить в іншій провінції, віддав би йому будинок.

Навіть якщо йому не вдалося і це, то завжди можна зупинитися на певний час у одній з імператорських службових будівель. А вже коли він нарешті дочекається гарної посади, то можна і будиночок непоганий собі підшукати.

177. Мені подобається, коли дім, де живе жінка…

Мені подобається, коли дім, де жінка живе одна, має занедбаний вигляд. Навіть якщо обвалена огорожа. Навіть якщо ставок затягнуло різнотрав’ям, а крізь доріжки на піску пробиваються зелені стебла.

У цьому так багато краси і суму.

Навпаки, не подобається мені такий дім, де жінка клопочеться скрізь, дивиться, щоб огорожа не обвалилась і ворота були закриті на замок.

178. Придворна дама, що повернулася додому

Придворна дама, що повернулася до себе додому, тільки тоді відчуває себе комфортно, коли її мати і батько живі й здорові. Навіть якщо до неї приходить багато гостей, навіть якщо в домі дуже галасливо, навіть якщо надворі заважають коні, все одно батьки ніколи не скажуть їй ані слова зауваження.

Проте, якщо їх уже немає на цьому світі, то це вже зовсім інша картина. Уявімо, що до неї з’являється гість, таємно чи відкрито.

– А я й не знав, що ви тут, у себе вдома, – говорить він або питає: – А коли ви повернетесь у палац?

А буває, коли до неї і справді навідається чоловік, якого вона довго чекала. Тоді хазяїн дому питає у сторожі:

– А чи заперті ворота?

– Ні, ще гість в домі.

– Ну, тоді, як піде, одразу зачиніть! Нині розвелося багато злодіїв! – наказує хазяїн.

Дама ніяковіє, оскільки гість усе почув.

Домашні слуги те й роблять, що заглядають у покої, мовляв, чи скоро уже гість піде. Люди із почту гостя це прекрасно бачать і тішаться з того, навіть не приховуючи. Навіть починають передражнювати хазяїна. От якби їх тоді бачив хазяїн, він їм дав би такого прочухана!

Можливо, гість виду і не подає, та якщо він не дуже закоханий, то більше ніколи не прийде до такого дому.

Той, хто взагалі байдужий, прямо скаже:

– І справді, уже дуже пізно, небезпечно залишати ворота відчиненими, – і піде з усмішкою.

Але той, хто по-справжньому кохає, буде чекати до самого ранку, а дама буде його квапити: «Вже час!»

Сторож ходить по території. Вже починає світати, і він нервує:

– Як так може бути! Виходить, ворота були відчинені всю ніч!

І ось він безцеремонно зачиняє їх, коли ніч уже минула.

Як це неприємно!

Тоді, звісно, дамі нелегко навіть у будинку власних батьків. І тим паче коли вона в будинку свого старшого брата, який не дуже дружелюбно до неї ставиться.

Як добре, коли в будинку ніхто не переймається зачиненими ворітьми, тоді можна всю ніч приймати поважних вельмож. Ти залишаєш решітки вікон відчиненими, проводиш із ним всю зимову ніч, а потім на світанку дивишся йому услід. Передсвітанковий місяць так гарно сяє, а це робить мить прощання ще прекраснішою.

Коханий уже пішов, а ти все ніяк не можеш заснути, граючи на флейті. Спілкуєшся з іншими дамами, читаєш вірші, аж поки не задрімаєш…

179. Як прекрасно, коли випадає небагато снігу

Як це прекрасно, коли сніг не засипає повністю, а тільки припорошить землю.

Проте, якщо й насипле багато снігу, то теж непогано, оскільки тоді можна приємно поспілкуватися з придворними дамами, які тобі близькі по духу. Коли вже настали сутінки, ми сидимо навколо жаровні біля самої веранди. Не потрібно запалювати лампи, оскільки все освітлено білим снігом. Розгрібаючи вугілля щипцями, ми розповідаємо одна одній історії.

Уже настала ніч, коли ми раптом почули кроки.

– Дивно, хто це може бути? – вдивляємося ми в темряву.

І тут з’явився чоловік, який зазвичай навідується до нас у таких випадках.

– Я все думав, як ви милуєтеся снігом. Але ніяк не міг до вас приїхати вдень, оскільки було багато справ.

І тоді одна з дам промовить слова з якого-небудь вірша, ну, наприклад:

Той, хто прийшов сьогодні…

А потім вони розмовляють про події сьогоднішнього дня, та й про багато чого іншого.

Гостю запропонували круглу подушку, він сідає на веранді, звісивши ноги. Дами за бамбуковою шторою і гість на веранді не встигають договорити, а вже на світанку чути дзвін. Гість поквапився піти до того, як настане день.

Сніг засипав вершину гори! —

продекламував він наостанок. Чудова мить!

Якби не він, то ми навряд чи провели сьогоднішню ніч без сну, і краса цієї ночі не здалась би нам такою чарівною.

Навіть після того, як він пішов, ми ще довго говорили про те, який він чудовий кавалер!

180. Коли за часів правління імператора Муракамі випало багато снігу

У часи правління імператора Муракамі випало багато снігу. За наказом імператора насипали гору снігу й увіткнули туди гілку квітучої сливи. У небі яскраво сяяв місяць.

– Зачитай нам вірш, який відповідав би цій ситуації, – наказав імператор дамі-куродо Хьое. Цікаво, що ж ти обереш?

Сніг, і місяць, і квіти… —

продекламувала вона на велике задоволення імператора.

Іншого разу, коли пані Хьое супроводжувала імператора, він зупинився на мить у залі для старших