Читати книгу - "Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань, Марія Миколаївна Влад"

недугів його звикли уживати. Розкажу про це далі...

Назбиране зілля несуть до церкви посвятити. Убирають ним великий хрест перед церквов. Як тільки священик посвятить зілля, розхапують його з хреста один з-перед одного. Тоді ліпше помагає проти уроків, до підкурювання, ліком.

День перед Іваном обкладають, обтикують хату зіллям, та й не лиш хату — городами тичуть ліщину; вона хоронить від черваків урожай.

Коли говоримо про цвітіння папороті, то маємо зауважити, що вона цвіте з 7-го на 8 липня, з Івана на Йвана Купала. Івана - сьомого, а Івана Купала восьмого липня-біленя.

Бувало, неня будить нас із сестрою до схід сонця на Йвана Купала і каже бігти голим скупатися у росі. А нам малим все рівно — голі чи в сорочечках, надворі літо. Правда, роса застудена — дрижаки виступають на шкірі. Лягаємо на горбі і одна за одною качєємоси росяними травами удолину — аж світ закрутиться. Але зато будемо здорові — абияка де висипка, бубка - все пропаде; ми вірили, бо так було.

Нагадалася співанка з тих часів:

На Ивана зіллє брала, На Петра си мила. А по Петрі в дві неділи Весілє робила.

То таки дівоцькі свята! Бо йде мама дівки на виданню або сама дівка у ліс шукати зілля тирлич. Скоро знайде, вимикає з корінням і так примовляє: “Тирлич, тирлич! Ти до мої дівки (до мене) дев’ять легінів приклич! З дев’ятьох — вісім, з восьми — сім, з семи -шість, з шести — п’ять, з п’яти — чотири, з чотирьох — три, із трьох два, з двох — одного; то її (мій) суджений, не розгуджений”.

Зілля тирлич приносять до хати, ховають до другого дня. Скоро лиш зазоріє, треба іти по воду, кажучи: “Єк вода борзо йде головицями, чуркалами, теплицями, так аби моя дівка (я) борзо віддаласи. Єк сонцем усі люди радуютси, так аби мойов доньков (мнов) радували си. Єк вітер шпарко біжит, так аби до мої доньки (до мене) свати їхали. Єк любит маціцька дитинка свою мамку і гине за нев, так аби легіні гинули за мойов доньков (за мнов)”.

Так промовляє три рази, за кожним разом зачерпаючи води; несе ту воду до хати і варить у ній тирлич-зілля. У тім виварі має дівка рано умитися, тоді вона певно сего року вийде заміж. Як заскоро — залежно від того, як віяв вітер, коли воду брала.

Не дивно, що дівки так люблять сильний вітер на Йвана!

Тепер я вам, дівчата, таке розказала, що будете мені дякувати, лиш дочекайтеся Купайла та зробіть усе, як треба. Шкодую, що молодою не скористалася з такої важливої ради, бо надто скоро заміж вийшла, не дочікуючи шпаркого Купайлового вітру...

Кому це вдалося, може ще й таку давну ворожку мати на увазі. Як зазоріє на Івана, іде дівка до чуркала (треба, аби вода з гір виринула чурком) — джерела; підкладає під воду сухарик і промовляє: “Добрий день, водичко, ярданичко, найстарша царичко! Обмиваєш гори, коріння, каміння, обмий і мене, породжену, хрещену (скажімо, Олену), від усякої мерзи, від пагуби, абих була така чесна та велична, як весна! Абих була така красна, як зоря ясна! Як си радують весні, так аби си радували мені! Абих була даровита, як осінь, багата, як земля!” Промовить так три рази; умиється. Сухар цілий час мокне під чуркалом. По цім іде до хати, аби ніхто не перейшов її. Той сухар покладе висушити і йде нової неділі (перша неділя по новю-новому місяцю) знову до чуркала — все так, як перше, повторює. Нового понеділка робить це саме третій раз. Як сухар по третім разі висохне, потовче його і дасть до страви легіневи. Він з нею одружиться.

Це все може і леґінь зробити та свою дівчину пригостити.

Є примівки лагідні, мирні. А є такі, що трохи боязко від них. От хоть би ця:

“До схід сонця на Івана іде дівка на дзвіницю — оббризкує щонайбільшому дзвонові серце і каже: “Єк серце тебе розбиває, аби серце (ім’я легіня) так за мнов розбивалоси. Єкий ти голосний, аби і я така голосна (славна) була. Єк люди йдуть до церкви, лиш ти задзвониш, так аби до мене старости йшли. Єк люди сонечкови радуютци, коли ти їх кличеш, аби си мнов так радували!” Бризкає і промовляє три рази, потім” обливає дзвін з верха, збираючи воду внизу у підставлену посудину. З тою посудиною спішить до хати, а як сонце зачне сходити — умивається дзвонковою водою з тими самими словами. Воду виливає на дах, аби ніхто по ній не ходив, бо вся ворожка би пропала. Дівка, котра так зробить, віддасться, за кого хоче.

До Івана невільно купатися. На Йвана всі говшкають у ріку. Повна ріка людей. Дівки — як русалки з розпущеним чорним, русявим волоссям. Молодиці декотрі не самі собою. Парубки, чоловіки і змагаються наввипередки, лоскочуть дівок, а ті верещать та мало не топляться у бистрих габах. І всі голі, як ми, дітвора, поміж них... Усе це картини дитинства такі невинні і прекрасні, як найпишніші шедеври мистецтва! Сорому у цей, день не знали, бо про це не мали гадки. Прийшов Купайло — всі купаються.

Ой на Петра вода тепла, До Йвана студена...

Ще по Івані посвячують усі поля.

Але до Петра ще маємо час, а далі по Петрі ідуть громові свята. І мама каже:

— От запиши: Іллі, Палія, Маковія, Гавриїла — громові свята. Кінець липня — серпень. Вересень у горах уже з приморозками.

Особливо Ілля-Алей найстарший від грому, граду. Вся небесна артилерія у його руках.

Це свято