Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Просто зазвичай таке, - Тейлор махнув рукою в бік телевізора, - дивляться люди, втомлені від життя.
У кімнаті повисла тиша. Калеб і Рон були набагато старші за нас, хоч це й не робило їх старими. Та все ж такий грубий натяк на вік прозвучав ніби з підтекстом.
- Зате такі люди проживають своє життя як слід, а не пливуть за течією, загрузнувши у вічних вечірках і животіючи в будинку братства.
Тейлор тільки встиг відкрити рота, щоб заперечити, але його перебив дверний дзвінок. Джемма підскочила з крісла.
- Це піца! - вигукнула подруга. - Поставте на паузу кіно для старичків, я хочу додивитися.
Пробігаючи повз, Джемма підморгнула мені, і я із зітханням відкинулася на диванні подушки. Стиснувши перенісся, я заплющила очі.
- Пробач, - пролунало зліва від мене тихим голосом.
Я злегка хитнула головою, даючи зрозуміти, що не хочу обговорювати цю ідіотську перепалку. Залишок фільму ми всі співіснували цілком мирно. З'їли піцу, випили ще пива, і з горем навпіл - під недоречні коментарі Тейлора - додивилися геройську стрічку. Щойно по екрану пішли титри, мій хлопець обійняв мене і притиснув до себе, поцілувавши в маківку.
- Тільки заради тебе, мала, - пошепки промовив Тейлор. Я закотила очі непомітно для нього.
- Тейлоре, - покликав його Рон, і я заплющила очі. - А чим ти захоплюєшся?
Мій хлопець вирівнявся і випнув похилі груди, готуючись представити свою вкрай цікаву особистість моєму колишньому.
- Я граю у футбол, живу в будинку братства. Ми часто влаштовуємо забійні вечірки. Ну, знаєш, там дівчатка в коротких сукнях, море пива і всякі приколи.
Я відсторонилася і подивилася на Тейлора. Він підморгнув мені, і в його погляді був якийсь натяк, від якого я чомусь поїжилася. І чому я раніше вважала його милим і приємним хлопцем? Зараз він постав переді мною тупим качком, гравцем у футбол і людиною, абсолютно позбавленою радара сарказму. До того ж Тейлор, схоже, не вловив зневажливих ноток у голосі Рона, коли той раніше згадував про вечірки та братерство.
Поки тривала словесна перепалка Рона з Тейлором, я дивилася на хлопців і намагалася зрозуміти, чому так завжди відбувається в моєму житті. До Рона я зустрічалася з кількома хлопцями, тільки щоб не бути самій. Після нього я з цієї ж причини почала зустрічатися з Тейлором. Я з п'ятнадцяти років ніколи не була сама, поруч зі мною завжди був хлопець. І зараз я наче знову заповнювала поруч із собою порожнє місце. Наче мені було холодно, якщо я була без хлопця.
Чомусь ця думка мене шалено засмутила. Відчуття було таке, наче без чергового плюс один я начебто не відбулася як особистість. Мене почало душити почуття затиснутості між двома тестостероновими посудинами, які намагалися помірятися довжиною свого его. Причому мірявся тільки Тейлор, Рон же, як зазвичай, зберігаючи незворушність на обличчі та розслабленість у тілі, бавився з моїм хлопцем, наче дитина бавиться із песиком.
Я відчула, що на очі навертаються сльози. Мені стало огидно перебувати в такій ситуації. Я відчувала відчай, перебуваючи поряд із Роном, бо серце не переставало набирати обертів і таранити грудну клітку. Коли під час фільму його нога ненароком торкалася моєї, я легенько здригалася, і наші погляди зустрічалися. Рон дивився на мене, як завжди, непроникним поглядом зелених очей, над якими нависали густі брови, утворюючи складку рівно посередині чола. У мене свербіли руки торкнутися його щоки, щоб ця зморшка зникла, а в куточках улюблених очей знову з'явилися зморшки, схожі на промінчики, що утворювалися тільки тоді, коли Рон широко усміхався. За цей вечір він не посміхнувся жодного разу.
Я почула, як голос Рона ставав дедалі напруженішим із кожним словом Тейлора. Я схопилася, більше не в силах витримати це протистояння. Вийшовши на кухню, налила собі велику склянку води, зробила три ковтки. Поклавши руку на груди - туди, де найбільше боліло, - я намагалася змусити себе знову нормально дихати. Мене душили стіни, ситуація, люди, навіть я сама. Я підняла голову до стелі, щоб змусити зрадницькі сльози затекти назад в очі, не дозволяючи їм зіпсувати макіяж.
Я почула напружені швидкі кроки позаду, і мені не потрібно було обертатися, щоб зрозуміти, хто увійшов до кухні. Я завжди відчувала його присутність за тим, як волосинки на потилиці піднімалися, а по хребту пробігав хвилюючий холодок. Рон підійшов до мене і, вихопивши склянку з руки, кинув її в раковину, від чого та розбилася.
Я відскочила на кілька кроків і вперлася спиною в холодильник. Залізний монстр задребезжав вмістом, коли моє тіло стикнулося з глянсовою поверхнею. Долоні Рона були стиснуті в кулаки так сильно, що побіліли кісточки. Його погляд пророкував мені вибух, щойно рот відкриється.
- Серйозно, Мел? - запитав він крізь зуби.
- Що? - тремтячим голосом запитала я.
- Тейлор, крихітко Мел? - Рон похитав головою, ніби не вірив, що я могла привести такого хлопця.
- А чим він поганий? - запитала я, набираючись мужності. - Він уважний і турботливий, веселий, і мені з ним легко.
Рон заплющив очі й міцно стиснув щелепи. Щипнувши себе за перенісся, Рон потер підборіддя, і я знову опинилася в полі зору зелених очей.
- Нам потрібно поговорити.
- Рон...
- Нам. Блядь. Потрібно. Поговорити, Мел, - проревів він, роблячи до мене два кроки.
Я стиснулася. Таким жахливим він ще не виглядав. Мені було страшно навіть дивитися на нього, не те що перебувати поруч. Я зробила крок ліворуч, маючи намір обійти кухонний острівець і покинути кухню якомога швидше.
- Стояти, - прогарчав Рон.
Він за два кроки подолав відстань, що залишилася між нами, і навис наді мною, поставивши руки з боків від мене. Я відчула, як мене почало трясти дрібним тремтінням. Я намагалася переконати себе в тому, що це ж Рон, він ніколи мене не образить. Але я не знала, на що насправді він здатен, якщо буде розлючений.
- Подивися на мене, малятко, - прошепотів він біля мого вуха. Його швидке дихання обдавало мою шкіру, але цього разу мене не заспокоювала його близькість, а навпаки - лякала до чортиків. - Крихітко, будь ласка, подивися на мене.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова», після закриття браузера.