Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

не має бути Молохом, що пожирає всіх, хто до неї наближається. Якщо ж це так, то вона не виконує свого завдання. У промисловості, як і поза нею, завжди знайдеться робота, що вимагає усієї сили здорової людини, але є і незліченна кількість інших позицій, які вимагають більшої моторності, ніж будь-коли доводилося проявляти ремісникам середньовіччя. Найтонша диференціація виробництва завжди надасть людині, яка має особливу силу або спритність, можливість застосувати і те, й інше. Раніше кваліфікований ремісник-робітник витрачав більшу частину свого часу на некваліфіковану роботу. Це було марнотратство. Але ж оскільки у той час кожен виріб вимагав як кваліфікованої, так і некваліфікованої роботи, то було дуже мало нагод вивчити своєму ремеслу того, хто був або занадто дур­ний для того, щоб колись стати майстерним працівником, або не міг.

Жоден ремісник, який нині працює вручну, не мо­же заробити більше, ніж на їжу. Надлишки для нього недосяжні. Вважається цілком природним, що він у старості опиниться на утриманні своїх дітей або, якщо в нього немає дітей, стане тягарем для суспільства. Все це цілком недоречне. Диференціація виробництва надає роботу, яку може виконувати будь-хто. У диференційованому виробництві позицій, які можуть виконувати сліпі, більше, ніж самих сліпих. Точно так само є більше місць для калік, ніж існує калік на світі. На всіх цих позиціях особа, яку короткозоро вважають об’єктом благодійності, запрацює не гірше, ніж геніальний і дужий робітник. Марнотрат­ство — ставити кремезну людину на роботу, яку так само добре може виконати каліка. Доручати сліпим плетіння кошиків — марнотратство, від якого волосся стає дибки. Марнотратство — залучати арештантів у каменоломнях або посилати їх на тіпання конопель, або на інші незначні та непотрібні роботи.

Добре організована в’язниця не лише повинна забезпечувати себе сама, але й арештант має бути спроможним прогодовувати свою сім’ю або, якщо у нього її немає, відкладати заощадження, які дадуть йому можливість знову стати на ноги після звільнення. Я не виступаю за примусові роботи, як і за експлуатацію арештантів як рабів. Такий план занадто огидний, щоб витрачати на нього слова. Ми взагалі занадто переборщили з буцегарнями і взялися за справу не з того кінця. Але доти, доки в’язниці існують, вони можуть бути настільки залучені до загальної системи виробництва, що в’язниця виявиться продуктивною робітничою громадою на користь суспільства і на добро самих в’язнів.

Знаю, правда, що існують закони — дурні, які виходять із порожньої голови, закони, які обмежують промислове використання арештантів та які приймають нібито в ім’я «робітничого класу». Робітникам ці закони — в носі. Підвищення громадських податків нікому з членів суспільства не йде на користь. Якщо невпинно мати на увазі думку про служіння, то в кожній місцині знайдеться більше роботи, ніж наявних робочих рук.

Промисловість, що базується на служінні, робить зайвою будь-яку добродійність. Філантропія, незважаючи на шляхетні мотиви, не виховує самовпевненості, а без самовпевненості нічого не вдається. Суспільству краще, як­що воно невдоволене існуючим станом речей, ніж якщо йому всього вистачає. Під цим розумію не дрібне, щоденне, прискіпливе, свербляче невдоволення, але широке мужнє невдоволення, яке базується на тій думці, що все, що відбувається, можна виправити, і воно врешті-решт виправиться. Той тип філантропії, який витрачає час і гроші на те, щоб допомогти світові рятувати самого себе, набагато кращий, ніж той, який лише дає і тим збільшує нероб­ство. Філантропія, як і все інше, мала б бути продуктивною, і вона, на мою думку, в змозі зробити це. Я особисто проводив досліди, і не без успіху, з промисловою школою та лікарнею, які вважаються загальнокорисними установами, з метою випробувати, чи можуть вони забезпечити себе самі.

Не дуже високо ціную звичні промислові школи — хлопчики набувають там лише поверхневих знань та й не навчаються відповідно застосовувати їх. Промислова шко­ла аж ніяк не має бути сумішшю вищої технічної та загальноосвітньої школи, а радше засобом навчити молодь продуктивності. Якщо хлопчиків без будь-якої користі займають виробленням предметів, які згодом викинуть, то вони не зможуть отримати до цього потяг і знання, на які мають право.

Впродовж усього навчального часу учень нічого не виробляє. Школи не піклуються про засоби на прожиття хлопчика, хіба лише засобами доброчинності. Але багатьом підліткам і юнакам потрібна підтримка; вони змушені хапатися за першу-ліпшу роботу, що трапляється їм під руку, і не мають можливості обрати собі відповідний фах.

Якщо молодик таким чином вступає в життя непідготовленим, то лише збільшить панівний нині брак відпо­відної робітничої сили. Сучасна промисловість вимагає такої міри знань і мистецтва, які не дають ні короткочасні, ні тривалі відвідини школи. Правда, найпрогресивніші школи, щоб привернути увагу учнів і привчити їх до ремесла, заснували курси ручної праці, хоча й вони за таких умов лише паліатив[5], адже не задовольняють творчий інстинкт середньостатистичного хлопця. Щоб піти на­зустріч цим умовам — дати можливість молоді чоло­вічої статі здобути освіту й одночасно промисловий ви­шкіл на творчій підставі — 1916 року була заснована Про­мислова школа Генрі Форда. Слово «філантропія» не мало нічого спільного з цим досвідом. Він з’явився від бажання до­помогти хлопцям, які під тиском обставин бу­ли змушені передчасно залишити навчання. Це бажання ви­тікало ціл­ком природно з необхідності знайти на­вчених майстрів. Ми із самого початку дотримувалися трьох принципів: дати хлопчикові можливість залишитися хлоп­чиком, замість того щоб виховати з нього скороспілого робітника; вести наукову освіту поряд із ремісничими уроками; виховувати в учня почуття гордощів і відповідальності за свою роботу, змушуючи його виробляти ре­альні предмети споживання. Відтак він працює над пред­метом певної промислової цінності. Школа вважається приватною і відчинена для хлопчиків 12—18 років. Вона організована за системою стипендій. Кожен учень отримує під час вступу річну стипендію 400 доларів. Поступово, за умови задовільних успіхів, вона підвищується до 600 доларів.

Успіхи в класах, як і в майстерні, а також прояви старанності ретельно нотують. Позначки про старанність бе­руться до уваги при визначенні обсягів стипендії. Одночасно з цією стипендією кожен учень отримує маленьку місячну платню, яка, однак, має відкладатися на його ощадний рахунок. Цей резервний фонд повинен залишатися в банку доти, доки хлопчик перебуває в школі; лише при нещасних випадках шкільне керівництво отримує дозвіл узяти гроші з банку.

У процесі поступової роботи вдається все повніше і повніше вирішувати проблему, пов’язану з належним урядуванням школи, і вдосконалити методи для досягнення визначеної мети. Спочатку був звичай тримати учнів третину дня в класі та дві третини — у майстерні. Однак цей план не сприяв успішності; тепер освіта ведеться по тижнях — один тиждень у школі і два в май­стерні. Класи завжди одні й ті ж і змінюються лише тижнями.

Ми утримуємо першокласний учительський персонал, а