Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"

Я підняла погляд, намагаючись не наближатися до Рона ще більше. Його очі були затягнуті пеленою гніву, вони були кольору вечірнього лісу. Я, як заворожена, дивилася в них. Страх змішувався з бажанням, бідне серце тріпотіло й тягнулося до нього.

- Торкнися моєї щоки. - Я ширше розплющила очі, але побоялася виконати його прохання. Відвернула обличчя, і Рон нахилився нижче. - Крихітко Мел, поклади руку мені на щоку, - попросив він знову. - Будь ласка. Мені потрібно, щоб ти торкнулася мене, - хрипким голосом пробасив Рон, зачіпаючи губами мочку вуха і пробуджуючи від сну коматозних мурашок.

Він злегка відсторонився і завмер в очікуванні. Я повернула голову і підняла тремтячу руку. Не відводячи погляду від його очей, я поклала долоню на теплу, вкриту акуратно постриженою бородою, щоку. Рон злегка здригнувся і прикрив очі. За кілька секунд він знову дивився на мене, але в погляді не було бажання розірвати людину надвоє. Він дивився на мене так, як місяць тому. Так, ніби я - цілий світ і ліки від усіх хвороб для нього.

- Мене це завжди заспокоює.

Я судорожно втягнула повітря, навіть не помітивши, що перед цим перестала дихати. Навіщо він це робив? Адже він відмовився від нас. Чи ні? Я не вміла читати Рона Моріса, тому мені залишалося лише чекати, поки він сам озвучить свої думки й бажання.

- Нам потрібно поговорити. Поїхали.

У тон Рона знову повернулася його звичайна рішучість і бажання командувати.

- Ні, - відповіла я тихо, і спробувала забрати руку, але він притиснув її своєю долонею.

- Чому? - запитав він.

- Тому що все вже сказано. - У мій голос повернулося тремтіння, а на очі - сльози. Від Рона не вислизнула моя реакція, він напружився.

- Коли? - проричав він.

- Коли перед моїм носом зачинилися двері твоєї квартири. А потім ще коли цілий місяць мій телефон мовчав. Рон, мені не потрібно повторювати двічі. Як бачиш, я все зрозуміла з першого разу.

Рон стиснув губи і знову прикрив очі.

- По-хорошому в нас із тобою ніяк не виходить, Мелорі Дуглас.

Одразу після цих слів Рон схопив мене за талію і закинув собі на плече. Він рішуче крокував із кухні під акомпанемент моїх криків, мужньо витримуючи град ударів кулачками по спині.

- Гей, якого хріна, чолов'яго? - почула я голос Тейлора.

Рон зупинився і повернувся обличчям до наших друзів. У його голосі були чутні металеві нотки, які навіть найнедалекішій людині підказали б, що зараз із цим чоловіком краще не зв'язуватися.

- Не смій більше підкочувати до моєї дівчинки, - проричав він, міцніше стиснувши мої ноги.

Його слова і тон не залишали сумнівів у тому, що і як він зробить із людиною, яка спробує втрутитися. Увесь цей коктейль із мужності, приправлений власництвом щодо мене, хлинув через моє тіло, як найпотужніший афродизіак, знову наповнюючи його життям. Я була рада, що розпущене волосся, яке завісою прикривало моє обличчя, не дало Тейлору побачити тріумф, який просто так приховати було б неможливо. Я все ще була його дівчинкою!

- Мел... - почувся нерішучий голос Тейлора.

- Вибач, - тихо відповіла я вже біля самого виходу.

Коли вхідні двері вже практично зачинилися, я почула голос подруги:

- Тейлоре, нічого особистого, але в них довга історія, у якій, боюся, нікому третьому немає місця. Мені шкода.

Я не чула щирого жалю в голосі Джемми, бо знала, що наше возз'єднання з Роном вона святкуватиме перша. В сенсі, одразу після нас.