Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Моє життя та праця, Генрі Форд

Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

161
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 65
Перейти на сторінку:
виробничі витрати зменшилися наполовину.

Розрахунок свідчить:

Ціна «фордсона» $880 Тривалість служби 4800 годин По 4/5 акра на годину 3840 акрів Зношування на 1 акр $0,221 Витрати на ремонт на 3840 акрів — $100, по $0,026 на акр Паливо гас по $0,19, 2 галони на акр — $0,38 1 галон мастила на 8 акрів $0,07 Робітник $2 на день = 8 акрам = $0,25 Вартість оранки «фордсоном» 1 акра $0,95 Ціна 8 коней $1200 Тривалість служби 5000 годин По 4/5 акра на годину 4000 акрів 4000 акрів $1200 Зношування на 1 акр $0,30 Корм для одного коня (100 робочих днів) $0,4 цента Корм для одного коня (265 неробочих днів) $0,1 цента на день = $0,265 2 плугатарі, 2 плуги по $2 на день, $0,5 Вартість оранки кіньми 1 акра $1,46

За сучасного співвідношення цін вартість одного акра досягала б приблизно 40 центів, причому лише два центи передбачаються на зношування та ремонт. Крім цього, не взято до уваги ще й фактор часу. Оранка пройде майже вчетверо швидше, а фізична сила потрібна лише для керування трактором. Оранка таким чином перетворилася в поїздку автомобілем по полю.

Старовинний спосіб обробляння землі готовий стати романтичним спогадом. Це не означає, що відтепер на фермі не треба працювати. Праця не виключається з будь-якого справді продуктивного життя. Але господар­ство, що приводиться в дію механічно, породжує той наслідок, що убивча, виснажлива робота зникає з селян­сько­го життя. Механічно обладнане господарство знімає важку ношу з людей, щоб перенести її на сталь і залізо. Ми перебуваємо ще лише на початку такого розвитку. Автомобіль революціонізував сучасне фермерське життя не як засіб пересування, а як джерело рухомої сили. Сільське господарство має стати чимось більшим, ніж сільське ремесло. Воно мусить перетворитися на підприємство для виробництва продуктів харчування. Коли ж воно реально перетвориться на ділове підприємство, фактична робота на середньостатистичній фермі виконуватиметься за 24 дні на рік. Решту днів можна буде присвячувати іншій діяльності. Землеробство — занадто сезонна робота для того, щоб повністю залучити одну людину.

Як підприємство для виробництва продуктів харчування сільське господарство буде в такій кількості виробляти та розподіляти його, що кожна сім’я отримає достатньо для того, щоб покрити власні потреби. Адже харчові трести не змогли б існувати, якби ми виробляли всі типи харчових продуктів у такій переважаючій кількості, що їхня заборона та грабунок стали б неможливими. Фермер, який обмежує своє виробництво, прямо грає на руку спекулянтам.

Тоді, можливо, ми й побачимо, як воскреснуть малень­кі мірошницькі двигуни. День, коли перестали існувати сільські млини, був кепським днем. Кооперативне сіль­ське господарство досягне таких успіхів, що ми побачимо фермерські господарства з власними бійнями, в яких свійські свині перетворюватимуться в шинку та сало, з власними млинами, на яких оброблене ними зерно перетворюватиметься на ринковий товар.

Чому бугая, вирощеного у Техасі, перевозять на бійню до Чикаґо та подають на стіл у Бостоні — залишиться питанням, ніким не вирішеним доти, доки не з’явиться можливість усіх потрібних для Бостона бугаїв розводити в околицях Бостону. Централізація продовольчої промис­ловості пов’язана з величезними транспортними й організаційними витратами та занадто збиткова для того, щоб тривати у високо розвинутому суспільному житті.

У найближчі 20 років має статися такий же розвиток сільського господарства, який ми пережили за останні двадцять років у промисловості.

