Читати книгу - "Непрохані гості, Василь Головачов"

Торжка немає вантажних таймфагів і станцій ТФ-зв’язку, що працюють у цьому діапазоні.

Гнат якусь мить відсутньо дивився на мене, потім потер узлоб’я і сказав:

— Я не помилився, це підтвердження. Увага! Другому флоту прийняти форму “екстра”! Перекрити вихід у космос з території Російських рівнин! Очистити атмосферу від усіх видів транспорту! Вимкнути орбітальні ліфти і станції ТФ-зв’язку, а також транспортні таймфаги.

— Прийнято, — долинув знайомий голос Лапарри з оперативного центру УАРС. — Гнате; Анатолій з тобою?

Я мало не проковтнув язика.

— Яне, — нерозуміюче мовив Гнат. — Ти ж повинен бути в…

— Спокійно, Ромашин, спокійно, я перебуваю там, де потрібно. Все в порядку. Не гарячкуйте, тримайте зв’язок.

— Чорт! — вилаявся Гнат пошепки. — Йому лежати треба…

— Я ДМ-3, бачу незвичайної форми хмару, — доповів раптом командир третього модуля десанту. — Схожа на медузу діаметром близько двох кілометрів. Що робити?

— Чекайте, йдемо до вас, — Гнат зробив знак пілоту. Курс за пеленгом, мерщій!

На обрії відкрився вільний од лісу простір, зблиснула змійка ріки, з’явилися маківки старовинних церков Торжка.

— Ось вона! — вигукнув стажист, але ми вже й без нього звернули увагу на дивну переливчасту хмару не то пари, не то диму, яка опускалася на. місто. За нею тягнувся білястий хвіст туману, розсіваючись, танучи за три-чо-тири кілометри позаду.

— Ближче! — скомандував Гнат. — Ну, що там, варяже? Увімкнув датчик?

— Дивно, але він не фурчить…

— Ану, дай мені.

Гнат узяв Д-індикатор, кілька разів увімкнув і вимкнув, і Демон мовби ждав цієї миті — ми відчули повів холодного вітру, ніби з люка дихнув морозний протяг. Модуль здригнувся, ревнув звідкілясь згори гудок.

— Роблю посадку, — прошелестів голос координатора. — Перебої в командних ланцюгах.

— Відстріл автоматики! — зреагував пілот. — Переходжу на ручне-дубль!

— У чому річ? — кинув Гнат, пильно дивлячись на хмару, що пропливала поряд.

— Восьме диво світу — погасла автоматика!

“Погасла автоматика” на жаргоні інженерного складу флоту означає: відмовили кібер-системи управління.

— Це Демон, його дихання! Дивно, що датчик не спрацював. Мабуть, броня модуля все-таки екранує випромінювання Демона. Відчини мені зовнішній бампер, я вискочу з швидкольота. — Гнат метнувся з рубки і гукнув мені вже з горловини люка: — Візьми загальне управління, я безпосередньо керуватиму захопленням.

Модуль виштовхнув швидколіт. Я бачив, як блискуча стріла заклала крутий віраж, здійнялася над напівпрозорою хмарою і зникла з очей. Затим модуль здригнувся вдруге, і повз відеокамери правого борта промчав ще один стрілоподібний контур.

— А це що?

— Другий, — обізвався пілот. — По-моєму, стажист.

Ах, щоб тебе! Як же я його випустив?

— Гнате, стажист вийшов., слідом за тобою.

Ромашин не відповів.

Модуль повис над краєм двокілометрової “медузи”, яка все ще поступово опускалася на місто і не звертала на нас анінайменшої уваги. Під куполом “медузи” я угледів три рисочки швидкольотів, а трохи вище циліндрик модуля.

— Анатолію, — пролунав з пульта голос Лапарри. — Відклич стажиста, негайно! Чому там аж три швидкольоти? Хто третій?

— Гнате, — покликав я гучніше. — Поруч з тобою два швидкольоти, один стажиста, а другий?

— Вітольде, негайно бери вбік і фінішуй у лісі! — почувся нарешті крізь перешкоди Гнатів голос. — Анатолію, третій на мої позивні не відповідає.

— Ну, що там, — нагадав про себе Лапарра.

— Третій на виклики не відповідає.

— Це може бути тільки Зо Лі. Передай Гнату, що десант другого флоту викинеться хвилин за п’ять. Нехай спробує захопити третій швидколіт. І взагалі, дай мені прямий зв’язок з Гнатом.

— Даю, — незворушно відповів пілот, виправляючи мою помилку.

— Гнате, чуєш мене? — Лапарра був явно стривожений. — Спробуй захопити чужий швидколіт.

— Зрозумів, — озвався Гнат. — Якщо тільки він дасть себе захопити. Всім десантним модулям ужити заходів до затримання швидкольота типу “фаст” голубого кольору!

Я бачив, як обидва апарати кинулися навтікача, отож незрозуміло було, де апарат стажиста, а де пілота, котрий бажав залишитися невідомим.

— Яне, щось тут не так, — подав голос Гнат. — Раніше ми не бачили Демона, а тут перший же сигнал — і він як на долоні! Григорію, що там фіксують ваші локатори?

— В електромагнітному, діапазоні суцільне “молоко”. Гравізондаж дає дивну картину — щось схоже на стовписько клякс! Таке враження, що там не один Демон, а кілька.

— Пройдіться ще раз над Торжком, можете взяти мій пеленг. Повітряну зону очищено від транспорту?

— Посадовили останню вантажівку. Над усією областю повітря чисте. Другий флот вийшов над вами, розвертається з похідної колони.

— Наказ попередній: перекрити вихід у космос і прикрити Торжок згори.

— Прийнято.

— Добре було б точно визначити, Демон це чи не Демон, — промовив Лапарра.

Динаміки донесли хрипкуватий сміх Гната.

— А ти запитай у нього відкритим текстом. До речі, що робити далі? Підоспіє десант, оточимо хмару, і що ж? Крутнемо програму контакту? Спробуємо закапсулювати полем?

Тиша в ефірі та шерхіт перешкод. Потім коротка відповідь:

— Думай сам, ти бачиш його ближче.

— Гнате, через кілька хвилин хмара почне прасувати архітектурні пам’ятки, — нагадав я, прикинувши відстань від хмари до міста.

— Хмара — ще не Демон. Де Зо Лі? Затримали?

— Зник з очей, — сказав командир одного з модулів погоні. — Але він десь у лісі, далеко не зайшов.

— Шукайте. Де десант?

— Над вами, — пролунав чийсь енергійний баритон. — Бачимо вас візуально. Шість “п’ятірок” і “шістка”.

“Шістка” — це спецмодулі з енергетичним обладнанням. З їх допомогою можна викинути на орбіту Юпітера масу близько десяти тисяч тонн!

— Нарешті! — повеселів пілот нашого модуля. — Зараз ми його притиснемо, якщо тільки ваш Демон не накивав п’ятами.

— Не накивав… Мабуть, десь поруч з хмарою.