Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

на фото, набравшу легені побільше повітря і прочеканив:

— Марта — там, у нього!

— Що?

Майкл вихопив газету і почав читати. Збудження, яке намагався тримати у собі, проривалося зовні незалежно від зусиль тримати себе в руках. Кілька секунд вивчав обличчя вродливого чоловіка, гордого своїм багатством і вседозволеністю. Не раз читав подібне, коли мільйонери, особливо зі Сходу, дозволяли собі подібне, тому попервах і не звернув увагу на замітку. Тепер Майкла обсипало тремтливим холодом, він фізично відчував, — подібне коється і зі Стефаном.

— Марта — наложниця Даві, оскільки її офіційно оголосили загиблою! — Майкл сильно вдарив кулаком в долоню. — Друже, спробуй розповісти, звідки ти знаєш, що Марта там, на Флор.

Стефан збирав усю свою силу. Відчував, що йому повірили, і якщо він зараз постарається розповісти усе, що з ним трапилось, то Майкл не дозволить заживо стерти українку з числа живих, вони удвох її знайдуть.

— Сте-фа-не!..

Розповідь Стефана, хоча він доволі часто замовкав, щоб перепочити, була конкретною і логічною. Він навіть розповів про тіло загиблої стюардеси, яку вони разом з Мартою поховали.

— А тобі робили аналіз крові? — перепитав Майкл, коли Стефан дійшов до того місця розповіді, як один з пасажирів, що теж опинився на Флор, зробив заштрик, після якого Стефан знепритомнів.

— Не знаю, — знизав плечима Стефан. — Я ж до тями недавно прийшов, і бачиш, яким дебілом став. Гадаю, вони хотіли просто мене позбутися як свідка, бо я знав, де опинилася українка.

— Ти тут відпочинь, друже, — Майкл витер хустиною рясний піт з чола Стефана. — А я постараюся дещо з’ясувати.

Якщо поляка нашпигували якоюсь гидотою, то це можна встановити тут, у лікарні.

Головний лікар Хенрик Маас, голландець за походженням, був єдиним європейцем на Ентанго. Йому допомагали дві медсестри, з місцевих. Але всю профілактичну і лікувальну роботу тягнув Маас. Тому головний було не стільки посадове, скільки високе визнання жителів острова, котрі коли-небудь хворіли і лікувались у нього. Зрештою, нічого дивного у цьому не було. Одинокий, старший чоловік просто-напросто не уявляв свого життя поза лікарнею, фактично, нічого іншого не мав. Хенрик Маас пам’ятав кожну травму ентангівців, кожен перелом, вивих, кожне відхилення від правильного положення дитини при пологах. До малайських імен мав жахливу пам’ять, зате по-своєму в них орієнтувався. І коли йому говорили, що у родині рибалки Чітрухарсіда, приміром, дочку видають заміж, Маас відразу перепитував: «Часом, це не той чоловік, якому минулого року я робив операцію на апендицит?» І обов’язково додавав свою характеристику, по якій і запам’ятовував людей: «Це мужня людина. Навіть не крикнув, як зашивав кетгутом»… Такі слова підхоплювали і уже на другий день селище вторило: «Он пішов Чітрухарсід. Це мужня людина, він навіть не крикнув, коли головний зашивав йому живіт»…

Майкл знайшов лікаря там, де покинув зранку. Маас щось занотовував у товстому зошиті.

— Якісь проблеми? — здивовано підвів очі.

— Справа може обернутися дуже серйозно, якщо виявиться, що мої підозри правильні, — почав пояснювати Майкл.

— А чи можна конкретніше, молодий чоловіче? — зняв окуляри Маас.

— Скажіть, вас не дивує суто фізична інфантильність у мові поляка?

— Ні. Гадаю, це реакція на довге перебування у воді, затяжний шок, психічна травма, якщо хочете. А чому вас це цікавить?

— Щодо психічної травми, тут мені не все ясно. Поляк мислить не гірше, ніж ми з вами. Мене цікавить його аналіз крові.

Маас підвівся, знайшов необхідну папку на полиці, знову вмостився у кріслі і почав гортати її:

— Історія хвороби Стефана Метися, громадянина Республіки Польща, знайденого і доставленого цього місяця рибалками Ентанго у непритомному стані… Ось рентгенівський знімок. Руки, ноги, хребет в порядку, без жодних внутрішніх пошкоджень. Аналіз крові… тромбоцити, гемоглобін… Як лікар, заявляю, що загальний аналіз крові не викликає занепокоєння. Чорт забирай, у чому справа, Харріс?

— А якщо поляка спецільно нашпигували якоюсь гидотою, щоб перетворити на розумового ідіота, аби ніхто і ніколи не второпав його інфантильного белькотіння. Що тоді?

Хенрик Маас занервував, — за довгі роки роботи йому не раз доводилося відкачувати людей після подібних аварій. Так, він спостерігав і затяжний шок, викликаний психічною травмою, і складав різні переломи, та з подібною загальмованістю зіткнувся вперше. Але ж, на Бога, у цього поляка нервова система, очевидно, зреагувала по-своему, якщо врахувати ще й попереднє захоплення пасажирів терористами, стрес теж будь здоров. Відверто, це спочатку кольнуло, але коли Метись почав говорити і дедалі краще, — перестороги зникли. Поляк йшов на поправку, це безсумнівний і незаперечний факт.

— Чому ви думаєте, що поляку вкололи якийсь психотропний препарат?

— Щойно він сам мені сказав про це.

Маас зірвався з місця і заходив по кабінету.

— А ви знаєте, скільки коштує спеціальний аналіз? Щоб підтвердити вашу гіпотезу…

— Ось, прошу, візьміть, скільки треба. — Майкл витяг з кишені отримані зранку гроші.

Маас зупинився.

— А ви що думаєте, вам квиток додому задармо дадуть? Заховайте гроші, вони вам потрібні будуть, і ходімо зі мною.

В кінці коридора на дверях висіла табличка «Лабораторія». Маас відчинив її власним ключем.

— Тут у мене є дещо. Спробую, може й вийде…

Маас піднімав різні пляшечки, ампулки, відкривав і зачиняв дверцята усілякого медичного устаткування, якого тут було напхано доволі. Зрадів, коли знайшов те, що шукав. Потер від задоволення руки і підморгнув Майклові:

— Ну, що, спробуємо? Ви зараз йдіть і не турбуйте більше поляка. Йому відпочивати треба, а не напружуватись. А завтра приходьте, шановний детективе.

Майкл подякував і вийшов. Ні про що, крім одного, думати не міг. Тільки завтра, коли Маас повідомить результати аналізу і вони підтвердять те, що сказав Стефан, він достеменно знатиме, що Марта