Розділ XV. Навіщо займатися доброчинністю

Чому в цивілізованому суспільстві треба подавати милостиню? Не маю нічого проти благодійності. Боже збав, щоб ми стали байдужими до потреб наших ближніх. У людському співчутті занадто багато прекрасного, щоб я хотів замінити його холодним розважливим міркуванням.

Можна назвати дуже небагато великих досягнень, за якими не стояло б співчуття як рушійна сила. Кожну гідну справу ініціюють заради допомоги людям.

Зле тільки, що ми цей високий шляхетний стимул реалізовуємо занадто дріб’язково. Якщо співчуття спонукає нас нагодувати голодного, чому ж воно не народжує в нас бажання зробити цей голод неможливим? Якщо ми маємо до людей достатньо симпатії для того, щоб визволяти їх із нужди, то почуття, звісно, має бути настільки потужним, щоб цю нужду знищити цілком.

Подавати легко; набагато важче зробити подачку зайвою. Щоб цього досягти, потрібно, не концентруючись на індивідуумі, знищити корінь зла. Певна річ, водночас тре­ба допомагати окремим особам; та справа, однак, не повинна обмежуватися цієї тимчасової допомогою. Важкість дістатися до справжньої причини — уявна. Багато людей вважатимуть, що краще допомогти бідній родині, ніж серйозно задуматися над проблемою усунення бідності загалом.

Я зовсім не виступаю за професійну доброчинність і діловий гуманізм будь-якого штибу. Як тільки людська готовність допомагати систематизується, організовується, робиться комерційною та професійною, її серце вмирає, і вона стає холодною безплідною справою.

Справжня людська готовність до допомоги не може систематизуватися або пропагуватися. Набагато більше число сиріт виховують у сім’ях, де їх люблять, ніж у сирітських будинках. Набагато більше людей похилого віку підтримує й охороняє дружня рука, ніж стариганів у притулках. Позики, які надає одній сім’ї інша, дають більше користі, ніж громадські позичкові каси. Як далеко ми маємо зайти, сприяючи комерціалізації природного людського інстинкту допомоги, — запитання серйозне.

Професійна добродійність не лише байдужа, від неї більше шкоди, ніж допомоги. Вона принижує того, хто її приймає та притуплює його самоповагу. У тісній спорідненості з нею є сентиментальний ідеалізм. Усього кілька років тому раптово поширилася думка, що «допомога — це щось таке, чого ми справедливо очікуємо від інших». Незліченні люди стали отримувати «доброзичливу суспільну допомогу». Цілі верстви громадян трималися в ста­ні дитячої безпорадності. Робити щось для інших стало фахом. Це породило в народі все, що завгодно, лише не самовпевненість і зовсім не усувало обставин, які спричиняли уявну потребу в допомозі.

Але ще гірше, ніж культивування цієї дитячої довірливості замість упевненої самосвідомості та твердої самодопомоги, була та певна ненависть, яка в більшості випадків опановувала об’єктами доброчинності. Люди інколи скар­жаться на невдячність тих, кому вони допомогли. Немає нічого природнішого. По-перше, в тому, що називають доброчинністю, дуже мало сердешної щирості, співчуття та зацікавленості. По-друге, нікому не подобається бути змушеним отримувати милостиню.

Така «суспільна допомога» створює напружене становище, бо той, хто отримує надлишки, почувається прини­женим подачкою, і ще дуже велике питання, чи не повинен почуватися приниженим і той, хто дає. Благодійність ніколи ще не вирішувала завдання на якийсь тривалий термін. Доброчинна організація, яка не поставила собі за мету стати в майбутньому зайвою, не виконує справжнього свого призначення. Вона всього-на-всього видобуває зміст для самої себе і ще більше посилює «непродуктивність».

Доброчинність стане непотрібною в ту мить, коли не­здатних прогодувати себе витягнуть із класу невироб­ників і додадуть до класу виробників. Експерименти на на­шій фабриці довели, що в добре організованій промисловості завжди знайдуться місця для калік, кривих і сліпих.

Науково продумана промисловість

1 ... 47 48 49 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моє життя та праця, Генрі Форд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моє життя та праця, Генрі Форд"