Читати книгу - "Сплячі красуні"

за допомогою скребка для видалення обледеніння з лобового скла знімав ту запону, що покривала обличчя його дружини.

– Вона задихнеться! – кричав він.

– По радіо казали, не можна цього робити! – кричала йому у відповідь та жінка середнього віку, але її батько був сам собі голова, до самого кінця, тож продовжував відшаровувати порость з обличчя своєї дружини.

6

А Євка перебувала майже повсюди. Вона була тією мухою в Боїнгу-767, яка сповзла на дно високої склянки і вмочила лапки у залишку віскі з колою за мить до того, як ніс літака зустрівся з поверхнею океану. І нетля, що пурхала біля флуоресцентного плафона під стелею тюремної камери Нелл Сіґер і Сілії Фроди також була Євкою. Вона відвідала Коглинський суд, дивилася крізь решітку вентиляційного каналу в кутку дорадчої кімнати блискучими чорними очима мишки. Мурашкою на галявині перед Білим Домом вона пробігла по все ще теплій крові якоїсь мертвої дівчини-малолітки. У лісі, де Джаред тікав від своїх переслідувачів, вона була черваком під його ногами, який угвинчувався в ґрунт, сліпий і багатосегментний.

Євка всюди встигала.

Розділ 8 1

Спогад з дев’ятого класу навідав Джареда, коли він тікав між дерев. Тренер Драйфорт сказав Джареду, що він доволі «перспективний».

– Я маю на тебе плани, Норкроссе, і вони включають завоювання цілої купи блискучих медалей, – говорив тоді тренер Драйфорт.

Наприкінці того сезону Джаред фінішував п’ятим з п’ятнадцяти у своїй групі на регіональних змаганнях з бігу на 8000 метрів – видатний результат для початківця – але згодом він зруйнував плани тренера Драйфорта: покинувши біг, він пішов працювати в Комітет з підготовки річного альбому.

Джаред любив останні моменти в тих забігах, коли у нього відкривалося друге дихання, коли він знову набирав темпу і відчував екстаз, закоханий у власну силу. Справжня причина, чому він покинув бігати, полягала в тому, що в Комітеті річного альбому працювала Мері. В десятому класі її обрали головою відділу продажу та розповсюдження, і їй потрібен був заступник. Тоді ж у Джареда раптом пропало його захоплення бігом. «Візьми мене», – сказав він Мері.

– Гаразд, але є дві умови, – відповіла вона. – Перша: якщо я помру, що може трапитися, оскільки я сьогодні в кафетерії з’їла отой загадковий «гарячий гаманець» з м’ясом147, тоді ти мусиш посісти місце голови і виконувати мої функції, і забезпечити, щоб у випускному річному альбомі ціла сторінка була присвячена моїй пам’яті. А також забезпечити, щоб моя фотографія там не була якоюсь із тих ідіотських, які вибере моя мати.

– Згоден, – сказав Джаред і подумав: «Я так тебе кохаю». Він розумів, що ще надто юний. Він розумів, що вона надто юна. Та як він міг інакше? Мері була такою гарною і такою меткою, моторною, але в неї це здавалося абсолютно натуральним, без напруги, без надриву.

– А яка друга умова?

– А друга умова… – вона обома руками вхопила його за голову і струснула її назад, і вперед, і вгору, і вниз, – така, що я тут Бос!

На розсуд Джареда, в цьому теж не було проблеми.

Аж тут його кросівка наступила на плаский камінь, що стирчав високо і непевно тримався в ґрунті, і це, так уже сталося, дійсно була проблема, до того ж доволі велика, бо та нога схитнулася, і в правому коліні йому штрикнуло гострим болем. Джаред охнув і стрибнув уперед лівою ногою, концентруючись на диханні, як його колись учив тренер, не припиняючи працювати ліктями.

Позаду гаркнув Ерік:

– Ми просто хочемо поговорити з тобою!

– Не будь таким сраним сцикуном! – це вже Курт.

Униз, у вибалок, і Джаред відчув, як хитається його порушене коліно, і десь під гупанням свого пульсу і тріском сухого листя під підошвами він почув ніби якесь негучне «брязь». Меллой-стрит, та, що позаду старшої школи, була вже поряд, якась жовта машина промайнула там у просвітах між дерев. Права нога підвернулася на дні вибалка, і біль був неймовірний, наче руку поклав на розпечений пальник, але біль всередині, і Джаред підхопив якусь колючу гілку, щоб допомогти нею собі видобутися на протилежний схил.

На мить позаду нього вихнулось повітря, немов чийсь рука майнула повз його потилицю, і він почув, як вилаявся Ерік, і колотнечу зашпортаних тіл. Вони програли, коли з’їжджали у вибалок слідом за ним. Дорога вже була за двадцять футів; він чув буркотіння автомобільного двигуна. Він упорається!

Джаред кріпився, покриваючи відстань до дороги, відчуваючи приплив тієї старої бігової ейфорії: раптом його почало нести повітря в легенях, підштовхуючи вперед, притлумлюючи той нестерпний біль в надсадженому коліні.

Чиясь рука на плечі порушила його рівновагу на самому краєчку дороги. Щоби не впасти, Джаред вхопився за березу.

– Віддай мені той телефон, Норкроссе. – Обличчя в Кента було яскраво червоним, фіолетово сяяв розсип прищів на лобі. В його очах було мокро. – Ми просто жартували, і більш нічого.

– Ні, – сказав Джаред.

Він навіть не пам’ятав, як підібрав свій телефон, але ось він, у нього в руці. В коліні відчувалося щось жахливе.

– Так, – сказав Кент. – Віддай його.

Двоє інших вичухалися і теж бігли сюди, вже за кілька футів. – Ти збирався помочитися тій старій пані в вухо! – крикнув Джаред.

– Не я! – зморгнув Кент несподівані сльози. – Я все одно не зміг би! У мене соромливість сечового міхура!148

Але ти навіть не намагався їх зупинити, міг би відповісти Джаред, але натомість відчув, як у нього смикнулась рука, кулак вилетів вперед і зустрівся з ямочкою на підборідді Кента. Клац, приємно на слух зімкнулися в того зуби від цього контакту.

Кент повалився в траву, а Джаред, засунувши телефон до кишені, знову рвонувся вперед. Три болючих стрибки – і він уже на жовтій Роздільній смузі, махає брунатного кольору компакт-легковику з вірджинським номером. Він не зауважив, що водійка сидить за кермом, обернувшись головою назад – і, звісно, Джаред не бачив, що відбувалося на задньому сидінні машини, де якась стара жінка з ревінням і шматками запони, які звисали в неї з обличчя, безупинно вганяла гостряк скребка проти обледеніння в груди і в горло своєму чоловіку, котрий і здер був вищезгадану запону в неї з обличчя – хоча звернув увагу на безладний рух машини, яка, майже зовсім некерована, смикалася вліво-вправо.

Джаред спробував ухилитися, стати зовсім маленьким, і вже похвалив себе за технічну гнучкість, коли компакт ударив його